Сватово - общественно-информационный портал города

поветнутись на головну сторінку сайту

Скачати книгу Леоніда Миколайовича Королько: "Сватівщина в роки війни 1941-1945" (архів zip 223 кб.)



Стихи о войне

Великая отечественная война 1941 1945

Велика Вітчизняна війна (1941 - 1945)

Вірші про війну




Історія Сватове

Королько Л.Н.

Сватове

Королько Леонід Миколайович

Скачати книгу Леоніда Миколайовича Королько: "Сватівщина в роки війни 1941-1945" (архів zip 223 кб.)

Сватівщина в роки війни 1941-1945

Ця інформація зібрана та підготовлена істориком - краєзнавцем Сватове Королько Леонідом Миколайовичем

Визволення Сватівського району від німецько-фашистських окупантів

У кінці січня 1943 р., намагаючись зупинити стрімкий наступ радянських військ, фашисти чинили запеклий опір по фронту р.Оскол-Новопокровськ-Нижня Дуванка-Преображенне-Сватове65, вперто чіпляючись за кожну висоту, кожну водну перепону.

Понад місяць особливий фашистський полк СС старанно укріплював оборонний рубіж у Сватівському районі. І тому більшість населених пунктів Сватівщини радянським воїнам приходилося звільняти у ході важких кровопролитних боїв. Але героїчними зусиллями воїнів військових підрозділів 350-ї, 172-ї, 267-ї, 57-ї гвардійської, 195-ї стрілецьких дивізій та 106-ї окремої стрілецької бригади протягом 27-31 січня і 1-2 лютого 1943 р. вся територія Сватівського району була звільнена від окупантів.

Східна частина району була звільнена радянськими військами 27-29 січня 1943р., центральна – 29-31, а західна – 1-2 лютого. Північна і центральна частина м. Сватове, Маньківка, Свистунівка, Первомайськ, Гончарівка, Преображенне, Райгородка і навколишні села були звільнені воїнами 267-ї стрілецької дивізії 6-ї армії. Командир дивізії – полковник Герасимов Віктор Олександрович, начальник штабу – Морозов Павло Васильович, начальник артилерії дивізії – Воропаєв Іван Кирилович.66

Південна частина м. Сватове, в т.ч. і територія депо, залізничного вокзалу стації Сватове і залізничних служб були звільнені 31 січня 170-м гвардійським стрілецьким полком 57-ї гвардійської стрілецької дивізії 1-ї гвардійської армії. Командир 170-го гвардійського стрілецького полку – майор Мальцев, командир 57-ї гвардійської стрілецької дивізії – полковник Карпов Андрій Павлович, командуючий 1-ї гвардійською армією – Кузнєцов Микола Іванович.

Воїни 172-го і 174-го гвардійських стрілецьких полків зазначеної 57-ї гвардійської стрілецької дивізії 30 січня звільнили с. Кругле, с. Рудівка, с. Андріївка і навколишні села, а 31 січня 174-й гвардійський стрілецький полк звільнив північно-східну частину с. Мілуватка, а 172-й гвардійський стрілецький полк – її центральну і південну частини. 67 С. Містки, с. Чепігівка були звільнені без бою 29 січня 195-ю стрілецькою дивізією 4-го стрілецького корпусу 1-ї гвардійської армії, а 30 січня ця дивізія без бою звільнила с. Барикіне, с. Іванівка і приступила до звільнення території Кремінського району.

Нижня Дуванка звільнена 31 січня 1 і 3-м батальйонами 106-ї окремої стрілецької бригади. Після звільнення Нижньої Дуванки 1-й батальйон цієї бригади разом із 2-м батальйоном 1 лютого звільнили с. Наугольне і с. Куземівка, а 2 лютого 1-й батальйон звільнив с. Коломийчиха. 3-й батальйон після повного очищення від фашистів Нижньої Дуванки 1 лютого звільнив с. Кривошиївка, а 2-го лютого північну частину с. Артемівка. 2-й батальйон 106-ї окремої стрілецької бригади 31 січня звільнив південну частину с. Новониканорівка, с. Олександрівка, с. Полтава, с. Доля. 1 лютого – с. Оборотнівка, с. Наугольнівка, і с. Куземівка (разом з 1-м батальйоном), а 2 лютого - с. Стельмахівка.68 Центральна частини с. Новониканорівка, с. Свердлівка, с. Надьожне, с. Яблунівка звільнені 30 січня 747-м стрілецьким полком 172-ї стрілецької дивізії 6-ї армії. Крайня північна частина району була звільнена в ході трьохденних кровопролитних боїв, в яких загинуло багато радянських воїнів.

