ГОЛОДОМОР:: причини і наслідки 1932 - 1933 рр.
Механiзм творення Голодомору
Голодомор::: випадковість чи злочинний план?
1. Чи знав Сталін про страшний Голодомор?
2. Замовчування голодомору
Причини голодомору.
1. Насильницька масова і суцільна колективізація.
2. Розкуркулювання. «Ліквідація куркульства як класу»
3. Продрозкладка — примусова хлібозаготівля.
Механізм творення Голодомору.
Голодомор на Сватiвщинi
Наслідки голодомору.
Антиукраїнська направленість голодомору.
Геноцид проти українського народу.
Скачати книгу Леоніда Миколайовича Королько: "ГОЛОДОМОР:: причини і наслідки 1932 - 1933 рр." (архів
zip 256 кб.)
Голодомор 1932 - 1933 на Сватівщині
Історія Сватове
Королько Л.Н.
Сватове
Архітектура
Здоров'я
Новини
Природа Сватове
Статті
Статті про
здоров'я
Форум Сватове
Фото Сватове |
Королько Леонід Миколайович
ГОЛОДОМОР:: причини і наслідки 1932 - 1933 рр.
Скачати книгу Леоніда Миколайовича Королько: "ГОЛОДОМОР:: причини і наслідки 1932 - 1933 рр." (архів
zip 256 кб.)
Ця інформація
зібрана та підготовлена істориком - краєзнавцем Сватове Королько
Леонідом Миколайовичем
Механiзм творення Голодомору
 Як вже зазначалося, з червня по жовтень 1932 р. з колгоспів та одноосібних господарств під час хлібозаготівель вдалося витиснути тільки 132 млн. пудів зерна проти 385 млн. за відповідний період 1931 р., і тоді в Україну було направлено надзвичайну хлібозаготівельну комісію на чолі з Молотовим.
Початком «роботи» цієї надзвичайної комісії став виступ Молотова на Політбюро ЦК КП(б)У 30 жовтня 1932 р., де він поінформував присутніх про те, що зобов’язання України зменшується на 70 млн. пудів і встановлюється остаточний хлібозаготівельний план в обсязі 282 млн. пудів. Інакше кажучи, з селян намагалися витиснути стільки ж, скільки вже було заготовлено з червня по жовтень 1932 р.
Зрив заготівель пояснювався не відсутністю хліба, а відсутністю боротьби за хліб. І ця боротьба (за хліб) розпочалася небаченим терором, голодом і жорстокими репресіями. Але, не зважаючи на жорстокі репресивні заходи, навіть зменшені планові завдання республікою не виконувалися. І тоді керівництво республіки вдається до вилучення насіннєвих, фуражних та продовольчих фондів зерна у залік хлібозаготівель, що стало фатальним для населення республіки.
Для виконання хлібозаготівельного плану надзвичайна хлібозаготівельна комісія перевела Україну на блокадне становище.
Під загальним керівництвом цієї комісії загони різних уповноважених і партійних активістів для того, щоб виконати план хлібозаготівель, робили обшуки у кожній селянській родині. Залізними щупами — мацаками — вони обшукували хати, сараї, клуні подвір’я, зривали підлогу, руйнували печі і горища, перевіряли колодязі. І забирали все «під мітлу», аж до жменьки квасолі у вузлику. Навіть тим, хто вже пухнув з голоду, не дозволяли лишати собі зерно.
Активісти продовжували конфіскувати збіжжя і тоді, коли з голоду вимирали цілі села. Для підтримки активістів використовували регулярні війська та підрозділи ДПУ, які безжалісно громили села за те, що вони відмовлялися віддавати продукти.
Здавалося, що колгоспники повинні були мати хліб, бо з року в рік їм за роботу в господарстві нараховувалися трудодні, але вони змушені були виконувати спочатку «першу заповідь» (за висловом Сталіна) — поставляти хліб державі. А остільки хлібо-заготівельний план був безмірний і не фіксований, то восени для розподілу по трудодням майже нічого не залишалося. А у голодні роки його часто затримували у багатьох колгоспах. Наприклад, у січні 1931 р. з 271 районів, що надіслали до наркомзему УРСР дані про наслідки розподілу хліба на трудодні, лише 90 районів остаточно завершили його.
А у березні 1933 року 48% колгоспів України не завершили розподілу хліба на трудодні 1932 р., тобто близько 9 млн. селян свідомо залишили без хліба, прирікши їх на голод і смерть. Розрахунки на трудодні затримували цілком свідомо, бо були відповіді постановки керівництва України. Зокрема, 18 листопада 1932 р. з’явилася Постанова Політбюро ЦК КП(б)У «Про заходи посиленню хлібозаготівель», а 20 листопада Постанова Раднаркому України «Про заходи підсилення хлібозаготівлі». В цих постановах категорично заборонялось утворювати будь-які натуральні фонди, які зараховували б до плану хлібозаготівель.
А головне, цією Постановою заборонялося видавати натуральні аванси у колгоспах, що не виконують хлібозаготівельних планів, але дозволялось повертати «незаконно розданий хліб». ЦК КП(б)У закликав активістів терміново організувати вилучення від окремих колгоспників та одноосібників зерна, особливо з врожаю на присадибних ділянках.
До того ж за невиконання плану хлібозаготівель на колгоспників і одноосібників накладали непосильні штрафи.
У продиктованій Молотовим згадуваній Постанові Раднаркому УРСР «Про заходи до посилення хлібозаготівель» від 20 листопада 1932р. містився пункт про застосування натуральних штрафів. В ньому йшлося про штрафуванням м’ясом тих колгоспів, які «заборгували» по хлібозаготівлі, але не мали хліба, щоб розрахуватися з державою. Ці штрафи стягувалися як за рахунок усуспільненої худоби, так і худоби, яка належала колгоспникам. Сам по собі цей пункт урядової постанови, як і вся вона — зловісне свідчення варваризації тоталітарної держави за екстремальних умов економічної катастрофи.
