Сватово - общественно-информационный портал города

поветнутись на головну сторінку сайту

Скачати книгу Леоніда Миколайовича Королько: "Сватівщина в роки війни 1941-1945" (архів zip 223 кб.)



Стихи о войне

Великая отечественная война 1941 1945

Велика Вітчизняна війна (1941 - 1945)

Вірші про війну




Історія Сватове

Королько Л.Н.

Сватове

Королько Леонід Миколайович

Скачати книгу Леоніда Миколайовича Королько: "Сватівщина в роки війни 1941-1945" (архів zip 223 кб.)

Сватівщина в роки війни 1941-1945

Ця інформація зібрана та підготовлена істориком - краєзнавцем Сватове Королько Леонідом Миколайовичем

Встановлення в Сватівському районі фашистського окупаційного режиму

9 липня 1942 р. місто Сватове, а невдовзі і всі населені пункти району були окуповані німецькими, румунськими та італійськими військами. З перших днів окупації у районі встановлюється німецький окупаційний режим, так званий «новий порядок».

Окупував Україну, гітлерівці для управління більшістю областей України створили «рейхскомісаріат Україна» на чолі з гауляйтером Еріхом Кохом. А територія Ворошиловградської області разом із Сталінською, Харківською, Сумською та Чернігівською областями була включена в особливу зону, підпорядковану безпосередньо військовому командуванню. Окупанти, в основному, зберегли всю систему радянського адміністративного поділу областей. У Ворошиловградській області були створені військова і сільськогосподарська комендатури.

Військова комендатура, крім інших обов’язків, виконувала й функції губернаторства. При ній діяли відділи, які займалися адміністративними справами та питаннями пропаганди, промисловості, охорони здоров’я і освіти. У містах і районних центрах, крім комендатур, діяли міські і районні управи, які мали відділи: адміністративний, промисловий, земельний, фінансовий, охорони здоров’я, освіти і культури. Очолювали управи міські і районні старости управ, а в селах - старости сіл і писарі. 21

Всі ці органи формувалися за рахунок зрадників, дезертирів, репресованих, скривджених та ображених радянською владою або людей, які втратили віру в перемогу Червоної Армії. Так, у Сватівському районі районну управу очолив колишній працівник земвідділу староста І.Т. Усов, заступник - дезертир М.О. Алексєєв. Міську управу - староста Левков. Окружну земуправу - П.О. Кудряш. Районну поліцію - О.О. Єрмоленко; міську поліцію - В.К. Чорнуха; жандармерію - Кияновський; сільські поліції очолювали старші поліцаї, що походили з місцевого населення. Все місто було поділене на ділянки (квартали), на чолі яких були поставлені старости. В м. Сватове і селах району із 18-ї години вечора до 6-ї години ранку встановлювалася комендантська година, під час якої суворо заборонялося, без перепуски, знаходитися і пересуватися на вулицях міста і сіл.

Все працездатне населення повинне було зареєструватися на біржі праці і виходити щоденно на роботу. Найменші прояви непокори каралися окупантами штрафами, арештами, розстрілами. Про особливості окупаційного «нового порядку» яскраво свідчить наказ старости Пантюхінської сільської управи Міловського району від 4 вересня 1942 р. (подібні накази видавалися у кожному районі і місті).

У цьому наказі зазначається:

«На основі розпорядження головного німецького командування німецької армії наказую:

п.1 Ходіння по вулицях забороняється з 8-ї години вечора до 4-ї години ранку.

п.2 Як у приміщеннях, так і на вулицях забороняється співати радянські пісні.

п.3 Всі жителі обох статей у віці від 14 до 50 років повинні працювати.

п.4 Всякі зібрання на вулицях і в будинках, крім похоронів, заборонено.

п.5 Всі громадяни повинні повністю здати сільськогосподарські продукти.

п.6 Завтра, тобто 05.09.1942 р., запрягти на скиртування всіх корів колгоспників беззаперечно.

