Сватово - общественно-информационный портал города

поветнутись на головну сторінку сайту

Голодомор 1932 - 1933 на Сватівщині

Ця інформація зібрана та підготовлена істориком - краєзнавцем Сватове Королько Леонідом Миколайовичем

Спогади очевидців Голодомору 1932-1933 років на Сватівщині

Спогади очевидців Голодомору 1932-1933 років Оборотнівської сільської ради

Волкова Марфа Василівна

«Причиною голоду 1932-1933 року була засуха, а також представники влади на той час ходили по дворах, шукали продукти харчування і забирали все, щоб нічого не залишилось у сім’ї.

Худобу ховали навіть в комірчинах Хто пішов перший у колгосп, той і вижив, але багато людей все одно не бажали вступати до колгоспу. Активісти находили все, ходили з щупами, ширяли і в землі і в коміні шукали, виривали духовки. Документів ніхто не перевіряв у активістів, хоча вони були і без зброї, бо люди були більшість безграмотні, залякані. Непокірних висилали на «Соловки».

Люди виживали хто як міг, їли ховрахів, дохлих коней. Мого батька посадили в тюрму в Покровськ за те, що він назбирав колосків на полі, яке вже було скошене. Активістами були Прасок, Сурмак, Пономаренко, Бецманова. По дворах активісти ходили тільки вдень.

У 1933 році від голоду помер мій брат і багато рідні. Під час голоду в селі Наугольнівка померло багато людей. Навіть були випадки людоїдства, так Багачева убила трьох дітей, одного порубала і в діжку посолила. Її осудили. Другий випадок, коли діти матір порубали.

Ховали померлих самі родичі, копали ями, бо більше нікому було копати. Винними в загибелі багатьох людей вважаю «государство і правітєльство». (Записала Носач Тетяна Миколаївна, 23 березня 2008 року)

Терегеря Ольга Миколаївна

«Пам’ятаю добре – голод був. Причина голоду була в тому, що влада забирала врожай. Енкаведе забирали зерно і продукти, їх було 3, 4 чоловіки. При забиранні продуктів людей били.

Люди ховали продукти де могли, навіть заривали в землю. Продукти шукали по горіщах, сараях. Шукали і вдень, і вночі, і по декілька разів на день. Вступати в колгосп кого заставляли, а хто сам ішов. Худобу в колгосп віддавали самі.

Хто пішов до колгоспу давали мізерну долю їжі. Забороняли збирати в полі колоски, а кого впіймають, саджали в тюрму. Виживали ті, у кого було чим обробити землю. Заготовляли листя, коріння, кульбабу, акацію, бересток та інше.

Винними вважаю багатьох, які хотіли взяти все в свої руки, бідним нічого». (Записала Карпенко Валентина Петрівна, 15 березня 2008 року)

Кожушко Микола Тихонович

«Пам’ятаю голод у 1933 році, бо мені було 10 років. Врожай був не дуже добрий і той забирала влада. Були спеціальні групи. У них була зброя. Активісти лазили по погребах, по горіщах.

Харчі ховали в печі, закопували в ямах, або ще десь. Бували випадки, що приховували частину зерна, продукти. Нам забороняли збирати колоски, залишки городини. Об’їжчик охороняли поля, строяли вишки.

З голоду почали помирати люди восени, коли закінчились продукти. Голодували всі, але помагали один одному чим могли. Щоб вижити, робили все, що могли. Їли квіти, коріння, кору, котів, собак, мишей.

Були випадки людоїдства. Їли вже мертвих. Померлих ховали на кладовищах без трун, завертали в тряпку». (Записала Карпенко Валентина Петрівна, 15 березня 2008 року)

Янголенко Надія Іванівна

«Так, дійсно був голод. Врожай був невеликий, але його забирали, а людям не давали. А врожай відбирали завдяки доносам. Можливо від цього комусь і була винагорода. До людей застосовували покарання, висилали із села та судили за колосок. Збирачі ходили без зброї по 5, 6 чоловік, їх називали комсомольцями.

Вони забирали тільки продукти. Хто пішов до колгоспу, давали їжу один раз на день. Залишки в полі не дозволяли збирати, охороняли сторожа. Всіх людей змушували іти в колгосп, заставляли писати заяви і за це давали пайки. Забирали худобу, але не всю. Приходили до господаря і будь-який час і не один раз, а декілька.

Багато померло людей у 1933 році. Не голодували ті, в кого були малі сім’ї, вони допомагали чим могли іншим сім’ям, в кого було багато дітей. Споживали в їжу різне коріння, листя, кропиву, качани з кукурудзи, горобців, жаб, сорок - все, що можна було їсти.