Але страшніше за все було те, що узявши за основу цей пункт про «натуральні штрафи», місцева влада поширила їх на всі продовольчі запаси селян. Архівні документи, газети і спогади самих селян свідчать про те, що у всіх місцевостях України, крім прикордонних, місцева влада широко проводила подвірні обшуки з конфіскацією, крім хліба, будь-яких запасів їжі –– сухарів, картоплі, буряків, сала, солінь, фруктової сушки тощо, заготовлених селянами ще до нового врожаю. Конфіскація подавалася як кара за «куркульний саботаж» хлібо-заготівель. Фактично це була дія, свідомо спрямована на повільне фізичне винищення селянських родин.
Для підтримання працездатності працюючих, в колгоспах організували для колгоспників колективні обіди і видавали в рахунок зароблених трудоднів по 100-300 г зерна на працюючого. Але 4,5 млн. людей похилого віку і малолітніх дітей колгоспних родин, яких раніше утримували працюючі члени родини, тепер виявилися зайвими в колгоспах, і вони не одержували тих рятівних 100-300 грамів хліба, які одержували працюючі і які були приречені на голод.
Щоб краще виконувати план хлібозаготівель, Укрколгосп-центр 22 серпня 1932 р. заборонив видавати хліб для громадського харчування. І колгоспники повинні були приносити у поле свій хліб. Навіть у липні 1933 р., коли в селах від голоду масово гинули люди і усюди фіксувалися численні факти людоїдства і трупоїдства, у відповідності з телеграмами Сталіна і Молотова були прийняті постановки ЦК КП(б)У та РНК УРСР «Про порядок видачі хлібних авансів в колгоспах з врожаю 1933 р. на внутрішньоколгоспні потреби». Ці постанови категорично забороняли витрачати хліб на громадське харчування.
Хліб не видавався взагалі у тих колгоспах, які не виконували державних завдань, а в серпні 1933 р. Політбюро ЦК КП(б)У визнало за необхідне і надалі продовжувати репресивний тиск на колгоспи та одноосібні господарства, що не виконували плану хлібозаготівель.
Якщо за грудень 1932 р. у республіці (без Вінницької і Донецької областей) за не
здачу хліба було репресовано 8407, то лише за другу п’ятиденку січня 1933 р. тільки по 153 районах УРСР — 2709 чоловік, з них розстріляно за так званий контрреволюційний саботаж — 56 чоловік.
Кожну п’ятиденку органи юстиції доповідали С. Косіору або ІІ–му секретарю ЦК М. Хатаєвичу про «стан справ».
Нарком юстиції і головний прокурор республіки «звітували, що за третю п’ятиденку січня у 195 районах України кількість репресованих становила: 1278 чоловік за
не здачу хліба, 1051 –– за його розкрадання, 440 –– за контрреволюційний саботаж. За четверту п’ятиденку січня по 182 районах репресій зазнало 2690 чоловік.»
На початку літа 1932 р. під час наливання колосків зерна на полях з’явилися «стригалі». Це матері ножицями зрізали колоски, щоб хоч якось нагодувати голодних дітей і спасти їх від смерті. А коли почали збирати врожай, з’явилися «несуни», які несли зерно з токів в кишенях і за пазухою. І тоді ВЦВК і РНК СРСР 7 серпня 1932 р. прийняли Постанову, власноручно написану самим Сталіним, «Про охорону майна державних
підприємств, колгоспів і кооператив та про зміцнення суспільної (соціалістичної) власності». Відповідно до цього законодавчого акта, розкрадання майна колгоспів і
кооперативів каралося розстрілом з конфіскацією всього майна, а за «пом’якшуючих обставин» –– позбавленням волі на строк не менше 10 років з конфіскацією всього майна.
За пів кишені зерна селянин діставав повний строк у таборах. У народі цей драконівський акт прозвали «Законом про п’ять колосків». Саме скільки було потрібно зірвати чи підібрати у полі колосків, щоб настала така сувора кара.
Коли почали масово забирати і вивозити зерно в колгоспах і одноосібних господарствах з урожаю 1932 р., селяни, щоб якось вижити, вдавалися до саботажу хлібозаготівель, приховуючи від обліку справжні розміри урожаю, залишаючи при обмолоті зерно в соломі й полові, щоб потай перемолоти й перевіяти зерно вдруге.
А щоб якось затримати темпи хлібозаготівлі і забезпечити себе продовольством, селяни навмисно виводили з ладу сільськогосподарську техніку і затягували обмолот і здачу збіжжя. Але загони уповноважених і активістів примушували селян перемолочувати солому і перевіювати полову. А за приховування зерна, саботаж чи «потурання куркульському саботажу» притягували винних до суворої відповідальності.
Доведені до відчаю селяни, іноді всім селом чинили опір насильницькій конфіскації зерна. І тоді, щоб приборкати такі села, Раднарком УРСР 6 грудня 1932 р. ухвалив Постанову «Про занесення на чорну дошку сіл, які злісно саботують хлібозаготівлі». До цих сіл було припинене всяке постачання продовольства і предметів першої необхідності, а наявні будь-які товари вивозилися із сільських крамниць. Ці села переводилися на блокадне становище.
На залізницях чатували патрулі, а навколо цих сіл діяли заслоні загони військ НКВС, які без довідки сільради нікого з села не випускали. І якщо в селі не було запасів продовольства, його населення було приречене на вимирання. Така доля спіткала господарства і колгоспи у 85 районах України.
Іноді усіх жителів села, занесених на чорну дошку, вивозили в райони Сибіру чи Крайньої Півночі.
Варварська хлібозаготівельна компанія вилучила з селянських господарств всі існуючі записи зерна, прирікаючи мільйони селянських родин на голод.
Голод розпочався з весни 1931 р. З грудня 1931 р. розпочалося масове голодування селян. Влітку 1932 р., коли літні хлібозаготівлі були завершені і запасів продовольства у селян не залишилося, масове голодування розповсюдилося по всій території України. Зимові хлібозаготівлі під керівництвом молотовської надзвичайної комісії виссали з колгоспів і одноосібних господарств не тільки останні продовольчі запаси зерна, а й фуражні й посівні запаси і навіть жалюгідні рештки зерна в соломі після повторних обмолотів і перевіювань, і в результаті, страшенний Голодомор, який поширювався на Україні протягом 1932 р., набув найстрашнішої сили в кінці 1932 р. на початку 1933 р.
