Сватово - общественно-информационный портал города

поветнутись на головну сторінку сайту

Голодомор 1932 - 1933 на Сватівщині

Ця інформація зібрана та підготовлена істориком - краєзнавцем Сватове Королько Леонідом Миколайовичем

Спогади очевидців Голодомору 1932-1933 років на Сватівщині

Спогади очевидців Голодомору 1932-1933 років Містківської сільської ради

Гур Олександр Гнатович

«В роки голодомору було тяжко всім, але сироті було ще важче. Це голодомор був штучним голодомором. Все зерно, яке збирали люди, вивозилось через Чорне море в інші країни та продавалося за дуже низькими цінами, український народ мав потерпати від голоду та вимирати тисячами.

В свої 15 років, я не міг зрозуміти, навіщо був зроблений цей голодомор і з якою метою. Всю їжу, яка була вдома, приходили і забирали комсомольці. Раз прийшли зібрали, другий, третій, а потім уже й забирати нічого, а вони все ходять та й ходять. У них такі крюки, якими вони ширяли в стіни хати, в долівку, перевіряли, чи не заховано там нічого їстівного.

Пам’ятаю такий випадок. Прийшли, ходили - ходили по хаті, по подвір’ї, шукали - шукали, нічого не знайшли. А потім залізли в піч, а там в спеціальному кутку був захований горщик з звареною кашею. Вони дістали той горщик, з’їли кашу і все.

Одного разу прийшов з роботи додому, а було це в кінці осені, на початку зими, сестра маленька сидить в кутку і плаче. Я з’ясував, в чому справа. Вона розповіла, що приходили комсомольці, шукали їжу і нічого не знайшли, ще й дивувалися: «І чим це вони живуть!?!», а потім, як нічого не знайшли, забрали її кожушинку, зняли прямо з неї.

Кожному районові були задані плани по збору зерна, коли зібрали однин план, приходив інший, і так, доки з району не вивезли все зерно. Люди мерли, як мухи, спочатку їх намагалися ще якось ховати, а потім викопали на кладовищі одну велику яму, і всі трупи скидали туди.

Кількість голодуючих була дуже великою, нерідко люди пухли від голоду і невдовзі помирали. Люди працювали дуже багато, а отримували дуже мало.

Наприклад, сім’я, яка складалася з 7 чоловік, з них двоє, які працювали, виробили 661 день і отримали 3 ц 38 кг хліба. Люди з відчаю переставали просити допомоги, лежали в холодних хатах і чекали смерті. В нас у селі був такий випадок.

Сім’я з 6 чоловік, батька посадили в тюрму за крадіжку зерна, а мати не могла прогодувати 4 дітей віком від 5 до 10 років. І вони поопухали з голоду, це свідчило про те, що вони розкладалися живими. Їли падоль, яку знаходили на скотомогильниках, траву.

В роки голоду перебили і поїли всіх собак і кішок, собак навіть крали один в одного. Зустрічалися випадки людоїдства.»

Сім’яниста Анастасія Григорівна

«До 1930 року сім’я жила одноосібно. Мали коня, корову, сім десятин землі. Та ось і до Містків докотився заклик партії про колективізацію, об’єднання людей у колгоспи.

Батько, Григорій Васильович, відмовився від вступу до колгоспу. За це родину було розкуркулено, забрали все: дім, худобу, землю, зерно, навіть одяг. Сім’я перебралася до сарайчика, а хату почали будувати самотужки.

Зі слізьми на очах згадує Анастасія Григорівна події 70-літньої давнини. Як тяжко доводилося їм, ще малолітнім дітям переносити голод. Їли траву, з кори дерев пекли ладики (розтовкуючи її в ступі в борошно), ходили в поле збирати колоски.

Одягу майже не було, тому взимку на вулицю діти виходили по черзі. Старша сестра поїхала працювати на шахту. Мабуть, завдяки її малесеньким пайкам, що виділялися на підприємстві, і врятувалася сім’я.

Дуже тяжко було згадувати бабусі ті часи, коли вони, пухлі від голоду, сиділи на ледве теплій печі з братами та виглядали з міста свою рятівницю – Лідію…

Та не діждалася старша сестра щасливого життя. В сорокових роках вона загинула на шахті внаслідок обвалу. Ті страшні часи минули, але, як страшно, щоб вони знову не повернулися!»