Сватово - общественно-информационный портал города

поветнутись на головну сторінку сайту

Статті на Українській мові

Жінки Сватове

Тільки найпрекраснішому ми даємо жіночі імена: Земля, Батьківщина, Мати, Краса, Весна. З давніх часів народи поклонялися Жінці. Як планети нашої системи обертаються навколо Сонця, так все в цьому житті обертається навколо Жінки.

Життя жінки Сватівщини... Воно у кожної - як захоплюючий роман, тільки фінал історій різний. Низький уклін вам, жінки-трудівниці, жінки-матері, що подарували нам життя!

Сьогодні жінки праці стали фактично невидимими, хоча їх робота не перестала бути суспільно корисною. Якщо пригадати, наприклад, радянські плакати, живописні полотна, ілюстрації і фотографії у газетах і журналах, то всюди був присутній образ жінки-трудівниці. Нам захотілося відновити цей звичай і освітити образи жінок, чия робота і сьогодні приносить процвітання і славу Сватівщині.

Ольга Фоменко - уродженка м. Сватове, місцева поетеса. Виросла у сім’ї, де мама, вчитель за фахом, прищепила любов до літератури, до поезії. Останнім часом працювала головним бухгалтером. Але, окрім світу цифр, з нею завжди поряд був всесвіт поезії. Вірші пише дуже давно. У 2010 році стала членом Міжрегіональної Спілки письменників України. Видано декілька її книг. Після виходу на пенсію у Ольги Фоменко з’явилося більше часу для написання віршів, спілкування і навчання тому, як правильно писати вірші. Завдяки Інтернету вона познайомилася з прекрасними поетами з Кіровоградської, Житомирської, Дніпропетровської областей, м. Києва.

Побережець Тетяна Йосипівна — народилася в Кіровоградській області. Все своє трудове життя виховувала спортсменів у ДЮСШ. Після закінчення Кіровоградського педагогічного інституту спочатку працювала там же. На Сватівщину Тетяна Йосипівна приїхала за запрошенням своєї подруги і залишилася тут назавжди. Спочатку працювала вчителем фізкультури в Райгородській школі, а потім переїхала до Сватового, де влаштувалася тренером з волейболу в дитячо-юнацьку спортивну школу. Спочатку було важко, тому що завжди захоплювалася грою в гандбол (ручний м’яч).

Але завдяки своїй відповідальності, працьовитості, вірі у власні сили, допомозі й підтримці інших педагогів спортивної школи, Т. Побережець стала чудовим тренером. Не тільки робочий, але й свій вільний час Тетяна Йосипівна присвячувала дітям, виховавши не одне покоління спортсменів. Неодноразово вихованці ДЮСШ були призерами і чемпіонами області по ДСТ «Колос» та України серед сільських клубів. Декілька разів брали участь в міжнародному турнірі з волейболу в Cловакії, де у 1996 році стали переможцями. За словами Т.Й. Побережець, цього можна було досягти тільки завдяки злагодженій роботі не тільки тренерів Сватівської ДЮСШ, батьків вихованців, а й педагогічних колективів всіх шкіл міста.

Мухіна Тетяна Григорівна — дитячі роки її пройшли в с. Первомайське Сватівського району. Після закінчення ПТУ №92 спочатку жила і працювала у Северодонецьку, а потім, за сімейними обставинами, переїхала до Сватового. У нашому місті Тетяна Григорівна спочатку працювала на харчосмаковій фабриці, а з 2000-го року вона - квітникар у КП «Сватове-благоустрій» (на базі колишнього ЖЕКу).

Ця скромна жінка втілює у життя проекти озеленення нашого рідного міста. Її робота дуже відповідальна. Адже яким би гарним не був задум, його втілення залежить від майстерності і смаку квітникаря. Крім того, до планів нерідко доводиться вносити зміни. Наприклад, рослини, які намічено посадити поряд, погано уживаються одна з одною. Щоб знайти вихід з таких ситуацій, потрібно володіти не тільки агротехнічними знаннями, але й естетичним смаком. Підбирати квіти для конкретного району міста, кожної ділянки, клумби доводиться дуже ретельно, щоб створити красивий ансамбль з декоративних рослин. Тому професійний квітникар повинен знати особливості вирощування квітів, розбиратися у сортах квітів, уміти художньо оформити клумбу. Загалом робота копітка, але, за визнанням нашої героїні, ця робота не є для неї тягарем, оскільки вона дуже любить свою справу.

