Вірш Шевченка: Коло гаю, в чистім полі 🪶

Коло гаю в чистім полі,
На самій могилі,
Дві тополі високії —
Одна одну хилить.
І без вітру гойдаються,
Мов борються в полі,
Ото сестри-чарівниці —
Отії тополі.

Закохалися обидві
В одного Івана;
А Іван, козак звичайний,
Обох їх не ганив,
А лицявся то з тією,
То з другою любо...
Поки в яру увечері
Під зеленим дубом
Не зійшлися усі троє.
— Отак-то ти, кате!
Знущаєшся над сестрами...—
І пішли шукати
Трути-зілля, щоб Івана
Завтра отруїти.
Найшли зілля, накопали
І стали варити.
Заплакали, заридали....
А нема де дітись,
Треба варить. Наварили,
Йвана отруїли
Й поховали коло гаю
В полі на могилі.
І байдуже? Ні, не дуже.
Бо сестри ходили
Що день Божий вранці - рано
Плакать над Іваном,
Поки самі потруїлись
Тим зіллям поганим.
А Бог людям на науку
Поставив їх в полі
На могилі тополями.
І тії тополі
Над Іваном на могилі,
Коло того гаю;
І без вітру гойдаються,
І вітер гойдає.