Так, при звільненні с. Новониканорівка загинуло 80 радянських воїнів, с. Лебедівка – 94, с. Верхня Дуванка – 75. Північна частина с. Новониканорівка, с. Куликівка і с. Лебедівка з важкими боями були звільнені 30 січня воїнами 514-го стрілецького полку 172-ї стрілецької дивізії (командир дивізії – полковник Михайлин Микола Степанович). 69 Значні трагічні події відбулися і при звільненні с. Верхня Дуванка. Бо, це село, по-перше, довелося звільняти від окупантів двічі, а по-друге, при його звільненні було розстріляно фашистами найбільше мирних жителів.

Перший раз спробували звільнити Верхню Дуванку у кінці січня 1943 року воїни 2-ї гвардійської механізованої бригади 1-го гвардійського механізованого корпусу (командир бригади – гвардії полковник Худяков Олександр Тимофійович, командир механізованого корпусу - генерал-лейтенант Русіянов Іван Микитович). Щоб заманити радянські частини в пастку німці в кінці січня вивели свої війська із с. Верхня Дуванка. Військове командування добре розуміло небезпеку, але наказало 2-й механізованій бригаді зайняти село і закріпитися там.

Командування механізованої бригади прийняло рішення: двома батальйонами, які недавно поповнилися молодими солдатами, нічним кидком оволоділи Верхньою Дуванкою, окопатися і зайняти кругову оборону. Вночі наші батальйони виконали поставлене завдання. Німці цього і чекали і з самого ранку повели на Верхню Дуванку рішучий наступ. За інформацією начальника штабу механізованої бригади Іванова С.О. (книга Аркадія Зубкова «Первогвардейцы», с.187-189): «Це був дуже тяжкий і нерівний бій.

Фашисти обрушили на наші бойові порядки шквальний вогонь. Танки з мотопіхотою прорвали наші позиції, обходячи нас з флангів. Був відданий наказ на відхід. Всю ніч ще погано навчені і вперше обстріляні молоді бійці окремими групами пробиралися із оточення. Виручила вузька лощина, яка вивела наші розрізнені підрозділи за залізницю. При виході із села недалеко від нас розірвався снаряд… Начальнику хімслужби гвардії капітану Плужникові І.Є. осколком відірвало ліву руку… Цим же снарядом був тяжко (смертельно – Прим. авт.) поранений в живіт І.М. Воровіченко (заступник начальника штабу бригади – Прим. авт.)…». В той час, коли воїни 1178-го і 1180-го стрілецьких полків 350-ї стрілецької дивізії (командир дивізії генерал-майор Вєхін О.Г.) північніше Верхньої Дуванки на протязі 28-30 січня 1943 р. звільнили с. Покровське, с. Богородицьке, с. Арапівка, с. Петропавлівка і вели бої вже за м. Куп’янськ, 70 у самій Верхній Дуванці німці міцно утримували оборону.

Ранком 31 січня передова група радянських воїнів, кількістю близько 18 чоловік, підійшла з боку с. Арапівка до Калинівки (хутірка на правому березі р. Дуванка біля самої Верхньої Дуванки) і намагалися звільнити Верхню Дуванку. Бій тримав майже цілий день. Німці вперто захищали свої позиції і викликали на підмогу танк. У нерівному бою частина радянських воїнів загинула, а решта змушена була відступати. Розлючені фашисти в цей день на краю с. Калинівка розстріляли колгоспників Дьоміна З.С., Дьоміна Д.З., Кошеля Г.К. В цей же день, 31 січня, фашисти вчинили у Верхній Дуванці ще декілька кривавих розправ.

На північно-західній окраїні, в Капустянівці німці захопили п’ять дорослих чоловіків: Минайленка І.М., Бондаренка М.Ф., Пономарьова О.М., Костенка К.А., Соболя О.І. і двох підлітків – братів Болховецьких, Миколу та Івана, поставили їх під підпаленою хатою і розстріляли з автоматів. На щастя, поранений у ноги і голову, підліток Іван Болховецький вижив і часто розповідав учням про цю страшну подію. А неподалік, там же в Капустянівці, були ще розстріляні колгоспники Дикань Д.З. і Локтенко Т.М. Цього ж дня у центрі села у школі були розстріляні вчитель інвалід Петюков В.П., учень Володимир Болховецький і його мати Л.А. Болховецька. І в цей же день групу жителів сусіднього села Богородицьке в кількості 12 осіб фашисти вигнали на розчищення від снігу дороги до Верхньої Дуванки.

