Сватово - общественно-информационный портал города

поветнутись на головну сторінку сайту

Скачати книгу Леоніда Миколайовича Королько: "Сватівщина в роки війни 1941-1945" (архів zip 223 кб.)



Стихи о войне

Великая отечественная война 1941 1945

Велика Вітчизняна війна (1941 - 1945)

Вірші про війну




Історія Сватове

Королько Л.Н.

Сватове

Королько Леонід Миколайович

Скачати книгу Леоніда Миколайовича Королько: "Сватівщина в роки війни 1941-1945" (архів zip 223 кб.)

Сватівщина в роки війни 1941-1945

Ця інформація зібрана та підготовлена істориком - краєзнавцем Сватове Королько Леонідом Миколайовичем

Участь воїнів-сватівчан у Параді Перемоги у Москві

За бойові успіхи, доблесть і відвагу, проявлену в боях з німецько-фашистськими загарбниками у роки війни восьми нашим землякам: Брайловському Івану Панасовичу, Гур’єву Федору Кирсановичу, Люльченку Миколі Семеновичу, Радомському Сергію Михайловичу, Семенову Миколі Олександровичу, Северину Олексію Івановичу, Таранусі Андрію Івановичу, Химченку Олексію Івановичу була виявлена велика честь представляти свої військові частини і свою Сватівщину на Параді Перемоги у Москві 24 червня 1945 р.

Говорять учасники Параду Перемоги:

Брайлівський Іван Опанасович: «Ще до війни я навчався в аероклубі, який з перших днів Великої Вітчизняної війни, був перетворений на авіаційне училище. А вже у 1942 р. на одному з підмосковних аеродромів, який відносився до Калінінського фронту, я був інструктором по підготовці літаків до вильотів для нанесення ударів по ненависному ворогу.

Після поранення і лікування мене направили в 356-й повітряний десантний полк 7-ї гвардійської повітрянодесантної дивізії. Довелося брати участь у боях на Ясо-Кишинівському напрямку, звільняти Будапешт, Відень, а закінчив війну в 1945 р. у Чехословаччині в м. Прага. Це була небачена радість за нашу Перемогу над озвірілими німецько-фашистськими загарбниками.

Десь 14 травня мене разом з іншими викликали до штабу дивізії. Тут я одержав другий орден Червоної Зірки. Радянський уряд нагородив мене й орденом Великої Вітчизняної війни ІІ ступеня, медаллю «За відвагу», іншими нагородами. У штабі ми дізналися, що будемо брати участь у Параді Перемоги в столиці нашої Батьківщини - Москві. Нашим радощам не було меж.

Більше місяця ми готувалися до цього великого всенародного свята. Не шкодували сил, часу, щоб вийти на Парад Перемоги справжніми воїнами, показати всьому світові непереможність нашої Радянської Армії, всього радянського народу. І цей день настав.

Важко переказати словами, яке це було свято. Уся Москва одяглася в святкове вбрання, у кожного на обличчі радість, біль за тих, хто не дожив до цього переможного дня, хто віддав своє життя за мир і щастя на всій Землі.
Ніколи не зітреться у моїй пам’яті цей Парад Перемоги.

І я радий, що мені випало велике щастя бути його учасником. 154

Люльченко Микола Степанович: «Дедалі меншає й меншає нашого брата - фронтовиків. Після війни нас повернулося з Верхньодуванської сільради 64 чоловіки. Часто згадую свою пройдену життєву дорогу. Голодне, холодне дитинство та юність. А потім жахи війни, на якій мене тричі поранило.

У 18 років я був зарахований до поповнення. Але відступати довелося не одну тисячу кілометрів. Був в оточенні, в полоні….А у 1944 р. в одному з боїв розчавив ворожий танк нашу гармату. Четверо з наших загинуло, а нам, трьом, вдалося схоронитися в окопі. І хоча до цього ми встигли підбити два ворожі танки, високий начальник у штабі вирішив, що ми негідно повелися, бо не ринули з голими руками на танки, а опинилися в окопі. Отож, і наказав лейтенанту вивести нас у поле й розстріляти. Той наказав нам бігти.

