Сватово - общественно-информационный портал города

поветнутись на головну сторінку сайту

Про Бога















Архітектура

Здоров'я

Новини

Історія Сватове

Природа

Статті

Форум

Фото Сватове

Чат

Повернутися на головну сторінку служби

  Останні статті та публікації

Данильченко О.Ф. "Листи мого друга"

Про Бога

Вітаю тебе, мій друже!

«Бог пізнається розумом» – неодноразово буде звучати в твоїй допитливій пам’яті така проста і в той же час така геніальна думка великого мислителя, яку я запозичив у нього, щоб подарувати тобі наприкінці попереднього листа. І ти замислишся над нею – чому всемогутнього, всевишнього, вічного, всевидючого, але невидимого Бога можна пізнати лише розумом? Адже Бог, як говорять його пророки, вимагає лише одного – віри в нього. То хто ж стоїть ближче до істини – славетний Епікур, чи не менше славетні пророки?

Розмовляючи так, мій друже, ти ж, звичайно, чекаєш відповіді від мене в цьому листі на питання “Хто він є – Бог?”, яку я обіцяв тобі дати. Але твій здоровий глузд, як завжди, народжує нове твоє запитання з цього приводу – А чи можливо взагалі досягти істинності у відповіді на нього? Бо навіть кожна окрема людина є великою загадкою для нас самих же, і володіє невичерпними та невивченими до кінця якостями, то що вже говорити про Бога? Невже можна дати дійсно наукову відповідь про те, що діється на Небі, не розібравшись з тим, що є поруч, на Землі? Хіба не смішний вигляд буде мати людина, яка візьметься дати визначення поняттю “Бог” достеменно не знаючи визначення поняття “Людина”?

Дійсно, друже, твої роздуми цілком слушні , а висновки справедливі – це дійсно так. І в мене є відповідний ризик посмішити тебе в далеко несмішній справі. Але я вважаю, що він зовсім не більший від тих випадків, коли ми даємо визначення іншим поняттям. Бо мало з них, а можливо і зовсім немає таких, які повністю вичерпують предмет або явище, а відтак є повністю достеменними. Адже ти друже розумієш, що неповністю сказана істина – це напівістина, а напівістина – це те ж саме, що і напівлукавство, а напівлукавство – це теж саме що і лукавство, тільки не все, а половина. І знаючи це, тобі, друже, легко його не допустити до себе.

Але не варто з цього засмучуватися, та відмовляться від бажання давати визначення поняттям з допомогою яких спілкуються люди. Бо навіть, якщо я невільно і відповім тобі лукаво, то я не зможу тобі його сказати всього, а відтак моя відповідь буде напівлукавою і її цілком справедливо можна назвати напівістиною, яка і є тією ж істиною, але не всією, а лише половиною. А знаючі це, друже, ти іншу половину істини зможеш доповнити сам і сказати її людям.

І знай, друже, що зовсім немає ніякого сорому в тому, що в потугах пізнати Бога люди мають комічний вигляд. Адже, погодься, більший сором в тому, що вони мають трагічний вигляд кожного разу, коли його зрікаються чи перетворюють свою віру у фатальність. Безперечно, добре сказати й таке, що коли людина відмовляється від пізнання Бога, то це все рівно що відмовитися від розуму. А це вже божевілля – якість вільних від Бога людей.

На мій погляд, друже, істинна відповідь на твоє запитання зовсім не має зводитися до ствердження, або заперечення існування Бога. Бо кожна істина мусить бути посередині крайностей, яких урівноважена природа не терпить. Що ж знаходиться між ствердженням та запереченням чого б то не було? – запитаєш ти, - хіба можливо примирити непримиренне? Так, друже, можливо! Бо між цими крайностями завжди знаходиться сам предмет, явище, які потребують наукового визначення , або віри(істинної). Більше того тобі скажу, - сам предмет чи явище можуть існувати лише між їх ствердженням та запереченням – бо до ствердження вони ще не існують, а після заперечення – уже не існують.