Після закінчення роботи вони загнали цю групу людей до клубу Верхньої Дуванки, розстріляли їх там і підпалили клуб. Та недовго фашистам вдалося продовжити вчиняти розправи. На світанку 1 лютого частини 514-го стрілецького полку 172-ї стрілецької дивізії остаточно вибили німців з Верхньої Дуванки. Територія нашого району не мала особливого стратегічного значення для ворога в сенсі наявності на ній вигідних умов для створення оборони (значних висот чи великих річок тощо).

Але, тим не менше, під час звільнення на території Сватівщини відбувалися значні кровопролитні бої. Це пояснюється тим, що територія Сватівщини опинилася на шляху надзвичайно важливого стратегічного наступу радянських військ, що здійснювався з метою звільнення Донбасу і роз’єднання та знищення великого Харківсько-Воронезького угрупування німців. Ось чому при звільненні нашого району і було задіяно доволі значні сили Червоної Армії- шість стрілецьких дивізій двох армій.

У своїх спогадах командир 267-ї стрілецької дивізії Герасимов пише:71 «Після оточення Паулюса і розгрому на середньому Доні противник зміг створити значні угрупування в Донбасі і під Воронежем… Наша 6-а армія генерал-лейтенанта Ф.М. Харитонова наступала на стику двох фронтів у напрямку Балаклея, Ізюм з метою перерізати рокади (автомобільні і ґрунтові шляхи сполучення в прифронтовій смузі, паралельні лінії фронту - Прим. авт.) Донбас-Воронеж, Донбас-Харків…

У смузі наступу дивізії противник значних сил не мав, але він уміло маневрував частинами двох танкових дивізій… Так ми підійшли до рубежів р. Красної, що протікає через місто Сватове. Німці займали її західний берег і мали деякі укріплення, а на деяких місцевостях дріт. Командир по радіотелефону підтвердив наказ наступати на Сіверський Донець.

Я звузив фронт дивізії і почав наступати…». 27-28 січня 1943 р. полки 267-ї стрілецької дивізії визволили перші села нашого району: Маньківку, Павлівку, Новопреображенне, Федотівку, Шаповалівку і вели активну розвідку у напрямку Сватове, Преображенне, Гончарівка. З 28 січня у Маньківці розташувався штаб 267-ї стрілецької дивізії та польовий військкомат, який швидко провів мобілізацію чоловіків із Маньківки, Свистунівки та навколишніх сіл. Далі В.О. Герасимов пише: «28 січня 1943 р. о 16 годині надійшов наказ командуючого 6-ю армією, в якому дивізії наказувалося наступати у напрямку с. Свистунівка і у взаємодії з 57-ю стрілецькою дивізією забезпечити введення у прорив частин 3-го танкового корпусу і оволодіти Преображенним, Гончарівкою, Сватовим і далі йти на Ізюм.

Але зимове бездоріжжя, глибокі сніги і відсутність пального значно затримали просування танкістів, та й зв’язок з лівофланговим сусідом було втрачено. І тому я вирішив поставлене завдання виконувати своїми силами. Я вважав, що противник вперто оборонятиметься біля Сватового, де були зміцнені лінії оборони, продовольчі і перевалочні бази, тому у своєму бойовому наказі №007/оп від 28 січня 1943р. перед полками було поставлено таке завдання: - 848-й стрілецький полк (командир майор А.І. Янчук) оволодіти с. Преображенне, далі наступати на південно-західну околицю с. Гончарівка і Сватового. - 844-й стрілецький полк (командир підполковник Григорій Андрійович Кісельов) оволодіти с. Гончарівка і далі у взаємодії з 846-м стрілецьким полком наступати на північну околицю Сватового, після чого продовжити наступ на Райгородку. - 846-й стрілецький полк (командир майор Є.Г. Рощупкін) оволодіти Сватовим, далі у взаємодії з частинами 57-ї стрілецької дивізії просуватися на Райгородку.