І дуже образливо буває, нарікає Тетяна Григорівна, коли деякі наші несвідомі земляки обривають квіти, бігають по клумбах, смітять, знищуючи плоди багатоденної роботи майстра. Адже у місті рослини вирощують не тільки для краси на вулицях, але й для здоров'я жителів. Саме вигляд барвистих квітів та зелених насаджень викликають у нас позитивні емоції, діють заспокійливо, а ще рослини рятують людей від надлишку вуглекислоти.

«Мені подобається моя робота, — говорить Т.Г. Мухіна. — Адже недаремно говориться у китайській мудрості: «Хочеш бути щасливим все життя — стань садівником».

Євтушенко Світлана Вікторівна — сватівчанка. Завжди мріяла бути викладачем математики. Закінчила Слов’янський педагогічний університет. Працювала вчителем математики та фізики в СШ №7, математики та інформатики у Сватівській районній гімназії. З 2011 року — директор НВК Сватівська ЗОШ І ступеню – гімназія.

Професія вчителя вимагає різносторонніх знань, безмежної душевної щедрості, мудрої любові до дітей. Тільки щодня з радістю віддаючи себе дітям, можна наблизити їх до науки, приохотити до праці, закласти непорушні етичні основи. Діяльність вчителя — це втручання у внутрішній світ мінливої, суперечливої дитячої долі. Ніякими підручниками не можна замінити співдружність педагога з дітьми. Вчителя називають інженером людських душ, архітектором характеру, лікарем хвороб зростання, тренером інтелекту і пам'яті. Саме за володіння усіма цими якостями Світлана Вікторівна була визнана лауреатом конкурсу «Вчитель року - 2000» у номінації «Вчитель інформатики» та призером обласного конкурсу «Вчитель року - 2008» у номінації «Вчитель математики».

На відміну від представників інших професій вчителю не дано відразу насолодитися плодами своєї праці. Від посіву до жнив у нього проходить немало років. Але й сьогодні С.В. Євтушенко може пишатися своїми випускниками, які були неодноразовими переможцями районних олімпіад, вступили до вищих навчальних закладів і досягли певних успіхів у житті.

Просіна Валентина Вікторівна — дипломований фахівець Северодонецького музичного училища. Свої перші кроки на вчительській дорозі вона почала у 1976 році в музичній школі м. Сватове. З того часу через серце та руки цього талановитого вчителя музики пройшли безліч маленьких хлопчиків і дівчаток, які полюбили музику, а 13 її випускників стали прекрасними музикантами, закінчивши різні музичні установи.

«Відкривати нові таланти – найприємніша сторона моєї професії, — говорить Валентина Вікторівна. — І я рада, що допомогла багатьом своїм учням відкрити шлях до світу музики. Як педагог я нерідко користуюся особливими секретами виховання, використовую принцип індивідуального підходу до кожного учня в залежності від його темпераменту та віку.

Такі мої учні, як М. Калачова (Усова), О. Плетень (Мумрій), О. Просіна, І. Синенко, Я. Гапочка підкорили серця багатьох слухачів і неодноразово були лауреатами обласних та міжнародних конкурсів. Прихильники музики не тільки Донецька, Харкова, Ялти, а й Чехії, Кіпру насолоджувалися професійною грою талановитих учнів Сватівської районної школи мистецтв ім. В. Зінкевича».

Своїм успіхом юні сватівчани багато в чому зобов'язані скромній праці своєї наставниці Валентини Вікторівни. Специфіка професії вчителя музики у тому, що спеціальні знання, уміння і навички повинні знаходитися в єдності з педагогічними методами навчання. Всі види діяльності і форми роботи вимагають від вчителя музики професійних знань і умінь не тільки як музиканта, але перш за все - як педагога. До виконання конкретних завдань В.В. Просіна завжди ставиться відповідально, впроваджує інтерактивні методи навчання, завдяки яким малюки підвищують власну самооцінку і усвідомлюють, що перед ними відкриваються величезні можливості у майбутньому.

Валентина Вікторівна вважає себе щасливою людиною, тому що все життя займається улюбленою справою, відчуває, що потрібна дітям, а значить, і своєму рідному місту.

