Кінь — це крила мужа.
Наснився кінь, мій друг крилатий,
Товариш рейдів та боїв.
В лікарню, у мою палату
Він наче блискавка влетів.
Він заіржав до мене радо,
І піна капала з вудил.
Мене він кликав у бригаду,
У січу, де вогонь і пил:
«Вже літо проліта вогненно,
А я з річок води не пив.
Три місяці в моє стремено
Ще жоден вершник не ступив.
Тобі я зоставався вірний,
Від інших геть я утікав.
Пропав ти десь в бою вечірнім,
І ось тебе я розшукав.
Іще клинки не віддзвеніли.
Живий ще ворог. Степ в огні...
Вставай хутчіш, джигіте смілий,—
Немає спокою мені!
Скажи, коли моє стремено
Ізнов нога твоя торкне?»
...О лікарю, там кінь без мене,—
Скоріше вилікуй мене!
Мустай Карім, 1942 рік