Сам я з артилерією рухався на Сватове. Обстрілювати ваше місто ми не хотіли. План наш був, в загалі, правильний. Однак німці основний опір чинили не в Сватовому, а на ділянці Гончарівка-Преображенне. В Сватовому вони вели сильний кулеметно-артилерійський вогонь по полку Рощупкіна.».

Вранці 29 січня 1943 р. після артпідготовки 845-го артилерійського полку (командир Семен Якович Шрамков, командуючий артилерією дивізії Іван Кирилович Воропаєв), полки дружно піднялися і пішли в атаку, але зустріли сильний опір противника і вимушені були залягти в сніг при морозі -30-320С і цілий день відбивати неодноразові контратаки німців.

Протягом ночі полки неодноразово продовжували спроби атакувати ворога, але не мали успіху. 30 січня на північній околиці с. Преображенне і с. Гончарівка 848-й і 844-й стрілецький полки майже весь день в жорстоких боях намагалися заволодіти цими селами, і тільки пізно увечері і вночі з 30 на 31 січня полкам вдалося вибити фашистів і під ранок 31 січня 1943 р. звільнити ці села.

30 січня 846-й стрілецький полк звільнив село Первомайське і біля 11-ї години ранку наблизився до Сватового і закріпився в 150-200 метрах від залізничної колії, біля Харинського переїзду, за насипом якого була сильно укріплена фашистська оборона. Вдень і вночі 30 січня полк декілька разів піднімався в атаку, але противник прицільним кулеметно-артилерійським вогнем змушував його знову залягати в сніг і відбиватися. Майже все поле від Первомайська до Сватового було порите ямами від ворожих мін і снарядів.

У донесенні 267-ї стрілецької дивізії до штабу армії повідомлялося: «У боях за Сватове успішно діяв 845-й артилерійський полк. Особливо відзначився виконуючий обов’язки командира розвідки – 3-го дивізіону сержант Дмитро Патрохін. Він обрав пункт спостереження за 50 м. від противника і звідти корегував вогонь батареї» 72. Сам командир 845-го артилерійського полку С.Я. Шрамков про цей бій пише:

«… Ми підійшли до міста Сватове, зайнявши позиції на підступах до міста, артилеристи розпочали обстріл вогневих рубежів ворога, забезпечуючи наступ стрілецькому полку. Наші піхотні частини потрапили в скрутне становище. Їм не давали спокою гітлерівські мінометники, які гасали на автомобілях по засніжених дорогах… Я викликав командира батареї 2-го артилерійського дивізіону П.М. Мотузка до себе, розповів йому про обставини, які склалися на підступах до м. Сватове, і наказав йому знайти сани, запрягти в них по парі волів, навантажити на них гармати і непомітно для ворога зайти на лівий фланг, а потім прямою наводкою відкрити артилерійський вогонь по німецьких автомобілях, з яких ведеться мінометний обстріл наших позицій. Виконавши це завдання, артилеристи дали можливість частинам стрілецької дивізії ввійти в місто Сватове. Це було 31 січня 1943 року» 73.

Вранці 31 січня 1943 р. підрозділи 846-го стрілецького полку і батареї 845-го артилерійського полку в районі Харинського переїзду максимально наблизилися до німецької лінії оборони. У цей же час частини 57-ї гвардійської стрілецької дивізії, які рухались з боку м. Старобільська, наблизилися до південно-східної околиці Сватового і с. Мілуватка. Атакувати Сватове було дано наказ 170-му гвардійському стрілецькому полку під командуванням майора Мальцева.

О 5-й годині ранку бійці полку з боєм увірвалися на територію депо та залізничної станції і почали активно вибивати звідти німців. Уміло координував діями бійців командир 7-ї стрілецької роти лейтенант Яюс, командир відділення автоматників сержант Михайло Зуєв 74. 3-й батальйон 170-го гвардійського стрілецького полку під командуванням нашого земляка, мілуватчанина капітана Олексія Кузьмича Шепеля, одним з перших у полку, перетнув залізницю в районі залізничного вугільного складу і до 7-ї години ранку вийшов на задані позиції, на гору в районі колишньої Сватівської школи №5, за річкою Красною (на південно-західній околиці м. Сватове).