За невиконання цього наказу особи будуть покарані аж до відібрання корів.22

І це були не пусті погрози старост. Так, 10 жовтня 1942 р. на вулиці Артема у м. Ворошиловграді окупанти вивісили об’яву:

«Мешканці м. Ворошиловграда І. Бугрій, Г. Біленко і С. Августінов не здали владі лишки жирів, за що і розстріляні 3 серпня».23

Не менш показово говориться про особливості окупаційного режиму в області в наказі німецького коменданта м. Лисичанська у вересні 1942 р.:

«п.1 Право на проживання у м. Лисичанську мають тільки особи, які працюють у Лисичанську (їх утриманці).

п.2 Забороняється надавати ночівлю кому б то не було без відома поліції.

п.3 Всякий прибулий до Лисичанська повинен звернутися в поліцію.

п.4 Про всіх підозрілих осіб повідомляти в поліцію або найближчу військову частину.

п.5 Особи, які приховують партизан і бандитів, будуть розстріляні, а їх сім’ї будуть направлені в штрафні табори.

п.6 Особи, які повідомлять місце знаходження партизан і бандитів, будуть добре нагороджені.

п.7 Будинки і майно осіб, у квартирах яких будуть виявлені партизани чи бандити, передаються у власність особам, які їх виявили.24

Фашистський окупаційний режим підтримувався широко розгалуженою сіткою різноманітних каральних органів, які складалися з комендатур, гестапо, СД, російського відділу служби безпеки (при СД), таємної поліції (ГФТ), польової жандармерії, районної, міської і сільської поліції. Гестапо мало своїх представників у кожному районі.25

Перед фашистським режимом стояло складне завдання – підкорення населення та економічне пограбування окупованих територій. У серпні 1942 р. фюрер наказав Е. Коху вивезти із України до Німеччини не менше 3-х млн. тонн зерна.26

І тому вже з перших днів окупації німці і поліцейські займалися відвертим пограбуванням місцевого населення. Вони забирали у людей зерно, фураж, худобу, білизну, теплий одяг, цінності, фрукти, овочі та інші продукти харчування і все те, що потрапляло їм на очі. Крім продуктів харчування у населення вилучалися радіоприймачі, репродуктори, патефони, платівки, велосипеди і політична література. Все працездатне населення міста і сіл силою примушували реєструватися на біржі праці і щоденно працювати на відбудові промислових підприємств, ремонті мостів, доріг та залізничних колій.

Окупанти перейменували колгоспи на громадські господарства, а радгоспи на державні маєтки і примушували все працездатне населення сіл щоденно працювати на сільськогосподарських роботах. Крім трудової повинності все працездатне населення обкладалося різноманітними податками.

Так, у наказі старости Нижньодуванської районної управи від 10 жовтня 1942 р. зазначалося:

«На основі постанови головнокомандуючого німецької армії… і по узгодженню з районним німецьким комендантом Нижньодуванського району наказуємо:

цього числа ввести на території Нижньодуванського району слідуючі грошові податки з населення:

1.Обкласти громадські господарства (бувші колгоспи) оборотним податком у розмірі 4% виручки від продажу своїх продуктів.

2.Обкласти населення району рівномірним збором з кожного працездатного … чоловіків від 16 до 65-літнього віку, жінок від 16 до 55-літнього віку в розмірі 65 крб. з кожного.

3. Ввести збір з населення за користування послугами районних і сільських управ у слідуючому порядку: за видачу довідок і посвідчень стягувати по 5 крб. за кожну видану довідку чи посвідчення…».27

Цей нижньодуванський староста вводить по Нижньодуванському району (як і в деяких інших районах) навіть податок на господарів собак… «По в/сільгоспуправі встановлюємо план збору податку на господарів собак у сумі 3780 крб., які пропонуємо зібрати до 20.10.1942 р. Розмір податку на собаку 35 крб…»28 А господарі, у яких була зареєстрована якась худоба повинні були здавати ще й м’ясо, молоко, яйця.

Щоденно по 3 літри молока на корову і 20-25 штук яєць на курку в місяць. Організованого забезпечення населення продуктами харчування у районі не існувало. Мізерні хлібні пайки зерном (300г на працюючого і 100г на утриманця) давали тільки тим жителям, які були зареєстровані на біржі праці і мали постійну роботу в якійсь установі чи організації. Але більшість населення міста і району не мали постійної роботи або не бажали реєструватися і працювати на окупантів, і тому ніякої платні і продовольчих пайків не одержували і виживали, хто як міг.

