Чого ви прагнете, грабіжники з пустелі?
Чого ви лізете в радянський наш город?
Чи не надієтесь, що славний наш народ
Подасть вам хліб і сіль на золотій тарелі?
О, по-належному ми зустрічаєм орди
Гостей, не кликаних у край наш на ралець!
Ми вержемо вогонь, залізо і свинець
На лапи їх брудні, в оскаженілі морди.
Рахунки давні в нас. Нам не забуть довіку,
Як чобіт їх топтав України лани,—
Та пам'ятають же, напевне, і вони,
Як гнав їх наш народ, розбійну силу дику.
За кожну п'ядь землі, за кожен зойк дитяти,
За сльози матерів, за рідну братню кров
З нас кожен — чуєте? — себе віддать готов,
Та й камінь неживий волає до відплати.
Єдина думка в нас, і серце в нас єдине,
Радянський прапор ми, як сонце, піднесли,
І ви, що здобичі сюди шукати йшли,
Найдете, прокляті, безславні домовини...
Все: труд робітника і сміливість героя,
І кожен дар землі, і кожен сплеск води,
І села вквітчані, І горді городи,—
Все звернене на вас, як безпощадна зброя.
Шалійте! Землю рвіть отруйними зубами!
Сичіть гадюками і вийте, як вовки,—
Вам не уникнути покарної руки!
Над вами — тьма і кров, а сонця світ — над нами!
Максим Рильський, 1941 рік