Спеціально виділений загін із 48 бійців пострілами з гвинтівок, автоматів і ракетниць зчинив в тилу у німців інтенсивну стрілянину, яку активно підтримали трасуючими кулями інші підрозділи полку. У стані ворога зчинилася паніка.75 Побачивши перед собою, на східній околиці Сватового, артилерію 267-ї стрілецької дивізії, яка розгорталася до бою, і почувши у себе в тилу інтенсивну стрілянину 3-го батальйону 170-го гвардійського стрілецького полку, німецькі війська, щоб не потрапити у оточення, спішно відступили на «Розкопану гору», на західній околиці Сватового, при чому встигли підпалити і підірвати елеватор із зерном та цілий ряд промислових підприємств, установ і житлових будинків м. Сватове.

Командир 846-го стрілецького полку Є.Г. Рощупкін залишив у місті саперний батальйон для гасіння пожеж і знешкодження окремих німецьких стрілків, а сам, з основними силами полку, вирушив по вул. Столбового, слідом за німцями, на «Розкопану гору». На «Розкопаній горі» німецькі війська організували контратаку і в її результаті оточили полк Рощупкіна.

Ось як описує у своїх спогадах цей бій командир дивізії Герасимов: «Рощупкін доповів по радіо, що за буграми його оточує мотопіхота німців і біля 25 танків. Я схопив трубку. Чую постріли танкових гармат німців. Рощупкін по радіо коротко доповів обстановку і кинувся керувати боєм. На рації полку залишився один радист. У артилерійській стрільбі він розумів небагато, але зумів викликати вогонь на себе. І ось зі Сватового… відкрила вогонь наша артилерія.

Німці за «горою» були розсіяні. Рацію нашого полку було розбито нашим же снарядом, але радист уцілів. Під вечір його доставили до мене. Яке ж було моє здивування, коли я побачив мініатюрну красиву дівчину. Її прізвище, здається, було Кононенко. Я нагородив її орденом Червоної Зірки. У Сватове ми захопили запаси продовольства, вантажівки з боєприпасами і обмундируванням, 2-4 танки, які німці не зуміли уночі завести, декілька легких гармат.

Німці втратили більше 500 чоловік. А 267-а стрілецька дивізія, після звільнення Сватового, Гончарівки і Преображенного, 1 лютого звільнила Райгородськ і Борову (Харківська область).76 Командир 845-го артполку С. Я. Шрамков повідомив : «В той же день (1 лютого) у Сватове прибув командуючий армією генерал-лейтенант Ф.М. Харитонов. Він викликав до себе командирів частин нашої дивізії і наказав, не гаючи часу, продовжувати переслідувати ворога, тим самим не дати йому можливість закріпитися в іншому районі». 77

1 лютого 1943 р. радянське Інформбюро повідомляло: «Наші війська в результаті нищівної атаки оволоділи містом і великою залізничною станцією Сватове». А 3-го лютого повідомлялось: «Наші частини в районі Сватового зайняли ряд населених пунктів. Знищено до 800 гітлерівців, 5 німецьких танків, 2 бронеавтомобіля і 24 гармати.

Захоплено 17 гармат, склад з боєприпасами, 16 автомобілів, 11 радіостанцій, елеватор з зерном. У повітряних боях наші льотчики збили 10 німецьких літаків».78 Після повідомлення Радінформбюро від 1 лютого 1943 р. про звільнення міста і залізничної станції Сватове, воїни-сватівчани, які почули це повідомлення на різних ділянках фронтів, із запалом салютовали, хто чим міг.

А командир батареї П. Романов у блокадному Ленінграді салютував з гармати. Визначний український поет-класик В.Сосюра своєю поемою «Червона зима» зробив наше місто відомим на всю Україну і тому за визволення Сватового раділи не тільки сватівчани, а й воїни жителі інших міст.

Так, старший політрук, український поет С. Крижанівський, який перебував у госпіталі на Кавказі і ніколи не бував у Сватовому, вже 2 лютого одним подихом написав чудовий вірш «Нарешті Сватове». 79

Нарешті Сватове! Нарешті Україна.
Звільняється з неволі із ярма
Приймай же, матінко, сердечну радість сина –
Це знов червона настає зима.

Нарешті Сватове! І звідси з Чорномор’я,
Я бачив, як встає народ у далині,
Година звільнення від рабства, мук і горя.
Як сонце, сходить в рідній стороні…

Нарешті Сватове! Душа моя святкує,
Як довго я мовчав, тепер сказать пора,
Що скоро я вклонюсь і землю поцілую
В коханому краю на берегах Дніпра!