 Таким чином, масове голодування селян на Україні тривало з грудня 1931 р. до вересня 1933 р., тобто страшний Голодомор лютував на Україні упродовж двадцяти двох місяців.
В січні 1933 р. для стягнення хлібопоставок на Україну прибув «посланець» Сталіна секретар ЦК ВКП(б) Постишев. Керівники республіки благали спасти людей і видати колгоспам посівне зерно, яке ще залишилося на елеваторах чи зерносховищах. Але у відповідь було сказано: «не може бути й мови про допомогу держави поставити зерно для посіву.
Зерно повинні знайти і посіяти самі колгоспники і одноосібники», і знову, вкотре, розпочалися перевірки та обшуки по вилученню останніх крихт хліба.
Ще раніше, щоб забезпечити посівним насінням села, ЦК КП(б)У 17 лютого 1932 р. направив дерективний лист всім обкомам, міськкомам і райкомам партії «Про мобілізацію насіннєвих фондів і організацію взаємодопомоги недорідним районам».
В ньому говорилося:
«Из ряда районов в ЦК поступили требования об отпуске семян для колхозов, сдавших, будто бы все свои ресурсы по хлебозаготовкам, а также многочисленные требования от совхозов дать им семена и в довольно значительном количестве. ЦК сообщает для неуклонного руководства, что в связи с общим положением с хлебными ресурсами и необходимостью оказать семенную и даже продовольственную помощь недородным районам Западной Сибири, Урала, Волги, не может быть и речи о каком-либо отпуске семян для Украины, где положение с урожаем вполне благополучное и где есть все возможности мобилизовать семена на месте. У ЦК КП(б)У и СНК Украины также никаких собственных зерновых ресурсов нет.
Поэтому ЦК и СНУ предлагает немедленно прекратить какие бы то ни было разговоры о семенной помощи из центра и все внимание партийных организаций, колхозов направить на то, чтобы добыть семена на месте, на организацию взаимопомощи отдельных колхозам, у которых действительно не хватает семян.
Все зерно яровых культур, пригодное к посеву, независимо от категорийности зерна, обратить на семена, пересмотреть контингент потребителей в совхозах, снять со снабжения лиц, не связанных с производством, сократить расходы на питание и корм скота, за счёт чего образовать обменные фонды, провести обмолот всего хлеба, массовый обмолот соломы и перевеяние половы.
В отдельных случаях нужно организовать заем недостающих совхозу семян у колхозников с условием немедленного возврата этих семян осенью. Этот заем оформить соответствующими договорами.
Не только для отдельных колхозов, но и для совхозов семена должны быть мобилизованы внутри самых районов и областей.
Надо учесть, что сроки до посева короткие, поэтому немедленно должна быть развернута широкая практическая работа по проверке каждого совхоза и колхоза, по мобилизации в них семенных ресурсов. К 5 марта работа должна быть закончена». 12.
Залишившись без продуктів харчування, селяни змушені були їсти котів, собак, щурів, ховрашків, ворон, горобців та кору, листя і плоди різних рослин. За спогадами одного із селян їли
12. ПА ІІП при ЦК Компартії України. Ф. 1 Оп. 6. Спр. 235. Арк. 82.
майже всі рослини і їх плоди, які попадалися під руку, їли навіть і ті трави і бур’яни, яких не їли навіть травоїдні тварини. До висівок, полови чи розтовчених вимолочених колосків додавали сушені голівки конюшини, щириці або споришу і випікали «хліб». З листків берестку, липи чи інших дерев чи трав і товчених кукурудзяних качанів пекли коржі. Особливо було важко зимою і селяни щоб якось вижити ходили по полях збирали і видовбували мерзлу картоплю, буряки та інші овочі.
Весною було легше: їли різні трави і бур`яни, листя кропиви чи інших рослин перетирали з якими-небудь зерновими відходами чи висушеними пустими колосками, і випікали коржі.
Траплялося, що здохлого коня чи іншу тварину вивозили за село, відразу жителі збігалися з сокирами, розрубували труп і забирали додому, щоб нагодувати голодну родину.
Від такої їжі люди дуже виснажувалися, страждали.
Від розладу шлунку пухли і масово вимирали. Від постійного голодування і дорослі, і діти перетворювалися на ходячі скелети. За словами одного радянського автора «першими вмирали чоловіки, потім діти і в останню чергу помирали жінки. Але перш ніж померти, люди часто божеволіли, втрачаючи своє людське єство».
Про жахливий стан селян, доведених голодом до відчаю свідчать факти масового людоїдства і трупоїдства.
Весною 1933 р. лише у 16 районах Київської області встановлено 123 випадків людоїдства і трупоїдства. Їх можна пояснити повним фізичним виснаженням,
патологічними змінами у психіці, а не якимись національними ознаками і рисами. Селян довели голодом до такого фізичного і психічного виснаження, що батьки забивали своїх дітей, аби прогодувати людським м’ясом тих, які ще зосталися.
Наприклад, у липні 1932 р. селянка з Вінницької області зарізала свого 3-річного сина. У с. Руде Володарського району, Київської області у лютому 1933 р. мати залишила трьох дітей. Двоє з них –– хлопчик і дівчинка вбили молодшу сестру, відрізали їй голову і сирим з’їли м’ясо своєї жертви. У с. Шапарському, Новопсковського р-ну, Луганської обл. колгоспниця Х. із своєю дочкою зарізали свою 11-річну онуку.
На жаль, таких фактів було дуже багато. В Україні, за попередніми підрахунками, не було району, у якому органи ДПУ не виявили б випадків людоїдства і трупоїдства.
Смертність від голоду почалась вже в перші місяці роботи молотовської комісії. З березня 1933 р. вона стала масовою. Дуже часто вимирали цілими сім’ями чи навіть селами, і залишалися пустками хати, подвір’я і села.