Вони вважали за краще голодувати, збирати на полях мерзлі овочі або обмінювати свої речі в селах на продукти, але на окупантів не працювати. А від колгоспників вимагалося під загрозою розстрілу терміново здати колгоспне майно і кожного дня виходити на роботу без вихідних, а за невихід стягувався штраф.

Про це свідчить наказ начальника Міловського районного земельного управління від 18 жовтня 1942 р. (подібні накази існували у кожному районі):

«п.1 За розпорядженням сільгоспкоменданта встановлений штраф за невихід на роботу без поважних причин колгоспників: по неділям - 35 крб., у звичайні дні - 100 крб. на кожного працездатного.

п.2 Старости колгоспів і сільгоспуправ повинні самостійно стягувати штраф, а стягнуті гроші вносити до держбанку.

п.3 Старости колгоспів і сільгоспуправ, які не застосували указаних заходів впливу на невиходящих на роботу, підлягають штрафу у розмірі 500 крб., а при повторних випадках приховування підлягають вилученню корови».29

Після окупації району фашисти розмістили табори для військовополонених у м. Сватове по вул. ім. Леніна №51, у приміщенні початкових класів середньої школи №7 (нині - приміщення Спортивно-технічного клубу ТСО України), в с. Куземівка на пункті «Заготзерно» та в с. Кривошиївка.

У вересні 1942 р. окупанти дозволили органам самоуправління відкривати у населених пунктах школи. Про політику окупантів в галузі освіти на Україні свідчить наказ начальника фінансового управління Міловського району:

«…Зобов’язую старост с/управ всі підручники радянського видання вилучити і попередити вчителів, що навчання по таким - забороняється. Оголосити вчителям на території вашої с\управи, що школи повинні працювати нормально тільки до 4-х класів, включно, заняття в яких повинні проводитися по слідуючим предметам:

1.Література.

2.Письмо.

3.Арифметика.

4.Гімнастика.

5.Співи і праця. Можливо і малювання…».30

До роботи з дітьми була допущена лише четверта частина вчителів, які пройшли перевірку на лояльність новій владі. Для того, щоб вчителя не відмовлялися від роботі з дітьми їм видавали 200г зерна і символічну платню. Педагогів, які відмовлялися співробітничати з окупантами, всіляко переслідували і змушували виходити на ремонтні роботи або відправляли до Німеччини.

Під загрозою арешту всім комуністам, комсомольцям і радянським активістам окупаційні власті наказали пройти реєстрацію в райуправі. Але не надіючись на добровільну реєстрацію, вони дали розпорядження старостам райуправ самим скласти списки комуністів, комсомольців і радянських активістів. Для цього старости райуправ видали відповідні розпорядження.

Так, у розпорядженні старости Нижньодуванського району від 2 вересня 1942р. зазначалося:

«Пропоную вам з одержанням цього в 3-х денний строк надати в райуправу особисто старшині чи писарю слідуючі матеріали:

1.Списки окремо на комуністів, комсомольців і партизан.

2.Списки на осіб неблагонадійних у теперішній час.

3.Списки на осіб, які прибули на проживання в село з 22 червня 1941 р. і проживають на території села тепер, із зазначенням їх національності і окремо списки на осіб, які тимчасово проживають і не мають у себе ніяких документів.

4.Списки на осіб, які до 22.06.1941 р. були переслідувані Радянською владою і вважалися для Радвлади неблагонадійними, і окремо на осіб репресованих Радянською владою.

Всі ці матеріали надати ніяк не пізніше 5 вересня до 10-ї години ранку».31

У той час, коли переважна більшість жителів міста і сіл району всіляко саботувала в тій чи іншій мірі розпорядження окупаційних властей, незначна кучка відщепенців із числа зрадників, дезертирів і людей, які не вірили в перемогу Радянської Армії, намагалася не тільки сформувати органи місцевого самоврядування на окупованій території, а й створити власну політичну структуру.