То ж бачиш, любий друже, неважко довести помилку тих, хто Бога тільки стверджує, або тільки заперечує, - вони однаково далекі від істини! Бог вічний, - скажеш ти, - він не потребує ствердження, або заперечення, то ж який сенс у вищезгаданих роздумах? Дійсно, друже, Бог вічний, – але людина смертна і для неї обов’язково настає час, рано чи пізно визначити своє відношення до Бога, час, який, друже, прийшов до тебе і змусив тебе задати запитання “Що то є віра в Бога?” Тому легко зрозуміти, що цього потребує ,дійсно, не Бог, а людина. Тому, я й пропоную, друже, запастися терпінням і вислухати мою істину, яка має лише одну мету - бути нею. Давай наблизимося заради цього до визначення поняття “Бог”, до розкриття якомога повніше його змісту, зрозумілому тобі, світлому та ясному, як очі новонародженої дитини, багатостраждальному, мудрому та глибокому, як очі Ісуса Христа.

Любий друже! Чи зустрічав ти таке визначення в природі? Ні? Не зустрічав його і я. Як завжди, є два шляхи пошуку такого визначення - шлях віри та шлях знань. Йдучи першим з них, ми маємо цілком і повністю віддати свій людський слабкий дух, себе вірі у всемогутність, вічність, всеосяжність Божого духу на землі і на небі, вірі у триєдність Бога, як Отця, Сина та Святого Духу, вірі у покірність всього сущого на землі і на небі Богу, вірі у визначеність всього живого Богом, вірі у творіння всього видимого і невидимого Богом. Бог – це початок і кінець світу, Бог – це народження і смерть людини, Бог – це мир і війна, які він посилає людям. Бог - це страждання та радість, які заслуговують люди у нього, Бог – це всепрощаюча Любов, Бог - це віками омріяна Надія, Бог – це сама безмежна Віра. Бог це захист, це життя , це спокій, достаток, щастя, добробут. Бог – це покарання за гріхи, які допускають люди , а відтак, Бог – це розбрат та розруха, бідність, кров та вічні муки. Бог – це покірність та терпіння, праця та творчість, злети і падіння людини, Бог – це повна віддача людини у рабство божого духу, Бог – це найвищій розум, це вся Правда, це Всесвіт. Бог – це людина, на яку повністю зійшов Святий Дух, Бог – це Сонце, це вогонь, який зігріває праведних, та спалює грішних. Бог – це Небо, яке посилає на землю долю всіх і кожного окремого, Бог – це Слово, яке живить, лікує або карає, Бог –це абсолютні знання, це сама істина, якої допомагаються люди.

А що вже зробили і роблять на землі люди з іменем Бога та від імені Бога?, то цього не можна уявити, навіть перечитавши усі книги бібліотек світу. Для цього необхідно, мабуть, нашій цивілізації заново пройти свій шлях. Немало зроблено в світі і робиться також і супроти Бога, друже.

Тож якщо ти вирішиш йти, до свого Бога через віру, то маєш молити його прийняти тебе в його паству, сповідати йому всі свої гріхи, які ти зробив, молити прощення за них. Ти маєш славити Бога більше за батьків своїх, просити у своїх молитвах до нього всього чого тобі забажається, ти маєш виконувати закони Божі, вести життя в погодженні з Богом. Ти маєш всотувати в себе слово Боже через молитви, святе письмо, через проповіді священиків до тих пір, доки на тебе не зійде Дух божий і доки ти не відчуєш глибину розуму та істинність його поглядів, порад та застережень, які він тобі посилає тими ж шляхами, що й своє Слово.

І повір, друже, мені – ти знайдеш в своїй вірі свого Бога, ти знайдеш духовний спокій, впевненість і будеш захищений від багатьох негараздів, які нам посилає доля. Ти зрозумієш, друже, що найбільший та найважливіший храм має бути в твоїй душі, що таке ж відношення, як до Бога на небі, у тебе має бути до людей на землі, ти зрозумієш, що виконання законів Божих потрібно не Богу, а тобі, що повага та віра в Бога - то є повага та віра в Людину, ти зрозумієш, що Бог твій не там далеко на неосяжнім небі, а завжди поруч – в ділах твоїх, словах та думках, ти зрозумієш, що чим ближче ти будеш наближатися до Бога, тим ближче він буде наближатися до тебе. Ти врешті-решт зрозумієш, що славлячи та захищаючи Бога - ти цим самим славиш ти захищаєш себе і людей. І коли, любий друже, дійдеш до тих речей, які я тобі нагадав, а також до багатьох інших, яких я тобі не назвав, ти, повернувшись назад, побачиш, що прийшов до них через віру в Бога. Що ж тоді є віра в Бога? То ти вже й сам це знаєш – це є шлях до олюднення, шлях, який може пройти людина, щоб нею називатися. Запам’ятаємо це, друже, і давай звернемося до іншого шляху – шляху знань в пошуках відповіді на твоє запитання.