 Весною 1933 р. щохвилини в Україні вмирало від голоду 17 чоловік, щогодинно –– 1000 і майже 25 тисяч чоловік щоденно.
А середня тривалість життя в 1933 р. склала 7,3 р. у чоловіків і 10,9 р. у жінок. 13.
«Смерть стала звичною. Вона втратила свою трагічність. І уже не була ні бідою, ні нещастям.
Люди сприймали її як позбавленням від мук, а то і як спасіння для тих, хто залишився живим. Голод вбивав людину фізично, ламав її морально, руйнуючи тисячоліттями вистраждані моральні принципи і заборони. Голод позбавляв людину її людської сутності. Сил не було ні страждати, ні оплакувати дітей, батьків чи рідних.
Смерть стояла весь час поряд, сиділа за столом і ходила по двору. В любу мить вона могла доторкнутися до ще живого. А людина хотіла тільки їсти, все інше її було байдуже, навіть власна смерть». 14.
Один із партійних активістів, який приймав участь у хлібозаготівля, Віктор Кравченко писав: «У бою люди гинуть швидко, вони борються, їх підтримує товариська солідарність і почуття обов’язку. Тут я бачив, як люди вмирають на самоті, поступово, вмирають страшною смертю, без усякої думки
13. Газета «Народная», 26 ноября 2005г., №20.
14. Газета «Наша газета» 10 квітня 1993 р., ст. 6.
виправдати свою загибель самопожертвою в ім’я справи. Їх загнало в пастку і лишило там вмирати з голоду, кожного в своїй хаті, політичне рішення, ухвалене в далекій столиці за столами конференцій чи банкетів. У цьому не було навіть втіх чогось неминучого, що полегшило б страхіття.
Моторошно було дивитися на маленьких діток, висохлі, як у скелета, кінцівки які звисали з роздутого живота. Голод стер з їхніх облич усі сліди дитинства, перетворивши їх на замордованих примар; і лише в очах ще лишився відблиск далекого дитинства. 15.
В результаті масової смертності від голоду повсюдно валялося дуже багато трупів. Вони лежали в хатах, на подвір`ях, вздовж вулиць і доріг, в полі і на городах. Багато сімей вимирало повністю і їх нікому було ховати, а в тих сім`ях, в яких хтось і залишився в живих, були так знесилені, що не могли ховати померлих. Тому, спеціально виділені колгоспники їздили по селу підводою чи саньми і збирали трупи й відвозили їх на цвинтарі. Там рили велику яму і кидали туди підібрані трупи. А через декілька днів збирали нові трупи і ховали їх в іншій ямі.
Траплялися випадки, коли підбирали не тільки трупи померлих, а й напівживих і ховали іще живими разом з померлими, щоб не їхати за ними ще раз. У деяких селах на цвинтарях рили великі могили – траншеї і стягували до них мертвих і напівмертвих. І вони довго залишалися
не засипаними, бо люди вмирали щоденно, й нікому було копати та засипати могили часто.
Не маючи сил відвезти померлих на цвинтар, часто родичі ховали їх на городах, в садках, в сараях і завалених погребах.
Прагнучи врятувати від голодної смерті хоча б дітей, батьки везли у міста й залишали їх у лікарнях, різних установах, на вулицях і вокзалах.
Голодне лихоліття найбільше вразило дітей, бо вони виявилися найменш захищеними, вони не брали участі у колгоспному виробництві і не одержували рятівних 100-300 г хліба на працюючого.
За переписом 1926 р. діти віком до 14 років становили 38% сільського населення, а віком до 4 років — 16%. Під час голодомору їм би виповнилося 8-10 років. Та не судилося багатьом з них вижити. Діти гинули з різних причин: від опухання та хвороб, ставали жертвами людоїдства та фізичної розправи над ними
15. Орест Субтельний Україна. Історія, ст. 509, 510.
самогубства, а в основному помирали від голоду і вживання сурогатної їжі. У кожному з 55 тис. сіл України помирали сотні дітей. Смертність дітей сягала за 50 і більше відсотків від загальної кількості померлих. Діти значно швидше захворювали внаслідок тривалого недоїдання і фізичного виснаження.
За певними підрахунками, лише кількість учнів у початкових,
неповно середніх, професійних школах, а також дітей у дошкільних закладах за три голодних роки зменшилася на 1 млн. 71 тис. чоловік. Стали пусткою сільські школи, бур’янами поросли майданчики, а відсутність учнівсько-педагогічного колективу сягала подекуди 96-98% рівня попередніх років. 16.
Судові й різні репресивні органи не тільки чинили безкарно глум над селянами, а й масово калічили і забивали дітей, що піднімали з колгоспного поля декілька колосків. Голодні й до нестями виснажені діти полохливо лущили недостиглі зерна, жадібно їх поїдали і від надмірного вживання сирої білкової клейковини не витримували їхні виснажені шлунки і через декілька годин багато з них помирали. А коли нещасні потрапляли до рук охоронців, то відразу ставали жертвами свавілля.
З 12 річного віку дітей вже притягали до судової відповідальності, відповідно до «Закону про п’ять колосків».
Досить скрутно почували себе школярі. Від голоду і хвороб вони гинули щоденно; хто дома, а хто на вулиці під тином, або ж у школі. Тоді вчителі разом з батьками заходились копати ями, або батьки чи родичі приїздили до школи на візках чи санках і забирали трупи дітей.
Ось що писали учні Печірської школи, Брацлавського району на
Вінниччині до ВУЦВК у листопаді 1931 р.: «Просимо у Вас допомоги, бо ми пропадаємо з голоду. Нам треба вчитися, а ми з голоду не можемо по світу ходити. Індивідуальники і колгоспники — всі пухнемо з голоду, бо працювати ми не можемо, а хліб дають тільки тим, хто має трудодні. Скоро наближаються жовтневі свята, нам треба радіти, а у нас з голоду в очах пожовкло, в шлунку болить від того сміття, яке ми зараз їмо, бо у нас забрали не тільки хліб до зернини, а й картоплю, квасолю і все що можна їсти. Ми надіємось, що радянська влада не дасть нам загинути». Як бачимо діти сподівалися на радянську владу й рідну
16. Газ. «Освіта». Спецвипуск – підручник №2, 1993 р. ст.4.