На початку вересня 1942 р. ця купка громадян звернулася до німецьких окупаційних властей із проханням дозволити створити в районі українську націоналістичну фашистську партію. Окупанти заборонили навіть думати про це, але дали згоду на створення у районі націоналістичної організації «Просвіта», яка вже діяла на деяких окупованих територіях. «Просвіта», згідно задуму окупантів, повинна була зайнятися не стільки культурно-просвітницькою діяльністю серед населення (як це зазначалося в статуті), скільки вихваляти фашистський режим і проводити активну антирадянську пропаганду.

Очолили «Просвіту»: голова - І. Гордієвський, заступник - С. Протопопов (з грудня 1942 р.- голова), секретар - К. Шмигіна. На початку своєї діяльності «Просвіта» видрукувала у місцевій друкарні декілька сот примірників «Відозви до українського народу» та «Відозви до сватівчан», а потім налагодила випуск двотижневої стінгазети «Промінь». Пізніше вона одержала у своє розпорядження друкарню і налагодила випуск багатотиражної газети «Новий шлях», яка вихваляла фашистський режим і паплюжила радянську владу.

Встигли випустити два примірника цієї газети по 200 екземплярів. Для отримання коштів на свою діяльність «Просвіта» відкрила свою крамницю та різноманітні майстерні. А згодом «Просвіті» був переданий районний Будинок культури, в якому була організована робота різних гуртків та проведення платних концертів і вистав.

За час існування «Просвіти» до неї було залучено близько 60 осіб. Після звільнення Сватівського району від окупантів керівники і активісти «Просвіти» були заарештовані. Після проведення слідства рішенням Військового Трибуналу військ НКВС від 16-17 квітня 1943 р. заступник голови ради «Просвіти» В. Ільченко, член ради М. Алексеєв та керівник окружної земуправи П. Кудряш були засуджені до вищої міри покарання - розстрілу.

Секретар ради К. Шмигіна та кандидат у члени ради В.Євтушенко були засуджені на десять років ув’язнення кожний.32 Крім «Просвіти» окупантами була сформована і «Українська націоналістична рота», яка допомагала поліції встановлювати в районі «новий порядок». Коли німецькі військові частини і поліцаї готували значну операцію проти радянських партизан у кремінських лісах, ця рота брала активну участь у проведенні цієї проти партизанської операції.

І.Початок Великої Вітчизняної війни

1.1. Мобілізаційна робота в Сватівському районі
1.2. Перебудова господарства Сватівського району на військовий лад
1.3. Участь сватівчан у будівництві оборонних споруд
1.4. Перша евакуація із Сватівського району
1.5. Сватівський район у зоні прифронтової смуги
1.6. Формування партизанського і комсомольського підпілля та партизанських загонів
1.7. Друга евакуація із Сватівського району

ІІ. Окупація району фашистськими військами

2.1. Встановлення в Сватівському районі фашистського окупаційного режиму
2.2. Терор фашистського окупаційного режиму проти мирного населення Сватівського району
2.3. Антифашистський опір населення Сватівського району


ІІІ. Визволення Сватівського району від німецько-фашистських окупантів

ІV. Відбудова господарства району. Допомога фронту.

4.1. Збитки завдані господарству Сватівського району німецькими окупантами
4.2. Відбудова господарства Сватівського району
4.3 Сватівський район у зоні прифронтової смуги
4.4. Допомога трудівників Сватівського району фронту

V. Боротьба воїнів-сватівчан на фронтах Великої Вітчизняної війни

5.1. Участь воїнів-сватівчан у всіх родах військ і на усіх фронтах Великої Вітчизняної війни
5.2. Воїни-сватівчани командири Радянської Армії
5.3. Мужність, відвага і героїзм воїнів-сватівчан на фронтах Великої Вітчизняної війни
5.4. Боротьба сватівчан у складі партизанських загонів
5.5. Урядові нагороди воїнів-сватівчан
5.6. Участь воїнів-сватівчан у Параді Перемоги у Москві

VІ. Участь воїнів-фронтовиків у відбудові народного господарства

VІІ. Увіковічення пам’яті воїнів Сватівщини

Епілог

Список використаних джерел та літератури