Любий друже! Перший древньогрецький філософ Фалес радив людям про Богів казати, що вони існують. І хоч з тих давніх часів їх ніхто не бачив, по різному люди уявляли, який вони мають вигляд, вони все ж таки дійшли висновку, що Бог в світі єдиний, вічний, всемогутній, всевидючий та існує в трьох іпостасях: Отець, Син і Святий Дух. Інші головні якості Бога – це найвищій розум, добро, справедливість, любов. Бог милостивий – немає такого гріха, який би він не простив – потрібно лише покаятися та щиро просити у нього прощення, Бог щедрий - найменша благодійність людей повертається їм сторицею - не потрібно лише її робити заради цього. Бог володіє властивістю достеменно знати минуле кожної людини та передбачати її майбутнє. Він може зцілювати їх від хвороб та карати їх за провинності, вирішувати долю кожного сущого на землі. Тож якщо, друже, ти уважно прислухаєшся, то помітиш, що люди наділили Бога якостями, які їм добре відомі. Бо хіба можливо наділити його божественними, але невідомими їм якостями? Звичайно ж, ні! Більше того, друже, мушу тобі сказати і довести, що всі божественні якості може мати кожна людина, хіба що за винятком божевільних. Цього не заперечує жодна церква – адже завдання кожної з них - надихати кожну людину Божим духом, а це можливо лише за умови, що кожна людина може при бажанні, звичайно ж, цей дух сприйняти. Врешті-решт, люди мають всі божественні якості, навіть і без свого на це бажання. Бо бажання наші - це ніщо, порівняно з необхідністю з якою, як відомо, не сперечається навіть Бог. Яка ж це необхідність, запитаєш ти, змушує людей мати ті якості, якими володіє Бог? А люди, до того ж, можуть цього і не знати і, навіть, не бажати? Який же це парадокс? – цілком справедливо виникне в тебе запитання.

Дійсно, любий друже! Парадокс є. Але він не в тому, що люди володіють якостями Бога, а в тому, що багато з них цього не розуміють, а ще більше людей які навіть бояться про це подумати. І я для початку хочу поділитися з тобою деякими думками з цього приводу починаючи з божественної властивості вічності. Ми звикли до того, друже, що Бог вічний, а людина вмируща. Не вір ні першому ні другому постулату! Бог вічний на стільки, на скільки вічна людина, або людство, що одне ж і те. Бо якщо помирає людина, то помирає і її віра. Немає віри – немає і в що вірити. Але в дійсності, мій друже, ситуація дещо повніша та складніша. Помираючи, людина не зникає безслідно. Тіло її мінералізується з часом, перетворюється в прах, а безтілесна душа людини (її свідомість) залишається в застиглих формах її минулого життя. І в них залишається навічно. І час цієї вічності визначається часом існування цих форм в пам’яті або в житті майбутніх поколінь.

Свого часу, друже, молодь мого покоління навчали поглядом, в світлі яких свідомість людини вважалось субстанцією ідеальною, тобто нематеріальною. Це вважалось науковою істиною з часів Платона. Але скажи мені, друже, хіба це істинні погляди, коли властивість найвищої форми розвитку матерії, - мозку - вважаються за ніщо, за нематеріальну ідею? Хіба може бути, щоб матеріальний мозок породжував щось нематеріальне? Але це вже інші питання іншої справи.