комуністичну партію, які власне і спонукали до голодного животіння та масового вимирання дітей, як у селах, так і у містах. Вони тихо помирали, не дочекавшись допомоги. 17.
У зв’язку з великою смертністю дорослого населення, селами і містами блукали великі юрби голодних і виснажених безпритульних дітей.
Масштаби трагедії змусили Раднарком УРСР переглянути свої закони про припинення централізованого продовольчого постачання дитячих установ, прийняті весною 1931 р., коли у 180 районах (майже третина районів України), що не виконали хлібозаготівельного плану, зняли продовольче постачання у дитячих установах.
 6 травня 1933 р. ЦК КП(б)У прийняв Постанову «Про боротьбу з дитячою безпритульністю». Знову було утворено Всеукраїнську комісію для роботи з безпритульними дітьми і аналогічні комісії на місцях, які створювали дитпритулки у селах і містах, влаштовували харчування дітей у школах, стримували від’їзди безпритульних дітей до міст, вимагали коштів для харчування та займалися працевлаштуванням підлітків тощо.
Чутки про діяльність комісії дійшли до сіл і тисячі колгоспників з різних сіл районів України привозили своїх дітей до Харкова, Києва та інших міст, з надією, що приймуть у ясла, дитбудинки чи притулки. На вулицях великих міст з’явилися десятки тисяч безпритульних дітей.
Доповідна записка голови Харківської обласної комісії по боротьбі з безпритульністю засвідчує: «щоденно через прийомник вокзалу надходять 400-500 дітей різного віку. Поряд із збільшенням кількості дітей, охоплених дитбудинками, організованих обласними відділами освіти та охорони здоров’я, є чимало «диких» дитбудинків, створених сільрадами. Велика
кількість сиріт живе при сезонних
17. Там же, ст. 3.
яслах-майданчиках у школах. Вражають цифри організованого охоплення безпритульного дитинства по області. Якщо на 1 січня 1933 року «штатних ліжок» в дитбудинках налічувалось 10290 одиниць, то у травні фактично перебувало майже 33 тисячі дітей.
Додаткові контингенти дітей харчуються та обслуговуються виключно за рахунок інших дітей. Матеріальне забезпечення навіть передбаченої кількості «ліжок» дуже незадовільне. 19.
Як свідчать документи, діти, котрі знаходилися в дитбудинках і бараках, перебували у стані крайнього виснаження, більшість із них хворіла шлунково-кишковими захворюваннями через недостатнє і непридатне харчування. Чимало випадків інфекційних хвороб.
 Якщо до цього додати, що значна частина дітей надходила у віці до одного місяця, стає зрозумілою висока дитяча смертність, яка сягала 30 і більше відсотків.
1 червня 1933 р. ЦК КП(б)У ухвалив Постанову «Про надання продовольчої допомоги безпритульним дітям», в якій дав розпорядження про видачу голодним дітям 90 тисяч продовольчих пайків, яких не вистачило б навіть для Харкова на один день.
У серпні 1933 р. ЦК КП(б)У і Раднарком прийняли рішення про розвантаження дитячих будинків і бараків міст. Відповідно до цього рішення малюків до трьох років пропонувалося передавати на патронат в села колгоспам та колгоспникам, а дітей старшого віку вивозили у радгоспи для використання на відповідних роботах.
Як відомо, колгоспи, колгоспники і одноосібники не мали бодай — яких харчів та коштів на утримання навіть своїх власних дітей і тому не могли прийняти на патронат дітей-сиріт. Але, незважаючи ні на що, повернення дітей у сільську місцевість тривало, а боротися з надзвичайною високою смертністю в дитячих закладах пропонувалося шляхом притягнення медпрацівників до партійної, професійної та кримінальної відповідальності.
Таким чином, «держава, залишивши українське село без крихти хліба, прирікши тисячі його жителів на голодну смерть, віддавала свій борг селу ... його ж осиротілими дітьми». 19.
18. Газ. «Освіта», спецвипуск – підручник №1, 1993, ст. 13
19. Газ. "Освіта. Спецвипуск – підручник № 1,1993 р., ст.13
Рятуючись від голодної смерті тисячі селян покидали свої села і відправлялися в міста і сусідні республіки, але не знаходили там підтримки і допомоги і масово гинули. Бо в містах теж панував голод, хоч і не такий жорстокий, як на селі, бо робітники і службовці отримували по картках хлібні пайки.
Органи ДПУ щоденно фіксували величезну кількість померлих від голоду селян, яких підбирали на вулицях міст. Так, в оперативному зведенні на ім’я голови ДПУ УРСР Балицького від 5 червня 1933 р. начальник Харківського обласного відділу ДПУ повідомляв:
«Резко увеличилось количество обнаруживаемых и подбираемых на улицах Харькова трупов умерших на почве голода селян.
 Если за февраль было подобрано таких трупов 431, за март 689, за апрель 477, то май дает за первую декаду 182, за вторую – 300, за третью — 510, итого за май –– 992 трупа. Первые 3 дня июня дают 196 трупов.
Для иллюстрации роста людоедства и трупоедства по районам Харьковской области такие данные: на 1 марта — 9 случаев, на 1 апреля — 58, на 1 мая — 132, на 1 июня 221». 20.
Людям із сусідніх республік було важко зрозуміти, що відбувається на Україні. Наприклад, робітники Білорусії в листі до ЦК ли це було, щоб Україну Білорусія годувала?
Були гірші роки, але Україна годувала Білорусію, а тепер Білорусія не проти допомогти українським колгоспам і трудящим селянам організованим порядком, а не таким, як зараз відбувається, що по Білорусії із–за українців неможливо ні пройти, ні проїхати як на залізниці, так і на дорогах. Повсюдно безліч голодних, обірваних українців, які валяються на вулицях міст Білорусії». 21.