Протягом весни - літа 1943 р. на території сусіднього Старобільського району на трьох аеродромах базувався 5-й гвардійський винищувальний авіаційний полк. Одна з його ескадрилій, що базувалася на аеродромі в с. Половинкине, стала прототипом «співаючої ескадрильї» у художньому фільмі «У бій йдуть одні старики».

Прототипом «Маестро» у фільмі був двічі Герой Радянського Союзу генерал-лейтенант Віталій Іванович Попков. У «співаючій ескадрильї» служили 17 льотчиків, 12 з яких стали Героями Радянського Союзу. Завданням «співучої ескадрильї» було прикрити залізничну станцію Старобільськ, через яку щодня на фронт проходили десятки ешелонів з озброєнням, боєприпасами, а назад ці ешелони поверталися з пораненими.

У районі Харкова весною-літом 1943 р. йшли запеклі бої, тому всі сили радянської авіації, які базувалися у Старобільському районі були сконцентровані у цьому напрямку. ( «Голос України». №238 - 12.12.2008). Територія Сватівщини знаходилася на харківському напрямку. Тому пілоти 5-го гвардійського винищувального авіаційного полку захищали також і небо Сватівщини.

Дорогою ціною заплатили радянські воїни за звільнення населених пунктів Сватівщини від німецько-фашистських загарбників. Лише 267 стрілецька дивізія втратила в боях вбитими на території району більше 300 воїнів, які поховані в братських могилах с. Маньківки (21 чол.), с. Свистунівка (7), с. Новопреображенне (13), с. Первомайське (17), с. Гончарівка (79), с. Преображенне (40) та інших.

У Сватовому лише на площі 50-річчя Перемоги у меморіалі Слави, Пам’яті і Скорботи покоїться прах 121 воїна цієї дивізії. Значних втрат зазнали і інші дивізії, які звільняли територію нашого району. У братських могилах сіл Верхньої Дуванки поховано 75 воїнів, Лебедівка – 94, Новониканорівка – 80 воїнів, у смт Нижня Дуванка – 51 воїн.

У м. Сватове у сквері залізничного вокзалу – 48 воїнів 170-го гвардійського стрілецького полку 57-ї гвардійської стрілецької дивізії. У с. Мілуватка тільки в центрі села поховано 10 воїнів 174-го гвардійського стрілецького полку 57-ї гвардійської стрілецької дивізії. На всіх братських могилах встановлені пам’ятні знаки.

За всіма могилами встановлено подвійне шефство: підприємств, установ і школярів. На честь визволителів 267-ї стрілецької дивізії у місті Сватове на пл. Радянській встановлено пам’ятний знак – 76 мм гармата ЗІС – 2.

І.Початок Великої Вітчизняної війни

1.1. Мобілізаційна робота в Сватівському районі
1.2. Перебудова господарства Сватівського району на військовий лад
1.3. Участь сватівчан у будівництві оборонних споруд
1.4. Перша евакуація із Сватівського району
1.5. Сватівський район у зоні прифронтової смуги
1.6. Формування партизанського і комсомольського підпілля та партизанських загонів
1.7. Друга евакуація із Сватівського району

ІІ. Окупація району фашистськими військами

2.1. Встановлення в Сватівському районі фашистського окупаційного режиму
2.2. Терор фашистського окупаційного режиму проти мирного населення Сватівського району
2.3. Антифашистський опір населення Сватівського району


ІІІ. Визволення Сватівського району від німецько-фашистських окупантів

ІV. Відбудова господарства району. Допомога фронту.

4.1. Збитки завдані господарству Сватівського району німецькими окупантами
4.2. Відбудова господарства Сватівського району
4.3 Сватівський район у зоні прифронтової смуги
4.4. Допомога трудівників Сватівського району фронту

V. Боротьба воїнів-сватівчан на фронтах Великої Вітчизняної війни

5.1. Участь воїнів-сватівчан у всіх родах військ і на усіх фронтах Великої Вітчизняної війни
5.2. Воїни-сватівчани командири Радянської Армії
5.3. Мужність, відвага і героїзм воїнів-сватівчан на фронтах Великої Вітчизняної війни
5.4. Боротьба сватівчан у складі партизанських загонів
5.5. Урядові нагороди воїнів-сватівчан
5.6. Участь воїнів-сватівчан у Параді Перемоги у Москві

VІ. Участь воїнів-фронтовиків у відбудові народного господарства

VІІ. Увіковічення пам’яті воїнів Сватівщини

Епілог

Список використаних джерел та літератури