Сватово - общественно-информационный портал города

поветнутись на головну сторінку сайту

Голодомор 1932 - 1933 на Сватівщині

Ця інформація зібрана та підготовлена істориком - краєзнавцем Сватове Королько Леонідом Миколайовичем

Спогади очевидців Голодомору 1932-1933 років на Сватівщині

Спогади очевидців Голодомору 1932-1933 років Коломийчиської сільської ради

Островерхова Лідія Никифорівна

«Крім мене, у батьків було 8 дітей. Я – найстарша. Сім’я наша до колгоспу не вступила. У батька були і коні, і вівці, і корова, і птиця.

Батьки тяжко працювали на своїй землі, щоб прогодувати 9-ро дітей. Був хліб і було, що до хліба. У людей не просили, ще й іншим допомагали. А восени 1932 року, коли батьки були в полі, прийшли комсомольці і забрали всю худобу, птицю та вигребли все зерно та овочі.

Залишилася сім’я узимку з порожніми сараями та засіками. Я гарно вишивала. От вишию рушник, а батько його виміняє на харчі. Хоч трішки, але ж таки їли. Та скоро закінчилися і полотно, і нитки.

Виміняли з хати все, що можна було. Ото і настав голод. У колгоспі стала взимку дохнути худоба. Її вивозили за село на скотомогильник. Вночі батько, як і інші односельці, піде, настругає мерзлої дохлятини, мати наваре та й їмо.

Ось дізналися у колгоспі про це і поставили сторожів охороняти дохлу худобу, щоб люди не брали. Їли кору з берести, жолуді, пташок, намагались товкти качани з кукурудзи і пекти з них коржі.

Пекли на олії із свиріпи, а вона така гірка… Та все одно за зиму 1932 – 1933 років померли батько і 5-ро дітей».

Лондар Марії Іванівна

«У їхній сім’ї було 7-ро чоловік. Батько працював на млині, була корівка. Наче б голод сім’ї не загрожував, але молоти на колгоспному млині було нічого, та й корова взимку доїтися перестала, бо нічим було її годувати.

Ділили люди полову з коровою порівну. Собі запарять і їй у ясла покладуть. Треба корівку до травички дотягнути, щоб не здохла. Гілки на деревах ламали корові, а собі кору здирали.

Померли у цей страшний рік бабуся, батько і брат. А у сусідки, Сороки Варвари, онука, дівчинка років восьми, померла на горищі. Полізла пошукати, може, десь завалялась сушка: яблуко чи грушка, та й така слабка була, що сил не було на поміч позвати. Там і померла.

У 1933 році чимало селян подалося на Кубань за хлібом. Брали туди полотно, штани, сорочки, рушники, пір’я на подушки. Ті, хто повертався, привозили кукурудзяний хліб.

Весною 1933 року в школі організували харчування дітям, які найбільше потерпали від голоду. Щоправда, в шкільну їдальню привозили лише чорне, від землі і бруду, борошно, яке варили і давали пухлим від голоду дітям».

Цілуйко Антон Дмитрович

«Голод 1932 – 1933 років я пам’ятаю добре, бо мені було 12 років.

Основна причина голоду – це неврожай, до якого призвела засуха. Відбирали врожай у заможних людей, до бідних не ходили. Я жив у бідній сім’ї, мій батько був інвалідом 2 групи імперіалістичної війни. До нас не приходив ніхто, принаймі, я цього не пам’ятаю.

А бачив, що ходили чужі, говорили, що прислані з району, говорили, що їм давали вказівки забирати хліб у заможних селян. Ходили до тих, хто не хотів іти до колгоспу.

У той голодний час розвелося дуже багато крадіїв, нечесних людей, які використовували цю ситуацію у своїх цілях. Люди почали помирати з середини зими, навесні.

Першими помирали старі люди, далі - діти. На поховання давали 2 кг борошна і копачам давали їсти. Багато людей із села їздило на Кубань. Їздили спокійно, ніхто не забороняв. Возили одяг, полотно, рушники, а привозили звідти кукурудзу».