Щоб перешкодити самочинним втечам величезної маси голодуючих українців за межі республіки, на її кордонах були розміщені загороджувальні загони внутрішніх військ.
20. Партархів при ЦК Компартії України, ФІ, оп 101, спр. 1281, арк. 49–56
21. Газ. «Наша газета» 10 квітня 1993р. «Голод» ст. 6
А коли і це не допомогло, 31 грудня 1932 р. було прийнято Постанову ВУЦКВ і РНК УРСРР «Про єдину паспортну систему та
прописку". Відповідно до цієї Постанови, розпочалася паспортизація та прописка міського населення. Селянам паспорти видавати не передбачалося, і тепер селянин, мов кріпак, не міг без дозволу покинути село.
А коли він тікав із села, то його без паспорта в місті ніде не приймали на роботу і не надавали житло.
Свавіллю не було меж. Селяни скаржилися, але на їхні листи не звертали уваги. Зокрема, 10 лютого 1932 р. до самого Сталіна звернувся з листом житель с. Полонисте, Чабанського району Вінничини — комсомолець Пастушенко.
Він писав:
«Добрий день, шановний секретар ВКП(б), товариш Сталін!.. Село виконало план на 65%. Колгосп вивіз весь хліб, до фунта всі культури. На селі щоденно гине з голоду 3-4-6 коней, нема ні зернини. Свиней було розвели 500 штук, вже подохло з голоду 184 штуки, їдять жом за січку. І починають вмирати з голоду люди, пухнуть, діти кажуть «Хліба, хліба»…
Фунта соломи не дають, в хатах холодно, розкуркулюють бідняків, колгоспників викидають з колгоспу за те, що хліба не дають. Зажим — не дають селянинові балакати на зборах, садять в БУПР». 22.
Про страшні факти голодомору розповів в листі до Косіора студент одного із Київських технікумів Г.І. Ткаченко. Зокрема він пише: «…Ви уявляєте, що зараз діється на Білоцерківщині, Уманщині, Київщини і т.ін. Великі площі незасіяної землі, а врожайність посіяного не більше 25-30% відносно тієї, що була в 1925-1928 рр.
В колгоспах, в яких було коней 100-150, зараз тільки 40-50 та і ті такі, що падають, людство страшенно голодує. Я просто не розумію, і коли б мені хто авторитетний довів хоч як десь в 1927-1928 рр. про те, що при Радянській владі можуть умирати на роботі з голоду, я не повірив би і висміяв, або зовсім нагнав би його, вважаючи ідіотом, контрреволюціонером і як завгодно.
Ну, а що ж ми маємо зараз? Десятки й сотні випадків, коли колгоспники виходять в поле і зникають, а через декілька днів знаходять його аж провонявшим й так його без жалю, наче цілком природно, заривають в яму й квит, а на другий день цього ж, що заривав попереднього, находять труп — мруть з голоду.
22. Газ. «Освіта» спецвипуск–підручник №1,1993,ст.7
Хіба це можливо — йти на тяжку роботу і нахльобатись якогось бур’яну з звичайною макухою? А «начальство» виголошує красноречиво «за темпи, за соціалізм». Куди ж к чорту годиться такий соціалізм, коли людство з дня в день пауперизується — в Києві скільки завгодно під вуглами сидять сім’ями селяни,
плачуть, і просять кусок хліба, вже попухли з голоду. І хто це? Колгоспники, що мають сотні трудоднів.
ЦК мабуть не бачить цього, або не уявляє. На цей рік може бути надія не на краще, а ще й гірше, бо великий неврожай, як видно, буде, а план хлібозаготівель ще більше навалено на колгоспи.
Тепер, шановний Станіслав Вікентійович, скажіть хіба це шляхи до соціалізму — це шляхи гнойні і згубства, хіба так можна будувати соціалізм?..
Хіба у нас буде здорове покоління –– воно буде хворе, кволе та безсиле та того залишиться живим 50%.
Ну і чим я можу тому селянину чи робітнику, що раніше пояснював вірність політики партій, зможу довести, що ми соціалізм будуємо і збудуємо, коли в нього цілком зникла віра в перемогу соціалізму, а я не маю нащо вже твердо стати, бо все рів-но обірвуся…
Я сам за соціалізм безперечно, але проти цілком такого ідіотського шляху…» 23.
Не тільки рядові комсомольці і комуністи звертали увагу ЦК КП(б)У на «грубые искривление линии партии», а й партійні керівники різних рангів. Так, 1 червня 1932 р. члени бригади Київського обласного бюро повідомляли листом ЦК КП(б)У про фа-кти голодування в с. Медвин, в якому вони писали: «Будучи командированими обкомом в Богуславський район, РПК нас направив в с. Медвин.
Ми вважаємо своїм обов’язком висвітлити дійсний стан, в якому опинилась частина колгоспників і одноосібників с. Медвин внаслідок грубих викривлень лінії нашої партії при проведенні хлібозаготівель, які виразилися у наступному: після виконання колгоспом плану хлібозаготівлі внаслідок невиконання хлібозаготівель одноосібниками і твердоздатчиками, кожний колгоспник був прикріплений до одноосібного чи твердоздатчика, поставив під відповідальність за невиконання останніми колгоспниками, після чого в них було у ряді випадків
23. ПА ІІП при ЦК компартії України.Ф І,оп І спр.2052, арк. 41–44
вилучено по 5 пудів хліба одержаного ними із зароблених трудоднів. У частини одноосібників адміністративними грубими заходами було «заготовлено» аж до останнього пуда насіннєвого зерна, в результаті чого по одноосібному сектору план весняного посіву із 2200 га засіяно на 30 травня 202 га.
По перевіреним даним в с. Медвин в колгоспному секторі знаходяться в опухлому стані на ґрунті голоду 160 родин. Одноосібний сектор, який складає 40% села, має 238 опухлих родин. З 19 по 30 травня в селі померло від голоду 30 чол. По заяві голови сільради щоденно помирає з голоду 3-4 людини, із них частина дітей у віці 9-14 років (ці цифри є орієнтовні, бо точну кількість опухлих родин ще не виявлено). Опухлі родини одержують вкрай недостатню допомогу.