А наша справа, друже, знаходиться в тому, щоб зрозуміти, що свідомість людини цілком матеріальна, має чітко виражені форму та зміст, що і притаманно любій порядній матерії. І якщо уважно придивитися, то скажи мені, – чим і як виражена свідомість живої людини? - то безпомилково можна сказати, що вона виражена в першу чергу словами та справами. Все, що нею сказано та написано, зроблено, побудовано чи зруйновано, досягнуто, народжено та вирощено - то все є її свідомість. В інших формах виразити свідомість просто неможливо. То ж все це, друже, залишається таким же і тоді, коли людина помирає. Єдина різниця лише в тому, що вони стають застиглими в розвитку формами, тобто, стають пам’яттю поколінь.

Як бачиш сам, мій любий друже, свідомість людини, ця тотожність душі, багатовекторна і безкінечно багатогранна матеріальна складова самої людини. Вона становить її людське безсмертне обличчя і залишається таким навіть тоді, коли зморене життям тіло перестає йому служити. Як ти розумієш, друже, довести вічність людської душі можна лише стоячі дійсно на матеріалістичній основі – бо матерія не зникає безслідно. А в нашому випадку вона навіть не змінюється за формою. Адже те, що сказали та написали наші предки, - ми маємо можливість прочитати та доповнити; те що вони побудували, - ми маємо можливість зберігати та розбудовувати; те що вони народили та виростили, ми маємо можливість примножувати. То це і є їхня вічність!

Любий мій друже! Ти не можеш не помітити, що доводячи вічність душі людини, а відтак і самої людини, ми в цьому випадку сходимось в поглядах з людьми релігійними, - адже, вони впевнені в тому, що душа людини живе вічно. Це дійсно, друже, так! Але різниця в тому, що вони в це вірять, а ми це вже достеменно знаємо. І якщо ти , друже, прочитавши мої думки про вічність душі людини зробиш висновок, що вона нічим не відрізняється від вічності божественної, то помилки в цьому не зробиш, - бо це і буде та свята істина, яка знаходиться посередині крайностей - смертності людей та вічності Бога.

Прийшов час, друже, розібратися з іншою властивістю Бога, - його триєдністю. Як стверджує релігія, Бог існує в трьох іпостасях – Отець, Син і Святий дух. Але при цьому він єдиний, - і в цьому сенс чудесної суті Бога, - однакової їх значимості, сили дії, напряму створюють не тільки образ всемогутності, мудрості, справедливості, а й діалектично поєднують причину та слідство (Отця та Сина) в пізнані світу, формуванні свідомості, світлого розуму (Святого духу) людини. То чи може взагалі існувати людина, з її глибокими знаннями закономірностей розвитку природи, всесвіту, самої людини без такої триєдності? А якщо додати до цієї філософії чисто житейське спостереження, що кожна людина це і Отець і Син, які мають святий дух (бо світлий розум), то становиться зрозумілим, що по-іншому людину і уявити собі не можна, а це і потрібно було довести.

Любий друже! Я сам не люблю довгих листів, бо в них, як правило, більше води, ніж солі. То ж вибач мене великодушно за те, що я не зміг зробити його більш лаконічним. Але тема цього листа надзвичайно важлива для розуміння поняття “Бог”. І в зв’язку з цим, я не можу тобі не нагадати ще однієї божої властивості, про яку говорив свого часу Син Божий - Ісус Христос, коли його апостол Петро запитав: “Скажи мені, Ісусе, що таке істина?” – і Ісус йому відповів – “Істина - це я”. Звичайно, любий друже, він сказав істину! Але чи можеш помилитися ти, коли скажеш те ж саме? Не помилишся і ти, друже! Бо хіба можуть бути в твоїй голові чужі істини, незалежно від того, чи ти сам дійшов до них, чи взяв їх в борг, чи підгледів десь, чи тобі їх хтось подарував? І будь впевнений – чужих істин в твоїй голові немає і ніколи не буде. Кожна людина живе і помирає зі своїми істинами. А як же бути з сумнівами? – запитаєш ти, - адже вони не є істинами хоч і присутні в свідомості? Сумніви друже, це шлях до істини, були вони і в Ісуса Христа, і рано чи пізно його проходить кожна людина, - пройдеш його і ти. Життя наше наповнюють як істини так і сумніви, але вічність нашу наповнюють лише істини.