Ну, думаю, оце і все тобі, Микола з Лебедівки. Та, одначе, пострілу так і не сталося, і ми врятувалися, добігши до лісу. Дорогою зустріли румунів, які добровільно йшли здаватися у полон. З ними ми й заночували, й уранці приєдналися до такої ж батареї, що й наша, тільки іншого полку. Взяли нас там на облік, після чого я, як навідник, до кінця війни підбив ще кілька танків, знищив кілька дзотів, перебив чимало «фріців».

Якось у Східній Пруссії, де я зустрів Перемогу, покликав мене командир батареї і повідомив, що у Москві готується парад переможців і що мене рекомендовано в число обраних. Бо, мовляв, туди відбирають найгідніших, а у мене було три бойові нагороди. Крім того, й статурою видався немалою, а саме таких відбирали, бо ми уособлювали силу нашого народу.

Ось так я - простий боєць, хлопець з Лебедівки, став учасником Параду Перемоги у Москві. Крім того, брав участь у парадах на Красній площі 7 листопада1945 р., 1 травня і 7 листопада 1946 р. Отож, пройшов дорогами війни аж до Красної площі. 155

Радомський Сергій Михайлович: «Парад Перемоги, який відбувся 24 червня 1945 р. на Червоній площі нашої столиці - Москви, я не забуду ніколи. Це була подія велична, сповнена глибокого змісту, подія дійсно історична, бо вона вінчала нашу перемогу над фашизмом, засвідчувала жаданий мир на Землі.

Через кілька днів після закінчення війни мене, сержанта - артилериста, кавалера двох орденів і багатьох медалей, було відряджено до Братислави, як одного з представників фронту для участі в Параді Перемоги. То була радість велика, безмежне щастя.

24 травня звідний полк нашого фронту прибув до Москви, щоб розпочати підготовку до параду.
Нелегкою була підготовка та на серці було легко, світло, радісно. Москва вшанувала нас, фронтовиків, такою увагою, якої я не міг і уявити.

Як рідна мати синам своїм, вона відкрила обійми, обдарувала кожного з нас ласкою. Нас, без будь-якої плати, возили по Москві, показували все найкраще, запрошували в театри, цирки - всюди. 156

…На час закінчення війни у нас було 8 фронтів: Карельський, Ленінградський, два Білоруських і чотири Українських. У кожному фронті, в середньому, нараховувався 1 мільйон чоловік особового складу. Було вирішено сформувати з представників кожного фронту звідний полк чисельністю 1 тис. чоловік.

Крім того, було сформовано ще два звідних полка: полк Військово-Морських і полк Військово-Повітряних сил. А також був сформований спеціальний батальйон чисельністю 200 чоловік зі всіх десяти полків. Воїни цього батальйону перед початком параду повинні були нести приспущені фашистські знамена, а потім кидати їх на землю біля підніжжя Мавзолею В.І. Леніна. Представництво воїнів від фронтів було дуже обмеженим, від полку - по 2-3 чоловіка. Від нашого 492-го мінометного полку було два чоловіка – я і Герой Радянського Союзу капітан Шишкін.

Оскільки Москва була не в змозі прийняти більш ніж, як десять звідних полків, вирішено було залучити для масовості параду деякі військові академії, училища Москви, а також деякі військові частини Московського військового округу, у т.ч. і 10-й мотострілецький полк НКВС.

І ось настав день 24 червня. 8-а година ранку. З усіх кінців Москви потягнулися звідні полки на головну площу столиці. Красна площа була оточена воїнами московського військового округу «на всякий випадок», так як були тисячі глядачів-москвичів і кожен з них намагався пробратися поближче до місця події.

