Сватово - общественно-информационный портал города

поветнутись на головну сторінку сайту

Голодомор 1932 - 1933 на Сватівщині

Ця інформація зібрана та підготовлена істориком - краєзнавцем Сватове Королько Леонідом Миколайовичем

Спогади очевидців Голодомору 1932-1933 років на Сватівщині

Спогади очевидців Голодомору 1932-1933 років Петрівської сільської ради

Малік Параска Тимофіївна

«У 1932 році мені було 10 років, сестрі Уляні - 8. Брат Ваня (2 роки) та менша сестра (1рік) померли з голоду. Батько, Гончаренко Тиміш Омелянович, робив в колгоспі коло телят, в день давали йому по 300 грамів хліба.

Щоб сім’я не голодувала, батько разом із кумом купили на базарі лоша і зарізали його. Через тиждень приїхала міліція і забрала батька до тюрми (лоша виявилося краденим). З тюрми батько вже не повернувся.

Весною 1932 року мати покинула нас, поїхала на заробітки. Нам із сестрою сказала, щоб ми йшли до контори, а звідти нас повинні були відправити до інтернату. Ми не пішли, залишилися на ціле літо й осінь самі. Збирали колоски, смажили їх і їли, рвали лободу, збирали мерзлу картоплю та квасолю.

Дуже боялися об’їждчика. Восени, коли випав сніг, ми з сестрою ганчірками пообмотували ноги й пішли за три кілометри до контори. Виконавець спитала, чиї ми, де мати. Ми відповіли, що Харитини Гончаренкової, але її немає. Виконавець завела нас до контори, посадила біля груби грітися. Потім приїхали голова колгоспу та голова сільради, також розпитували, чиї ми.

Голова сільради вийшов і приніс нам хліба, поділив порівну, і такий смачний був той хліб, що не передати. Потім розсильна забрала нас до себе ночувати, а вранці мене і сестру на санях відвезли до інтернату. Незабаром приїхала мати, але нас їй не віддали. Вона знову поїхала на заробітки.

Пробули ми в інтернаті 2 роки. Приїхала мати, забрала нас і пішла працювати до колгоспу, а ми пішли до людей у найми. У колгоспі робили за трудодні: 3 дні відробив - поставили трудодень, на трудодень давали 200 грамів зерна. Тітку за торбу колосків (3 кг) посадили у в’язницю на 3 роки».

Крохмаль Стефан Іванович

«Проживав разом із батьками, меншими братом та сестрою у селі Чепігівка. Хату нову, дубову, забрали до колгоспу, дали поганеньку, стару. Батьки працювали з ранку до ночі. Діти віяли полову, збирали колоски, варили борщ із кропиви, мати пізніше зізналася, що з’їли свого собаку.

Сусідські хлопці граків драли й картоплю по городах збирали. Я ходив до дитячого садка і носив батькам їсти. По сусідству за три дні вимерла сім’я хрещеного - 18 чоловік. Хрещений не хотів йти до колгоспу працювати.

У більш заможних забирали все: зерно, худобу, плуги, а їх відправляли на Соловки. У селі померли ті, у яких забрали все, половину вислали на Соловки».

Пахно Марія Володимирівна

«Голод 1932-1933 років пам’ятаю дуже добре. Голодували всі. У нашій сім’ї з голоду померли тато і три молодші брати. Я залишилася з мамою.

Мама за 200 грамів макухи працювала в колгоспі. Їли все, варили лободу, кору з дерев. Пухли з голоду. Мені допомогла вижити бабуся, яка тримала корову.

Я, маленька, за 5 км ходила за 1 літром молока. Інколи бабуся ще й перепічку якусь давала. Голод змушував людей йти працювати до колгоспу. Тим, хто працював, видавали продукти».