Невідомий відомий Тарас Шевченко

9 березня 2014 року виповнилося 200 років з дня народження відомого українського письменника Т.Г. Шевченко. У зв’язку з цим ми пропонуємо подивитися на визначну постать з нового боку, а також розширити уявлення про образ Шевченка, посилаючись на різноманітні джерела.

Будь-яка важлива риса душі українця коріниться у віршах і поемах Тараса Шевченко – це душа народу в найпрямішому сенсі. Геніальні твори Шевченка – це програма для нації, для кожного з нас. Читаючи їх і вивчаючи, ми вбираємо у себе біль і сльози поета, формуючи тим самим свій дух та інтелект. Духовність, віра й відсутність гонору, що доходила до самознищення – риси душі генія, який у своїй творчості поводив себе як батько в національній сім’ї.

Більшість біографів-шевченкознавців основну увагу приділяють творчості поета, акцентуючись на роках кріпацтва, заслання, і мало написано про його душевні почуття, зокрема про його кохання.

Будучи емоційною і чутливою натурою, Т.Шевченко, як і кожен поет, закохувався часто. Однак лиха недоля переслідувала його все життя, не даючи йому щастя жити у шлюбі, у любові з дружиною, про яку мріяв, особливо в останні роки свого життя.

То хто ж вони були, ті музи, які надихали поета, які давали йому втіху і навівали смуток, які любили його, яких любив він? Їх було чимало, але зупинимося на трьох жіночих постатях.

Княжна Варвара Миколаївна

«Ваш добрый ангел осенил
Меня бессмертными крылами
И тихостройными речами
Мечты о рае пробудил»

такими рядками закінчується присвята до поеми «Тризна», створеної Т.Шевченком в Яготині. Перед присвятою після заголовку написано: «На память 9 ноября 1843 года. Княжне Варваре Николаевне Репниной».

Дочка князя, 35-річна Варвара, захопилася талантом і поезією Шевченка й закохалася в нього на все життя. Оскільки кохання не було взаємним, то княжна вирішила, що їй Богом призначено стати ангелом-охоронцем поета, і всіма силами своєї душі боролася з жагучим почуттям. У листах до наставника молодості француза Ш.Ейнара вона відверто писала про свої душевні муки.

Поет з великою повагою поставився до трепетного почуття Варвари, але не міг примусити серце відповісти на щире кохання. Врешті-решт між ними зав’язалася тепла довірлива дружба, яка не переривалася майже до останніх років життя Т.Шевченка.

Варвара Миколаївна допомагала розповсюджувати естампи «Живописної України», створені Шевченком. Вона листувалася з поетом під час його заслання. Збереглося вісім листів Шевченка і 16 — Рєпніної. Вона зверталася у «третій відділ» (орган політичного розшуку і слідства) з проханням полегшити долю поета, внаслідок чого їй взагалі заборонили листуватися з Шевченком, і саме завдяки клопотанню Рєпніних міністр освіти на початку 1847 року призначив Т.Шевченка професором малювання в Київському університеті.

1858 року, повертаючись із заслання, Тарас Григорович кілька разів відвідав давно не баченого друга, 50-літню княгиню, яка на той час жила в Москві. Остання їхня зустріч відбулася 24 березня.

В. Рєпніна на 30 років пережила свого кумира. Варвара померла на 83-му році життя, 1891 року.

Газета Голос громади.