Міняли одежу на харчі. Чи був голод у містах не знаю, бо жили в селі. А в селі померло багато людей. Людоїдства не було в нашому селі. Ховали людей в трунах». (Записала Карпенко Валентина Петрівна, 15 березня 2008 року)

Місько Віра Іванівни

«Голод 1932-1933 років дуже добре пам’ятаю. Урожай в ці роки був непоганий, бо я з своєю матір’ю ходила ночами до скирт соломи і на решето віяла полову, щоб навіяти хоч жменьку зерна на коржі, а активісти нас ганяли, як собак, щоб ми не брали солому і полову.

Причиною голоду була влада, бо представники влади забирали у людей все, що можна було забрати. Вони ходили по дворах і шампурами ширяли у землю, чи ніхто не сховав продукти харчування. До складу цих активістів входили місцеві жителі Посохова Євдокія, Бецманова Устина, Прасок Михайло, Титар Василь, Титар Михайло. Головою сільської ради був Пискун Андрій. Цю бригаду в селі прозвали «Красна мітла». Потім ці активісти після вдалого побору збиралися у Бецманової Устини і пиячили.

Коли у людей уже увірвався терпець невідомі жителі з вогнепальної зброї постріляли цих активістів. Влада з почестями поховала трьох чоловік окремо від кладовища … . До цього часу, як їдеш із Наугольнівки на Нижню Дуванку, ліворуч видно ці могили…

До людей, які намагалися приховати будь-що з їжі, застосовувались такі жорстокі міри, як побиття батогом чи палицею, а тих, хто не хотів записуватись до колгоспу, висилали з села, приїздив «Воронок» і відправляли на «Соловки». З таким свавіллям влади люди майже не боролись, бо були залякані. Був тільки один випадок, коли вночі були постріляні активісти.

Заховати будь-що з продуктів харчування було майже неможливо, бо «Красна мітла» кожного дня навідувалась до селянських осель узнати, чи не варилося, чи не пеклося що-небудь у печі. Якщо бачили, що в печі топилось, то в піч закладали ломи, розвалювали її або, якщо побачать що-небудь підозріле на столі (приміром круглий відпечаток від хлібини) тоді весь двір і хата ретельно перевірялись.

Тим, хто записався до колгоспу, давали якусь баланду. Активісти забирали не тільки зерно, а і інші речі. Так, у моїх сусідів забрали кожухи, корову, телицю і тут же віддали їх членам «Красної мітли». Так, Волокиті Прокопію віддали корову за п’ять рублів, а Прасолу Михайлу телицю і кожухи за три рублі, ну не паразити ж га? І залишили сім′ю на голодне вимирання.

Так за два місяці в цій сім’ї померло від голоду троє дітей. Їх поховали в садочку під яблунею в одну могилу. Найбільший пік вимирання з голоду припав на весну 1933 року в селі був страх і жах. Не видно було ні котів, ні собак - все було з’їдено. Навіть граки покинули свої гнізда і полетіли геть світ за очі, бо хто був ще в змозі залізти на дерево, то забирали з гнізд граченят та яйця на їжу.

Коли десь здихала якась худоба, її витягували на скотомогильник, то тільки вночі можна було сходити туди і відрізати якийсь шмат м’яса, яке потім треба було тричі переварити у воді, а воду зливати, щоб після вживання не отруїтись. Хлопці навчилися ловити ховрахів. У їжу йшло листя клену, лободи, лопуцьки, козельки, борщовик, середина з соняшнику. Мати говорила нам, а нас було троє, «Їжте дітки клоччя та вовна, аби кишка була повна».

Ось та і жили. Ті, хто не витримував спочатку розпухали, а потім здихали. У селі не було співчуття один до одного, здох, ну й лежи під тином, хто-небудь возиком відтягне до кладовища. Був випадок, коли один чоловік на візку віз на кладовище померлого, та не довіз, бо сам помер. А в основному, заривали, де прийдеться. Так, Волокита Юхим і його син Іван були зариті в їхній копанці на городі, бо відвезти на кладовище не було сил в його дружини.

У селі були випадки людоїдства, так, під горою на Підгорівці (так називалась вулиця) дві сестри зарізали матір, а м'ясо посолили у діжу. А недалеко від нас одна стара жінка зарізала свого онука Юр’єва Івана і зварила його у чавуні, а голову цього хлопчика побачили люди біля її хати на смітнику.

Так у селі за 1932-1933 роки з голоду померло більше 350 чоловік. В основному померлі від голоду були поховані на центральному кладовищі села Наугольнівка та на кладовищах Підгорівки та Сухої. Також померлих поховано по домашніх садочках.

Так, у 2001 році за ініціативою Оборотнівської сільської ради та місцевих жителів на честь померлих 1932-1933 років на центральному кладовищі села Наугольне був встановлений пам’ятний Хрест з меморіальною дошкою. Була проведена панахида настоятелем Нижньодуванського православного храму по невинно убієнним. До цього пам’ятного знака місцеві жителі завжди несуть квіти.». (Записав Місько Василь Петрович, 19 березня 2008 року)