СВАТОВО



Сватово - общественно-информационный портал города

Международная Ассоциация сайтов городов

 

поветнутись на головну сторінку сайту



Сватівщина в роки війни 1941-1945



Мужність, відвага і героїзм воїнів-сватівчан на фронтах Великої Вітчизняної війни


 


Скачати книгу Леоніда Миколайовича Королько: "Сватівщина в роки війни 1941-1945" (архів zip 223 кб.)



Стихи о войне

Великая отечественная война 1941 1945

Велика Вітчизняна війна (1941 - 1945)

Вірші про війну




Історія Сватове

Королько Л.Н.

Сватове





Архітектура

Здоров'я

Новини

Природа Сватове

Статті

Статті про здоров'я

Форум Сватове

Фото Сватове

Королько Леонід Миколайович

 

Скачати книгу Леоніда Миколайовича Королько: "Сватівщина в роки війни 1941-1945" (архів zip 223 кб.)

Сватівщина в роки війни 1941-1945

Ця інформація зібрана та підготовлена істориком - краєзнавцем Сватове Королько Леонідом Миколайовичем

Мужність, відвага і героїзм воїнів-сватівчан на фронтах Великої Вітчизняної війни

 

Мужність, відвага і героїзм воїнів-сватівчан на фронтах Великої Вітчизняної війниНе шкодуючи свого життя відважно воювали фронтовики-сватівчани на фронтах Великої Вітчизняної війни. За проявлені у боях мужність, героїзм і відвагу 9 сватівчанам і жителям району, які певний час проживали на території Сватівщини, під час війни було присвоєно високе звання Героя Радянського Союзу. Це: Білоіваненко М.І., Коваленко П.В., Конопля В.Ф., Кударь П.С., Купчин Г.Т., Омелечко М.Ф., Перепелиця П.Л., Почтарьов М.І., Рогальов П.Л.

Підполковник Білоіваненко Михайло Іванович

Народився в с. Мілуватка у 1923 р. Нагороджений орденом Червоної Зірки і медаллю «За бойові заслуги». Під час форсування Дніпра у районі с. Бородаївка Дніпропетровської області 26 серпня 1943 р. відділенню зв’язківців сержанта Білоіваненка було поставлено дуже складне і відповідальне завдання: під сильним вогнем противника прокласти через Дніпро телефонний дріт й встановити зв’язок штабу корпусу із загоном, який першим переправився на західний берег. Разом з десантниками, зв’язківці на плоту прокладали по дну річки кабель.

Біля самого правого берега фашисти виявили десантників і відкрили по ним сильний артилерійський і мінометний вогонь. Вибухом снаряда розбило пліт зв’язківців. У живих залишилися Білоіваненко і ще двоє солдат, котрим вдалося добратися до берега і сховати у кущах телефонний апарат і кінець дроту. На березі зв’язківці були оточені фашистами і після закінчення набоїв їх захопили в полон та повели в село до німецького штабу. По дорозі до штабу зв’язківці знищили німецький конвой, повернулися назад до річки, відшукали телефонний апарат і кінець телефонного дроту, знайшли своїх десантників і встановили зв’язок.

Отримавши підтримку вогнем реактивних мінометів «катюш», десантники до ранку звільнили с. Бородаївка. Протягом дня фашисти декілька разів робили спроби повернути село, але це їм не вдалося. І в цьому чималу роль відіграв чітко працюючий зв’язок, який встановили зв’язківці на чолі з М.І. Білоіваненком.

Капітан Коваленко Павло Васильович

Народився у 1917 р. у с. Явленка Ленінського району Північно-Казахстанської області (Республіка Казахстан). З 1939 р. проживав в м. Сватове. Нагороджений 12 урядовими нагородами, у т.ч.: орденом Олександра Невського, Червоного Прапора, Червоної Зірки, Вітчизняної війни І та ІІ ступенів.

25 червня 1944 р., під час звільнення білоруського м. Могильова, переслідуючи противника, мінометний взвод старшого лейтенанта Коваленка увірвався на околицю міста з невеликою групою мінометників і піхотинців. Німці, яких було разів в п’ять більше, кинулися в контратаку. Коваленко наказав вести щільний вогонь по наступаючим ворожим колонам і таким чином відрізати їм шлях до відступу. Але міни закінчувалися і вогонь мінометів почав слабішати. В цей критичний момент Коваленко, разом зі своїм зв’язковим, пробралися у тил ворога, перебили прислугу мінометної батареї ворога і повернули стволи двох мінометів у бік противника і почали вести інтенсивний вогонь по противнику. Контратака німців була відбита, що дало можливість нашим військам звільнити м. Могильов.

Гвардії старший сержант Конопля Василь Федорович

Помічник командира взводу 185-го гвардійського стрілецького полку 60-ї гвардійської стрілецької дивізії. Народився 15 лютого 1915 р. у с. Надія Райгородської сільської ради. Нагороджений медаллю «За відвагу».

Взвод станкових кулеметів 185-го гвардійського стрілецького полку, в якому служив помічником командира взводу гвардії старший сержант Конопля В.Ф. отримав наказ будь-якою ціною захопити острів Хортицю на Дніпрі або хоч би плацдарм на ньому.

Сміливим маневром десантники вночі здолали водну перешкоду і закріпилися на невеликому плацдармі на острові. У перший же день бою був вбитий командир взводу і командування взяв на себе Конопля В.Ф. Він швидко перегрупував сили і почав вміло керувати боєм. Коли замовкав якийсь кулемет, до нього кидався Конопля і, замінивши убитого, продовжував вести вогонь.

