Сватово - общественно-информационный портал города

поветнутись на головну сторінку сайту

Про межу розуму і безмежжя віри















Архітектура

Здоров'я

Новини

Історія Сватове

Природа

Статті

Форум

Фото Сватове

Чат

Повернутися на головну сторінку служби

  Останні статті та публікації

Данильченко О.Ф. "Листи мого друга"

Про межу розуму і безмежжя віри

Вітаю тебе, мій друже!

Я отримав величезну насолоду, читаючи твого останнього листа, від того, що ти ставиш переді мною запитань більше, ніж я даю відповідей. Ну, як тут не згадати тобі на похвалу мудрі слова про те, що розумні люди ставлять запитання, а інші на них відповідають. Ці слова я не можу віднести на похвалу собі. Адже мій вчитель не сказав, які ж це «інші» люди: чи теж розумні, чи занадто розумні.

Тож знай, мій любий друже, що ставлячи мені запитання, ти змушуєш мене страждати і терпіти від своєї особистої невизначеності. Вірно я тобі відповів чи занадто вірно, корисною буде відповідь чи занадто корисною? І я дійшов висновку – якомога більше став запитань і якомога більше сам на них відповідай. І уяви собі – усі твої відповіді у цьому випадку будуть розумними, бо коли людина ставить запитання, вона вже розумна, а коли ще й сама на них відповідає, то чи потерпить вона нерозумну відповідь? Звичайно ж, ні.

Ось чому я прошу тебе: будь вимогливіший та уважніший до моїх відповідей, не допускай їх занадтості, щоб у тебе не зникло бажання мене запитувати, як самого себе, а у мене не зникло бажання тобі відповідати, як самому собі, як і повинно бути між справжніми друзями. Такі або подібні роздуми і наштовхнули тебе на чергове запитання, яке ти і виклав у своєму листі: де і в чому критерій розумності наших думок і справ?

Шукаючи відповідь, я ознайомився з багатьма цікавими думками мудрих людей з цього приводу. Першим і неперевершеним у справедливості до цього часу, на мій погляд, є твердження давньогрецьких стоїків, які визначили, що жити по розуму – значить жити по природі, тому що розум – це регулятор збудження людини.

Зенон Кітійський, основоположник стоїцизму як філософської школи, у трактаті «Про людську природу» писав, що „...кінцева мета життя людини визначається як життя, відповідне природі – життя, в якому ми утримуємося від усього, що заборонено загальним законом. А закон цей – наш вірний розум.”

Цю думку великого філософа я тобі навів для глибшого розуміння проблеми. А для повсякденного вжитку найкраще скористатися порадою римського мудреця Сенеки, який сказав, що „Все розумне в природі має межу, і тільки безумство безмежне. Якщо ти хочеш встановити, чи розумна твоя думка, бажання або справа, подивись, чи можуть вони десь зупинитися? І якщо ти пройшов чималий шлях, а до мети залишилося ще більше, знай, що вони породжені не розумом.”

Впевнений, мій друже, що ця порада попередить появу багатьох сумнівних думок і дій і допоможе тобі зберегти час і здоров'я для більш потрібних справ.

І останнє хочу тобі повідомити у цьому листі, задовольнити твою постійну спрагу пізнання. «Усе розумне в природі має межу», – повториш ти ці слова і замислишся. Адже ти добре розумієш, що головним змістом розуму є знання. Тож виходить, що знання людей мають межу і тільки невігластво безмежне. Це дійсно так, друже. З цього приводу я хочу відповісти на запитання про те, що ж знаходиться за межею наших знань? Чи проникне туди людський розум? Ти, друже, навіть не уявляєш, що за відповідь я тобі підготував – за тією межею знаходиться людська віра. Так, я не помилився, саме віра.

Віра перебуває за межею одних знань і перед межею інших. Вона є безмежним середовищем, океаном, в якому знаходяться великі й малі острови, а то й материки нашої твердині - знань.

Уяви собі, друже, що ти достеменно знаєш, як формулюється той чи інший закон або теорема, як знайти шлях до потрібного місця. То скажи, чи потрібна при цьому віра? Звичайно ж, ні. Зовсім інша справа, коли ти нічого не знаєш. У цьому випадку ти вимушений будеш вірити або віриш добровільно до того часу, доки не пізнаєш цих речей. Ти зможеш, друже, навести безліч прикладів, коли люди сприймають щось на віру при відсутності знань, а щось не потребує віри, коли є необхідні знання.

Любий друже! Звичайно ж, ти мене запитаєш, що в житті краще – вірити чи знати? Не скажу як для кого, а тобі, допитливому, раджу знати, бо життя вимагає знань, а віра – лише перший крок і лише до них. Тоді всі інші кроки тобі будуть під силу.

О. Данильченко