Захарченко Наталія Іванівна — народилася в Сватово. По закінченню Луганського сільгоспінституту повернулася до рідного міста, де працювала в інспекції держстраху, райкомі комсомолу, Ощадбанку, Сватівській РДА. 6 років проходила військову службу в залізничних військах на будівництві БАМу в званні прапорщика. Нагороджена медаллю «За будівництво БАМу» та ювілейними медалями Збройних сил СРСР.

З 1998 року працює на посаді директора Сватівського будинку-інтернату для громадян похилого віку та інвалідів. За роки роботи нагороджувалася грамотами міської, районної, обласної рад, відзначена грамотою Міністерства праці та соціальної політики України та грамотою Кабінету Міністрів України.

Комсомольський запал та енергійний характер Наталії Іванівни передається як працівникам, так і підопічним інтернату. Щороку до професійних свят в установі проводяться конкурси на кращого фахівця своєї справи, на краще оформлення робочих кабінетів, дизайнерське оформлення кімнат підопічних та житлових корпусів. Під її керівництвом колектив завжди приймає активну участь в обласних та міських заходах. Н. Захарченко — красива, добра, чуйна, цілеспрямована жінка, яку знають всі мешканці міста. Завдяки талановитому керівництву і комунікабельності Наталія Іванівна займає гідне місце серед жінок – трудівниць Сватівщини.

Фурсо Людмила Іванівна — з самого дитинства мріяла бути провідницею поїзда. Народилася в с. Свистунівка Сватівського району, а у 24 роки разом із сім’єю переїхала жити до Сватового. Спочатку працювала на харчосмаковій фабриці, а потім, по закінченню курсів провідників, влаштувалася на роботу до моторвагонного депо, де й працює на сьогоднішній день.

Мене зустріла привітна і простодушна жінка, одягнена в синю уніформу. Трохи соромлячись і хвилюючись, Людмила Іванівна з таким піднесенням і гордістю розповідала про свою роботу провідника дизель – потягу, що я мимоволі замилувалася нею. «Найголовніше в нашій роботі — це посмішка, — говорить Людмила. — За 12 років роботи всяке бувало, але пасажири, в основному, хороші. Багато хто їздить так часто, що вже стали як рідні, а деякі навіть виросли за цей час у мене на очах».

Звичайно ж, Людмила Іванівна, щедрої душі людина і тонкий психолог, просто не хотіла говорити про різні неприємні моменти, які обов'язково трапляються на роботі, адже люди різні зустрічаються. Та й праця провідника не з легких - окрім продажу квитків, до обов'язків Людмили входить прибирання вагону після закінчення зміни, повернення додому в нічний час, інтенсивний графік роботи. Але кожного разу, збираючись на зміну, Людмила Іванівна радіє від думки, що вона знову зустрінеться зі знайомими і незнайомими людьми, на зворотному пізньому маршруті присяде поряд з вечірніми пасажирами і вестиме з ними невимушені бесіди про погоду, життя, роботу.

Державна адміністрація залізничного транспорту України відзначила подякою Людмилу Іванівну Фурсо за сумлінну працю на залізничному транспорті державного підприємства «Донецька залізниця», вагомий внесок у його розвиток, професійний рівень і творчу ініціативу.

Нетай Любов Іванівна — закінчила Комунарський (зараз м. Алчевськ) гірничо-металургійний інститут за фахом «Промислове і цивільне будівництво». З 1993 року працювала в міськраді спеціалістом по комунальному господарству. До її обов'язків входив контроль за виконанням певних видів робіт комунальними підприємствами міста: ЖЕКом - поточні ремонти житлового фонду, Комбінатом комунальних підприємств - благоустрій міста, а також роботи, які виконувалися іншими підприємствами, з капітального ремонту житла і капітального ремонту міських доріг.

