Я покою собі не даю,
Серце з горя — в лютім огні.
Ввечір ляжу, уранці встаю —
Все чогось не стачае мені.
Я здоровий. Є пильність в очах.
Руки є... Тільки все це дарма:
Усього, вам скажу, вистача,
Тільки волі у мене нема.
Що хотів би — не можу робить,
Отже, рук я не маю І ніг.
Як же можу без волі я жить —
Таж невільно зійти за поріг?
Втратив рідних у вільнім краю,-
Сиротою не був тоді я.
Тут же втратив Вітчизну свою,-
Це вже більше, ніж мати моя!
Де ж та воля? Де світлі літа?
Без Вітчизни — я тут сирота.
Коли б тато і мама були,
То уздріти б мене не змогли.
Був би теж я тоді сирота,
Як бездомна собака ота...
Золотая ж ти воле моя!
Перелітная пташко моя!
Чом, як чув вилітання твоє,
Не спинилося серце моє?
Коли я на свободі ходив,
Чи як слід тебе, воле, цінив?
Ні, лиш тут, де закривсь мені світ
Щастя волі відчув я як слід!
Хай порадує душу судьба,
Хай я скину закови раба,—
Все життя, мій народе, тобі
Я за волю віддам в боротьбі,
Муса Джаліль, Липень, 1942 рік