За обрій сонечко сіда,
У небі спалахнула вже зоря.
Дідусь з цікавістю газети огляда,
Бабусенька зі мною поезії чита.
Тихо в бабусі я запитала:
- Як же дитинство у вас минало?
Чи вчились у школі? А цукерки були?
Чи мріяли швидше, як я, підрости?
Бабуся мене пригорнула до себе:
- Дорослими, внучко, ми рано ставали.
У віці такому, як ти, уже працювали -
Перемогу разом з батьками здобували.
Тяжко було у роки ті нам жити
Не про цукерки мріяли ми.
Діти просили у матері хліба,
А та зі слізьми дивилась на них…
Роки війни нелегко згадати,
Тим паче дитинство.. воно чи було…?
Бабуся далі не змогла доказати
Вийшла з кімнати, змахнувши сльозу.
Ми, перемоги нащадки, сьогодні,
Доземно вклонімось дітям війни
За синє небо, за сонце і зорі.
За мир, що нам дарували вони.
Чуйко Тетяна,
учениця
Райгородської ЗОШ І – ІІ ст.