Надалі займалася благоустроєм міста і роботою з підприємцями. Любов Іванівна контролювала виконання усіх рішень міськради з благоустрою міста. За час її роботи було проведено реконструкцію площі Радянської, впорядковано територію у скверику, споруджено фонтан, впорядковано вулиці ім. Дзержинського, ім. Артема, пр-т ім. Забурдаєва, пл. 50-річчя Перемоги та безліч інших територій, які сьогодні є візитною карткою міста. На цих вулицях були знищені всі старі і висаджені нові дерева, відновлені й прокладені тротуари, розбиті клумби. «Коли було ухвалено рішення міськради про закріплення ділянок вулиць за підприємствами для прибирання узбіч доріг, спочатку було важко, — зізнається Любов Іванівна. — Але з часом ми з керівниками дійшли порозуміння, і ця традиція збереглася до теперішнього часу».

Трудова діяльність Л.І. Нетай завжди відрізнялася організованістю, діловитістю, сумлінністю і професіоналізмом.

Після виходу її на заслужений відпочинок Любов Іванівна присвячує весь свій вільний час улюбленому захопленню — вишиванню. З десятками авторських робіт вона бере участь у виставках під час загальноміських заходів.

Тєрєхова Ірина Богданівна — народилася у родині лікарів і продовжила сімейні традиції, а її син, теж за освітою лікар, закріпив професійну династію. Ірина Богданівна по закінченню Луганського медінституту повернулася працювати лікарем – психіатром до Сватівської обласної психіатричної лікарні. 10 років вона присвятила лікуванню хворих, накопичуючи свій особистий досвід і професіоналізм. А останні 15 років І. Тєрєхова працює заступником головного лікаря з медичної частини СОПЛ.

«Роботу свою дуже люблю, — говорить Ірина Богданівна. — Взагалі робота лікаря — це дуже важка праця, але вона приносить велике задоволення від того, що відчуваєш себе потрібним людям. Організаційна робота заступником головного лікаря забирає багато сил і енергії. А також на мені лежить велика відповідальність за долі не тільки медичного персоналу, а й пацієнтів». І.Б. Тєрєхова на сьогодні майже не практикує, але постійно спілкується не тільки з пацієнтами, співробітниками, а й з виборцями як депутат міської ради. Нині, за словами Ірини Богданівни, діяльність СОПЛ поступово поліпшується, хоча бракує спеціалістів високого класу (лікарів). І.Б. Тєрєхова, скромна, відкрита людина, не дуже охоче розповідає про свої досягнення, але з гордістю говорить про роботу колективу Сватівської психіатричної лікарні, Фонду ветеранів, на підтримку якого весь трудовий колектив перераховує певний відсоток із особистого фонду заробітної плати. «Як ми піклуватимемося сьогодні про своїх ветеранів, — говорить Ірина Богданівна, — так у майбутньому наші діти піклуватимуться про нас».

Хочеться побажати цій прекрасній людині подальших творчих успіхів, сили духу, терпіння і благополуччя.

Артемчук Тамара Романівна — працює листоношею у Сватівському центрі поштового зв’язку №6 з 1984 року, після закінчення Сєверодонецького ПТУ за спеціальністю «Монтажник зв’язку».

Професія листоноші – одна з найдавніших і найнеобхідніших для населення, вона має велику соціальну значущість. З часом обов’язки листонош не зменшуються, тільки змінюють характер. Наприклад, багато хто з нас проглядає газети вранці, ще до роботи. Значить, газети повинні опинитися у поштових скриньках зрання. І ми рідко замислюємося, яка це насправді тяжка праця не тільки фізичного, а й психологічного характеру. Саме листоноша безпосередньо спілкується з клієнтами, забезпечуючи їх необхідним спектром поштових послуг. А у сільській місцевості листоноша є не тільки постачальником поштових відправлень і преси, а й торговим агентом, надає не тільки соціальну, а іноді й медичну допомогу населенню.

Т. Артемчук, завдяки своїй професії, є вірним супутником пересічного громадянина у будь-яких життєвих ситуаціях. І саме можливість спілкування з людьми найбільше приваблює Тамару Романівну в її роботі. Ця жінка, як і десятки інших жінок-листонош, кожного ранку розносить пошту, додаючи нових кілометрів до своєї життєвої дороги та тримаючи за плечима важку сумку. Що й говорити, праця потрібна, робота відповідальна, і виконує її Тамара Романівна сумлінно та самовіддано.

Хоша Ніна Михайлівна — цю прекрасну жінку знає практично вся малеча нашого району, а також їхні батьки. Ніна Михайлівна — лікар-педіатр дитячої консультації м. Сватове з 38-річним стажем. Ця чудова жінка родом з Харківської області, після закінчення Харківського медичного інституту потрапила до Сватового на роботу. Вийшла заміж за сватівчанина, разом з ним виховала двох синів.

