Уклін земний священним верховинам,
Де тінь Тараса на віки віків —
Душі народної любов і гнів —
Знялась в безсмертя помахом орлиним!
Там ворог був і потоптом звіриним
Топтав святині. Там моїх братів
Лилася кров І сльози матерів
Квітчали сон синовнім домовинам.
Та встав Тарас, І встав Тарасів син,
І всі брати-народи, як один,
Знялися сонцем супроти туманів,
І зловорожа падає стіна,
І непорочний, як зоря ясна,
В багрянім сяйві виникає Канів.
Максим Рильський, 1 лютого 1944 рік
