Вірш Шевченка: З передсвіта до вечора 🪶

З передсвіта до вечора,
А з вечора до досвіта
Летить стріла каленая,
Бряжчить шабля о шеломи,
Тріщать списи гартовані
В степу, в незнаємому полі,
Середи землі Половецької.

Земля чорна копитами
Поорана, поритая;
Костьми земля засіяна,
А кровію политая.
І журба-туга на тім полі
Зійшла для Руської землі.

Що гомонить отам, зичить
Удосвіта? То повертає
Той Ігор військо на пригоду
Тому буй-туру Всеволоду,
І бились день, І другий билися,
Та коло полудня на третій
Поникли Ігореві стязі.
Отак на березі Каяли
Брати різнились; бо не стало
Крові-вина!.. Допирували
Хоробрі русичі той пир,
Сватів упоїли,
А самі простяглися
За землю Руськую.
Хилилась І слалась, плачучи, трава;
Високі гнулись дерева...
Додолу гнулися, журились!