Колись унук, забравшись на коліна
Дідусеві,— цікавий як дитина,—
Між сивиною знайде в нього шрам
І скаже: — Що це? — Дід одкаже: — Там,
Над Волгою, є город, що за нього
Лягло братів моїх І друзів много
І множество — тяжких дістали ран,
Щоб випростала вся країна стан,
Хребет огидний ворогу зламавши.
Дитя! Про город той пригадуй завше.
Поглянувши на цвіт, що вкруг цвіте,
Чи яблуко зірвавши золоте,
Чи вільну пісню чуючи над полем.
Як виростеш ставним і ясночолим,
Як з друзями навчатимешся ти
Із світу в світ перекидать мости,
Легкі, мов сон, виводити будови,—
Благослови за юний день чудовий,
За твій, за наш благоуханний сад
Наш біль, наш гнів, наш подвиг — Сталінград!
* * *
Мандрівка пахне, аж серце п'яне!
Спадають краплі у сніжний дзбан,
Замети скляться, готові сани,
Дорога прагне подорожан.
Іржуть тихенько гарячі коні,
І рвуть оброті, і в землю б'ють,
І стало сонце на оболоні —
Додому, друзі! В щасливу путь!
Максим Рильський, 6 лютого 1943 рік