Так, наприклад, 1 червня сільрада одержала для надання допомоги опухлим родинам 30 пудів гороху і 6 пудів бобів, з яких 50% передано дитяслам. При даній допомозі не можливо відновити їх працездатність і звести до мінімум смертність від голоду.
При такому становищі для відновлення нормальної роботи в с. Медвин необхідно надати негайну допомогу продовольством опухлим родинам колгоспників і одноосібників, так як до реалізації урожаю залишилось ще 2 місяці із кожним днем стан погіршується». 24.
Про кричущі факти голодомору повідомляли ЦК КП(б)У й окремі райкоми й обкоми партії, зокрема, в червні 1932 р. в доповідній записці Харківського обкому партії ЦК КП(б)У повідомлялося:
«Проверенные данные непосредственно руководящих работников области по отдельным районам и колхозам, а также многочисленные материалы, поступившие особенно за последнее время от РПК,
уполномоченных облпарткома… и сводки по линии Харьковского обласного отделения ГПУ свидетельствуют о чрезвычайно напряженном продовольственном положении отдельных районов области, в особенности по колхозному сектору.
Для характеристики тяжёлого продовольственного состояния районов и колхозов можно привести следующие данные: (Повідомляються факти нестачі продовольства, голодування і опухання людей в Семенівському, Кобилянському, Чутовському,
24. ПА ІІП при ЦК Компартії України.Ф.1,оп.101,спр1143.арк.3–4
Глобинськоиу, Нехворощанському та Оржицькому районах області).
Кроме перечисленнях районов с яркой характеристикой случаев голода в отдельных сельсоветах и колхозах; из общего чис-ла 82 районов области, аналогичные случаи в большей или меньшей степени голода установлены в таких районах: (Називаються 34 райони і серед них: Куп’янський, Троїцький, Сватівський, Старобільский, Білолуцький, Новопсковський).
Тяжёлое продовольственное состояние отдельных районов области. При напряжённом периоде полевых работ: прополка технических и просапных культур, сеноуборка, паровая компания и подготовка к уборке зерновых является прямой угрозой срыва этих работ, являющихся решающим в деле повышения урожайности и получении повышенного валового сбора сельскохозяйственной продукции.
В ряде колхозов наблюдается большой невыход на работу и в отдельных колхозах невыход доходит до 50-60%, учащаются также массовые выезды колхозников и единоличников за хлебом и поиски работы в другие республики: (ЦЧО, Крым и Северный Кавказ).
Обострение с продовольствием в отдельных колхозах за последе время увеличило число волынок, приводящих к нападению на колхозные амбары, винокуренные заводы, склады загот-зерна с целью разбора имеющего наличия зерновых культур.
В ряде районов за последнее время среди колхозников идут усиленные разговоры по самовальной и досрочной косовице несозревшей озимины для продовольствия.
Усилились тенденции самовольного разбора лошадей колхо-зниками в колхозах и массовые подачи заявлений как единолично, а в большинстве группами, о выходе из колхоза,главным образом по мотивам отсутствия продовольствия, а также и тенденции получить обратно лошадей, раздел посевов и прочий скот.
Например в районах: Буринском подано 119 заявлений о выходе, Красноградском –– 57, в Роменском –– 82, Лиманском –– 85, Лубенском –– 76 и т.д.
Отпущенная продовольственная помощь для Харьковской области на период весеннего сева ввиду её незначительности не могла обеспечить минимальные потребности области полностью.
Последние 2-3 дня обком осаждает массовые требования продовольственной помощи, районы сигнализируют о массовых случаях отказа выхода на работу по прополке пропашных культур.
Исходя из этого обком просит ЦК КП(б)У:
1. Немедленно поставить вопрос перед ЦК ВКП(б) о продовольственной помощи как путём отпуска продовольствия, а также предоставить право потребкооперации Харьковской области закупить хлеб и продукты на территории ЦЧО и Северного Кавказа.
2. Отпустить хлеба и рыбы для продовольственной помощи колхозам буряковых районов, приравняв Харьковскую область к Винницкой и Киевской областям.
3. Воздействовать на
соответствующие органы об ускорении отгрузки для области, занаряженной согласно решением ЦУ КП(б)У, 48 тысяч пудов кукурузы из Новороссийска и Одессы.
4. Обком считает необходимым через Совнарком издать специальные указания о привлечении к строжайшей ответсвенности лиц, виновных в самовольной косовице
недозревших хлебов. 25.
Секретарь облпарткома Терехов.»
Як видно з архівних матеріалів і документів, а також із спогадів очевидців, як місцеві партійні й державні органи, так і центральні органи України намагалися надати продовольчу допомогу голодуючим родинам і районам. Але ця допомога виявилася надто запізнілою й в край недостатньою, щоб відвернути лихо.
Та й можливості уряду України були дуже обмеженими й повністю залежали від керівництва СРСР. Так, 17 червня 1932 р. Політбюро ЦК КП(б)У приймає постанову, в якій говориться:
«Послать ЦК ВКП(б) Т.Т. Кагановичу и Молотову следующую телеграмму: «Чубарь по поручению ЦК КП(б)У возбудил ходатайство отпуске Украине продовольственной помощи находящимся тяжелом положении районам.
Настоятельно просим сверх отпущенных для обработки свеклы, а также дополнительной продовольственной помощи 220 тыс. ещё 600 тыс. пудов хлеба!» 26.
25. ПА ІІП при ЦК Компартії України, Ф.І., оп.1, спр. 2073, арк. 44–48.
26. ПА ІІП при ЦК Компартии України. Ф.І., оп 16, спр.8, арк. 262, 263.
У відповідь 23 червня 1932 р. Політбюро ЦК ВКП(б) приймає постанову, в якій говориться: «Ограничиться уже принятыми решениями ЦК и дополнительного завоза хлеба на Украину не производить». 27.