Мій друже! Закінчуючи цього листа я тобі нагадаю ще про одну властивість Бога – його всесильність. Звичайно ж, річ іде про всесильність божого духу. З цим важко не погодитися. А зважуючи на те, що Дух Святий може сходити на людей при певних умовах, а також виходити з них при інших, легко собі уявити, що людина всесильна завдяки своєму Святому Духу, що є не чим іншим, ми уже про це згадували, як світлим розумом, свідомістю, знаннями, тим що і складає душу людини. Дійсно, людина не тільки сильна своїм духом, а вона і всесильна. Бо пізнавати всесвіт, існувати разом з зірками, планетами, знаходити спільну мову один з одним, розуміти світ рослин та тварин і при цьому створювати умови продовження свого життя можна лише за умови такої ж всесильності, якою володіє Природа, Всесвіт, Бог. Але в світі, любий друже, є річ з якою рахується і якій підкорюється навіть Бог, рахуються і підкорюються їй, звичайно, і люди. Це, друже, необхідність. І немає ніякого значення, хто її установив чи визначив - Бог, люди, чи вона самовизначилася і стала вище за все в світі – головне те, що вона існує, що з нею рахуються і Бог, і люди.

І на сам кінець, друже, про невидимість Божу. Це теж саме, що і його невідомість. Людина сама собі багато в чому невідома, майбутнє її взагалі вважається невідомим, - та воно таким і є, - то ж хіба існує різниця між невидимістю Бога та невидимістю самої людини? Ніякої!

Таким чином , мій любий друже, як ти бачиш сам, люди не в змозі наділити Бога якостями, якими не володіють самі, - бо вони їм просто невідомі. І не можуть бути відомими, бо ми – люди, а не Боги. Але враховуючи, що між Богом та людиною є єдиний зв’язок через Святий дух (світлий розум), то є можливість людям роздумувати завдяки йому, пізнавати Бога, про що вірно і сказав свого часу Епікур. То ж дозволь мені, друже, завершити цього листа своїми роздумами та познайомити тебе з моїм визначенням поняття “Бог”, яке ти так довго та терплячи чекав. Звичайно, друже, все, що ти прочитав вище, можна вважати за визначення Бога, - і це не буде помилкою. Але слідуючи за Епікуром, необхідно зазначити, що розумом пізнається лише невідомість, бо все відоме людям пізнання не потребує. А існуюча невідома людям інформаційна система, яка з вражаючою закономірністю впливає на їх долю та долю всього що їх оточує, становить головний зміст людського пізнання, - пізнання Бога. Все, що кожна людина окремо і людство в цілому відкриває нового для себе кожної миті, – то все від Бога (існуючої невідомої інформаційної системи) і є його частиною, пізнаною частиною, яка стала належати людям. І, безсумнівно, Епікур це вірно помітив. А до всього іншого, невідомого та сущого для людини ми йдемо шляхом віри, - віри в свого Бога. І, безсумнівно, пророки це також вірно помітили. Тепер ти, друже, розумієш чому східні мудреці побачивши Віфлеємську зірку на небі і зрозумівши, що народився син Божий, пішли до нього нелегким одним шляхом, а прийшовши до нього, побачивши його і віддавши йому необхідну шану, пішли додому іншим? Це, любий мій, тому так, що всі люди до своєї мети, своє цілі в житті, свого Бога, завжди ідуть нелегким шляхом віри, а досягнувши її, пізнавши її, ідуть далі шляхом знань, ставши більш мудрим, ближчим до істини.

Любий мій друже! Я буду дуже радий коли моя відповідь на твоє запитання задовольнила тебе. Це було б для мене найвищою нагородою. А тебе, друже, за терпіння, яке ти проявив на цьому шляху, я хочу нагородити корисною думкою, і не чужою, як я робив це зазвичай, а своєю, – до яких же пір можна бути лише споживачем? Як ти помітив, друже, що одночасно з відповіддю на твоє запитання “Що то є – віра в Бога?” я тобі відповів і на запитання “В чому суть пізнання Бога?”, яке ти мені і не задавав. Це я навмисно обігнав тебе тому, що достеменно знаю, – ти його обов’язково б мені задав. А суть пізнання Бога в здійсненності віри в нього, бо не існує в світі жодної істинної віри, яка не була б здійсненною.

О. Данильченко