|
ЛІТО
Ходить літо берегами
в шумі яворів,
І замовкнув над полями
журавлиний спів.
В хвиль блакитнім прудководді
сонце порина …
І в барвистім хороводі
одцвіла весна.
Тане хмарка кучерява
в небі голубім.
Мліє день, і мліють трави
в лузі запашнім.
Але труд забув про втому,
про квіток печаль,
і у полі золотому
дзвонить гостра сталь.
Суне силою своєю.
як грози потік,
і прощаються з землею
колоски навік...
Та ніхто із них не знає,
що в хвилини злі
з їх печалі виростає
радість на землі.
ПРИВІТ УСЬОГО СВІТУ ДІТЯМ
Весна іде. Рожевий цвіт
дерев одягне віття.
Всі наші діти шлють привіт
усього світу дітям.
Мов цвіт весняний наших днів,
щасливі наші діти.
ЛЮБЛЮ ВЕСНУ
Люблю весну, та хто її не любить,
коли життя цвіте, як пишний сад.
І, мов у сні, шепочуть листя губи,
і квіти шлють солодкий аромат.
Люблю весну, коли плюскочуть ріки,
коли рида од щастя соловей
і заглядає сонце під повіки
у тишині задуманих алей...
Люблю, коли блукає місяць в травах,
хатини білить променем своїм
і п'є тепло ночей ласкавих,
а на лугах пливе туманів дим...
Весна вдягла у зелень віти в дуба,
уже курличуть в небі журавлі.
Люблю весну, та хто її не любить
на цій чудесній, радісній землі!
МАМО, ВЕЧІР ДОГОРЯ...
Мамо, вечір догори.
Вигляда тебе роса.
Тільки ж ти, немов зоря,
Даленієш в небеса,
Даленієш, як за віями сльоза.
Сад вишневий на порі.
Повернулись журавлі,
А мені, як до зорі,
Долітати на крилі
Все до тебе, як до вічної зорі.
Там, де ти колись Ішла,
Тиха стежка зацвіла
Вечоровою матіолою,
Житом-долею; світанковою.
Дивом-казкою,
Юним соняхом,
Сива ластівко,
Сиве сонечко...
|
БІЛІ АКАЦІЇ БУДУТЬ ЦВІСТИ.
Білі акації будуть цвісти
в місячні ночі жагучі,
промінь морями заллє золотий
річку, І верби, і кручі...
Будем Іти ми з тобою тоді
в ніжному вітрі до рання,
вип'ю я очі твої молоді,
повні туману кохання...
Солодко плачуть в садах солов'ї,
так, як і завжди, незмінне...
В тебе І губи, і брови твої,
як у моєї Вкраїни...
Ось вона йде у вінку, як весна...
Стиснулось серце од крику...
В ньому злилися і ти, і вона
в образ єдиний навіки.
Сосновий ліс перебирає струни.
Рокоче тиша на глухих басах.
Бринять берези. І блукають луни,
Людьми забуті звечора в лісах.
Це — сивий лірник. Він багато знає.
Його послухать сходяться віки.
Усе іде, але не все минає
над берегами вічної ріки,
Світає світ в терновому галуззі.
Кладуть вітри смичок на тятиву.
Десь голос мій шукає моїх друзів,
і хтось чужий кричить мені: ау!
І знову тиша. Лиш блукають луни.
Крізь день, крізь мить,
крізь, душу, крізь віки.
Сосновий ліс перебирає струни
над берегами вічної ріки...
Як холодно! Акація цвіте.
Як холодно! Акація цвіте.
Стоїть, як люстра, над сирим асфальтом.
Сумної зірки око золоте,
І електричка скрикнула контральто.
Я тихо йду. Так ходять скрипалі,
не сколихнувши музику словами,
Єдина мить — під небом на землі
отак побути наодинці з Вами!
Ви теж, мабуть, десь тихо ідете,
страждання наше чисте і терпляче.
Як холодно!.. Акація цвіте.
Як холодно Душа за Вами плаче.
Ой да на Івана, ой да на Купала
Ой да на Івана, ой да на Купала
котилася моя зірка да із неба впала,
Та упала в річку, та й заклекотіла.
Видно, моя зірка гаснуть не хотіла...
|