Куранти Кремлівської башти пробили десять ударів. На трибуну Мавзолею піднялися Сталін, Молотов, Калінін, Ворошилов, Будьонний та інші члени уряду. На нижньому ярусі Мавзолею розташувалися вищі командири Червоної Армії. У підніжжя мавзолею гості - командуючий експедиційними силами союзників у Європі американський генерал Дуайт Ейзенхауер, командуючі англійськими і французькими військами, король Румунії Михай, керівники багатьох держав, посли, дипломати.

Із воріт Спаської башти Кремля, верхи на світло-сірому коні, виїхав приймаючий парад маршал Радянського Союзу Георгій Костянтинович Жуков. Назустріч йому, від Історичного музею, їхав маршал Радянського Союзу Костянтин Костянтинович Рокоссовський. Вони зустрілися у центрі площі.

Рокоссовський доповів Жукову про готовність військ до параду. Потім маршали об’їхали і поздоровили усі звідні полки, попрямували до Мавзолею та піднялися на трибуну. Жуков проголосив 15-хвилинну промову. Після чого, під дріб барабанів, від Історичного музею розпочала рух колона фронтовиків, які несли нахилені до самої бруківки фашистські штандарти (знамена). Не доходячи метрів п’ятдесят до Мавзолею, колона зупинилася, усі воїни повернулися праворуч і почали кидати на бруківку фашистські знамена. І тут же прозвучала команда Рокоссовського:

«Парад розпочати!». Під звуки оркестру, у складі 1400 музикантів, розпочали рух звідні полки повз Мавзолей, вітаючи уряд СРСР, його видатних полководців. Усього 43 хвилини йшли звідні полки фронтів, але до цих 43-х хвилин ми йшли 1418 днів і ночей. За звідними полками йшли курсанти військових академій, училищ і деякі частини Московського військового округу. Потім сотні фізкультурників продемонстрували красиве видовище, за ними розпочали рух колони трудящих Москви.

Так закінчилася ця історична подія, яка відбулася 24 червня 1945 р. 157

І.Початок Великої Вітчизняної війни

1.1. Мобілізаційна робота в Сватівському районі
1.2. Перебудова господарства Сватівського району на військовий лад
1.3. Участь сватівчан у будівництві оборонних споруд
1.4. Перша евакуація із Сватівського району
1.5. Сватівський район у зоні прифронтової смуги
1.6. Формування партизанського і комсомольського підпілля та партизанських загонів
1.7. Друга евакуація із Сватівського району

ІІ. Окупація району фашистськими військами

2.1. Встановлення в Сватівському районі фашистського окупаційного режиму
2.2. Терор фашистського окупаційного режиму проти мирного населення Сватівського району
2.3. Антифашистський опір населення Сватівського району


ІІІ. Визволення Сватівського району від німецько-фашистських окупантів

ІV. Відбудова господарства району. Допомога фронту.

4.1. Збитки завдані господарству Сватівського району німецькими окупантами
4.2. Відбудова господарства Сватівського району
4.3 Сватівський район у зоні прифронтової смуги
4.4. Допомога трудівників Сватівського району фронту

V. Боротьба воїнів-сватівчан на фронтах Великої Вітчизняної війни

5.1. Участь воїнів-сватівчан у всіх родах військ і на усіх фронтах Великої Вітчизняної війни
5.2. Воїни-сватівчани командири Радянської Армії
5.3. Мужність, відвага і героїзм воїнів-сватівчан на фронтах Великої Вітчизняної війни
5.4. Боротьба сватівчан у складі партизанських загонів
5.5. Урядові нагороди воїнів-сватівчан
5.6. Участь воїнів-сватівчан у Параді Перемоги у Москві

VІ. Участь воїнів-фронтовиків у відбудові народного господарства

VІІ. Увіковічення пам’яті воїнів Сватівщини

Епілог

Список використаних джерел та літератури