Невідомі листи, що писали солдати,
Ще лежать десь у скриньках –
Не знайшли адресата.
Скільки років минуло –
Вже солдат той сідий,
Та ніхто вже не знає,
Чи той воїн живий,
Що писав на папері
Коханій своїй,
Тій єдиній дівчині,
Що чекала з війни.
Що хотів він сказати
У своєму листі
Перед боєм, в окопі,
У який день війни?
На пожовклій сторінці
Вже не видно рядків..
Ось протиснулось слово:
Милій, коханій своїй…
Під дощем куль шалених
І під гуркіт машин
Цей конвертик трикутній
Облетів цілий світ.
Та не судилось рядки ці
Прочитати отій,
Що аж світиться сонцем
Милій… коханій… своїй
Не знайшов адресата
Цей трикутник солдата.
І рядки дощем змиті,
Роки листям покриті
Та сльоза вже скотилась
По дівочій щoці…
Там без слів зрозуміло,
Хто нам пише листи.
Там і радість і смуток
І безмежне кохання,
І таке неймовірне
Перемоги чекання…
За збережене сонце,
За мир і за щастя
Вам, ветерани,
Уклін до землі!
Кривошея Євгенія,
учениця Райгородської ЗОШ І – ІІ ст.