Коли стали очевидними розміри продовольчої катастрофи, розсудливі керівники республік і областей, подолавши страх перед Сталіним і його оточенням, почали бити на сполох. Так, голова ВУЦВК Г.І. Петровський в кінці лютого 1932 р. звернувся з листом до Політбюро ЦК КП(б)У такого змісту:
«Ввиду того, что уже сейчас продовольственное положение начинает тяжело складываться для ряда районов Днепропетровской, Одесской, Харьковской, Киевской и Винницкой областей, и не только для села, но и для некоторых робочих городов, я считаю необходимым:
1. Написать обстоятельную записку ЦК ВКП(б)У на основе обмена мнений на посевкомиссии от 23 февраля в присутствии секретарей обкомов и техматериалов, какие по этому вопросу у нас имеются, о фактах острого недостатка продовольствия для населения и кормов для скота.
2. Просить ЦК ВКП(б) издать постановление о прекращении хлебазаготовок на Украине и объявлении свободной торговли, согласно закону.
3. Поручить т.т. Петровскому, Войцеховскому и Горлинскому собрать коммунистов общественных организаций: профорганизаций, «Друг детей», Красного креста для принятия ряда мер по оказанию помощи детям в районах, находящихся в тяжелом продовольственном положении.
4. Заготовительным организациям, республиканским и кооперативным организациям обсудить вопрос возможности в некоторых районах децентрализованных заготовок на помощь тяжелым в продовольственном отношении районам». 28.
Такі дії керівників республіки і окремих областей викликали у Сталіна і його оточення недовіру до партійно-радянського керівництва республіки. 24 січня 1933 р. ЦК ВКП(б) прийняв постанову, яку секретарям ЦК ВКП(б)У С. Косіору, М. Хатаєвичу і Р. Терехову передав особисто Сталін. «ЦК вважає установленим,
27. ЦПА ІМЛ при ЦК КПРС, Ф. 17, оп 3, спр. 889, арк. 15.
28. ПА ІІП при ЦК Компартії України. Ф.І., оп 101, спр. 1107, арк.1
— зазначалося в ній, — що парторганізації України не справлялися с покладеними на них завданнями по організації хлібозаготівель і виконання плану по хлібоздачі, незважаючи на трикратне зменшення і без того зменшеного плану. 29. Цією ж постановою ЦК ВКП(б) звільнив від обов’язків секретарів обкомів партії –– М. Майорова (Одеса), В. Строганова (Дніпропетровськ),
Р. Терехова (Харків).
Другим секретарем ЦК КП(б)У і першим секретарем Харківського обкому був призначений секретар ЦК ВКП(б) П. Постишев, першим секретарем Дніпропетровського обкому — М. Хатаєвич, Одеського — Є. Вегер.
Очоливши Дніпропетровську обласну парторганізацію і розібравшись у ситуації, М. Хатаєвич 3 Березня адресує великий, на 13 сторінок машинопису, лист Сталіну, а копію 4 березня надсилає П. Постишеву.
У цьому листі він детально і правдиво дає оцінку ситуації в області. Він пише: «Становище з недостачею продовольства на селі виявилося тут — у Дніпропетровській області — набагато важчим і серйозним, ніж я міг передбачити. Я буквально завалений щоденними повідомленнями і матеріалами про випадки голодної смерті, опухання і захворювань від голоду.
Останні дні все частіше надходять повідомлення про трупоїдство і людоїдство. На 1 березня в області померло 1600 чол., а 16 тис. –– опухлих і хворих. Біда ще в тому, що в результаті вилучення у колгоспників «незаконно отриманих» ними натуральних авансів, яке старанно проводилось тут, і масових викривлень допущенних при цьому, у нас серед опухлих і залишених зовсім без хліба дуже великий відсоток колгоспників, які виробили велику кількість трудоднів. З середини лютого 1933 р. на факти опухання від голоду і смерті ніхто не звертав ніякої уваги, адже вважалося антипартійним і непорядним на це реагувати.
Так, секретар Верхньо-Токмацького сільського осередку Зінченко опух від голоду і не повідомляв про це райпартком, боячись, як би його не звинуватили в опортунізмі…» 30.
Численні звертання до керівництва СРСР і особисто до Сталіна керівників багатьох областей України та ЦК КП(б)У і РНК УРСР спонукали РНК СРСР і ЦК ВКП(б) у березні 1933 р. прийняти
29. там же, Ф.І., оп.1, спр. 1257, арк. 198.ПА ІІП при ЦК КУ. Ф1,оп.6,спр 281,арк..81
30. ПА, ІІП при ЦК Компартії України, ф1 оп 101, спр . 1283 арк 105–111
ряд постанов, за якими колгоспам, радгоспам і одноосібникам України виділено, було 22862392 пуди насіннєвого, 5138907 пудів продовольчого, 6300000 пудів фуражного зерна.
Близько мільйона пудів продовольства, значну кількість кондитерських виробів, цукру, консервів виділив із своїх фондів Раднарком України. Крім того, для допомоги потерпілим від голоду районам республіки фінансовано понад 10 млн. крб., організоване громадське харчування, особлива увага зверталася на дітей. 31.
Продовольча допомога і позика Україні, як і насіннєва та фуражна, була суттєвою, однак, вона не відповідала масштабам Голодомору і була надто запізнілою і тому не мала значного впливу на зменшення національної катастрофи.
Найбільших втрат зазнала Дніпропетровська обл. (70% смертності України), далі йшла Вінницька, яка мала 17 районів масової смертності, за нею Донецька — 11 районів, Одеська — 14 районів, Харківська — 9 районів.
31. Там же, Ф.І, спр. 2296, арк. 89–93.
Скачати книгу Леоніда Миколайовича Королько: "ГОЛОДОМОР:: причини і наслідки 1932 - 1933 рр." (архів
zip 256 кб.)
ГОЛОДОМОР:: причини і наслідки 1932 - 1933 рр.
Королько Леонід Миколайович
Вірші про війну
Велика Вітчизняна війна (1941 - 1945)
Стихи о войне
Великая отечественная война 1941 1945
обсудити на форумі
перейти на сторінку "статті"
Новини
Об'яви
|
|