Окрім грунтовної освіти і великого багажу знань, педіатр зобов'язаний володіти певними особистими якостями. Для лікаря, що працює з дітьми, дуже важлива наявність чуйності, доброти, безмежного терпіння, бажання допомогти, уміння порозумітися навіть з найвередливішою дитиною. Усіма цими якостями володіє наша героїня.

«Если человек нашёл своё призвание, — ділиться своїми думками Ніна Михайлівна, — труд становится для него радостью. Мне вспоминаются слова знаменитого восточного лекаря Авиценны, который сказал: «Нет безнадёжных больных. Есть только безнадёжные врачи». Хочется верить в то, что мир с тех давних времён, когда жил Авиценна, изменился в лучшую сторону, а прогрессивно развивающаяся медицина может стать тем спасительным лучом света, который согреет людские души (особенно детские) теплом надежды на добро и счастье».

Губка Віра Михайлівна — начальник сектора у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Сватівського РВ УМВС, майор міліції.

Після закінчення Луганського педінституту 10 років пропрацювала вчителем російської мови і літератури СШ №6 і навіть не припускала, що змінить професію. Через певні життєві обставини влаштувалася психологом у міліцію і паралельно закінчила соціально-педагогічний факультет Харківського університету внутрішніх справ.

«Работа психолога очень нравилась, — говорить Віра Михайлівна. — Работала в Центре практической психологии (обслуживала 9 райотделов) старшим психологом. Но, к сожалению, должность сократили, и меня назначили заместителем начальника Сватовского РВ УМВД по работе с персоналом». Але за станом здоров'я В.М. Губка перейшла начальником паспортного столу. Та їй, як людині публічної професії, робота з людьми приносить справжнє задоволення, і девіз Віри Михайлівни: «Відвідувач повинен піти з нашого відділу задоволеним!»
Хочеться побажати цій веселій, привітній людині високих злетів і тихого жіночого щастя.

Гур’єва Олена Михайлівна — завжди багато навчалась, розширюючи свій світогляд. Після закінчення Лисичанського педучилища навчалася в Луганському педінституті. Також отримала спеціальність юриста у Луганському політехнічному коледжі. Зараз Олена Михайлівна вчиться в Міжрегіональній академії управління персоналом.
Трудову діяльність почала у Сватівській СШ №7 вчителем молодших класів, потім працювала директором початкової школи №7, завідуючою методичним кабінетом відділу освіти.

Але творча натура нашої героїні шукала нові шляхи реалізації свого таланту. З 1982 року пише вірші, є членом літературної студії «Світанок», друкується в багатьох збірках.

Олена Гур’єва — творча особа, майстер слова, що створює, як поет, свій світ, свою реальність і свої події, які відбуваються в цій реальності. Саме ця риса характеру дозволяє їй реалізуватися в сьогоднішній професії — начальник відділу державної реєстрації актів цивільного стану Сватівського районного управління юстиції.

Степаненко Ніна Петрівна - педагог за покликанням, прагне бути не тільки навчителем, а й охоронцем дитячих душ, провісником і кобзарем, артистом, художником і просто садівником Добра в Країні дошколяриків.

Орієнтиром у роботі вихователя КДНЗ "Веселка" для неї стали думки В. Сухомлинського: «Справжнє виховання не там, де педагог з вершин спускається на землю, а там, де він піднімається до таких істин світу дитинства».

А мета - зробити все можливе, щоб кожна дитина розкрила свої здібності й таланти. Ніна Петрівна знає, чим живиться дитяча думка, цікавиться кожним вихованцем як особистістю.

Педагог переконаний, що чуйність і лагідність - та виховна сила, що здатна зберегти дитяче серце, відкрити його для добра і творіння.

Енергійна, життєрадісна, користується любов'ю у дітей, повагою серед батьків.
Нагороджена Грамотою Міністерства освіти і науки України, нагрудним знаком «Відмінник освіти України».

Стаття про жінок Сватівщини підготовлена з ініціативи Голосу Громади

Статті на Українській мові

обсудити на форумі                перейти на сторінку "статті"                Новини              Об'яви