Коли наприкінці дня патрони і гранати почали закінчуватися, командир згадав про затонулий човен з набоями. Наші воїни знайшли вночі цей човен і поповнили свій бойовий запас.

На другий день противник, підтягнувши свіжі сили, ще запекліше атакував гвардійців. Атаки тривали одна за одною. Лише наприкінці дводобового бою Конопля підрахував, що було відбито 32 атаки ворога. Багато десантників було вбито або поранено, але опір не слабшав. І коли вичерпався запас набоїв і гранат, Конопля першим кинувся на ворога в рукопашну, піднімаючи за собою товаришів. І плацдарм було збережено. У кінці другого дня, коли в живих залишилося лише двоє - Конопля і Федоренко - вони отримали сигнал на відхід і тільки тоді залишили плацдарм. 27 листопада 1943 р. у важкому бою за висоту 75,4 поблизу хутіра Капустяний Запорізького району Запорізької області Конопля В.Ф. загинув. Там же він і похований.

Лейтенант Кударь Петро Сергійович

Командир ескадрильї 92-го винищувального авіаційного полку 44-ї авіаційно-винищувальної дивізії. Народився 5 жовтня 1913 р. у с. Новоолексіївка Приморського району Запорізької області. У 1934р., після закінчення Бердянського індустріального технікуму, працював на одному з підприємств м. Сватове. У 1935 р. Сватівським райвійськкоматом був призваний до лав Радянської Армії і направлений на навчання до Чугуївського авіаційного училища, яке успішно закінчив у 1938 р.

Ще у перші місяці війни, коли ворог рвався до Києва і намагався переправитися через Дніпро у декількох місцях, пілоти 92-ї окремої авіаційної ескадрильї, незважаючи на сильну німецьку охорону із зеніток і винищувачів, зуміли пробитися і знищити понтонну переправу через Дніпро. За цю бойову операцію і проявлені при цьому відвагу і героїзм, вісім льотчиків ескадрильї 20 листопада 1941 р. були удостоєні звання Героя Радянського Союзу. І серед них лейтенант П.С. Кударь.

За два перших місяця війни 1-ша ескадрилья 92-го винищувального авіаційного полку під командуванням лейтенанта Кударя зробила 431 бойовий виліт і знищила 730 автомобілів, 4670 солдат і офіцерів противника, 603 вози, 17 танків, 24 гармати. За успішні бойові дії увесь особовий склад ескадрильї був представлений до нагород, а командира ескадрильї було нагороджено орденом Червоного Прапора.

До 1 листопада 1941р. лейтенант Кударь, особисто, здійснив 155 бойових вильотів і знищив 12 танків, 150 автомобілів з вантажем і солдатами, до 800 чоловік піхоти. Вивів із ладу до 5 артилерійських гармат і до 80 кінних возів.

29 жовтня 1941 р. під час бойового вильоту літак П.С. Кударя був підбитий зенітною артилерією ворога, а сам пілот одержав важке поранення, але зумів довести свій пошкоджений літак до аеродрому. Під час посадки сильно пошкодженого літака відважний пілот загинув. Він похований у м. Сватове у братській могилі, поряд з колишнім аеродромом, біля траси Сватове-Луганськ.

Гвардії лейтенант Купчин Григорій Трохимович

Командир стрілецької роти 102-го стрілецького полку, нагороджений орденом Вітчизняної війни І ступеня. Народився у 1915 р. у с. Містки.

…Вранці 1 серпня 1944 р. після потужної артилерійської підготовки частина 102-го гвардійського стрілецького полку почала форсування р. Вісла. Рота Купчина одна з перших переправилася на протилежний берег річки і зайняла невеликий плацдарм на березі. Гітлерівці, ввівши в бій резерви, намагалися скинути бійців в річку. Бій нерідко переходив у рукопашний. Командир роти Купчин, керуючи боєм, засікав вогневі позиції ворога і передавав інформацію у штаб полку. І артилеристи знищували ці цілі. Незважаючи на це, натиск ворога на наші підрозділи був такий сильний, що радянські наступаючі роти втратили більшість солдат…

…3-я звідна рота, сформована з уцілілих солдатів інших рот, яку очолив гвардії лейтенант Купчин, з правого флангу привернула на себе увагу противника, а в цей час основні сили полку пішли у наступ і удосвіта зайняли околицю населеного пункту Магнушево.

На шляху просування роти, за розбитим будинком, несподівано застрочив кулемет ворога, впритул розстрілюючи наших солдатів. Рота залягла. Командир роти Купчин, непомітно пробравшись до ворожого кулеметного гнізда, закидав його гранатами…Фашисти вперто чинили опір, але солдати 102-го стрілецького полку під кінець дня зайняли населений пункт Магнушево.

Під час штурму цього населеного пункту гвардійці лейтенанта Купчина знищили більше роти ворожих солдат, захопили дві зенітні гармати, автомобіль з боєприпасами, полонили 12 ворожих солдатів.

Під час форсування р. Одер 14 лютого 1945 р. старший лейтенант Купчин Г.Т. загинув. Похований у Польщі в Красно-Орджанську.

Гвардії капітан Омелечко Микола Федорович

Заступник командира роти. Народився в с. Новониканорівка 10 травня 1922 р. Нагороджений орденом Червоного Прапора, орденом Вітчизняної війни І ступеня, бойовими медалями.

Раннім травневим ранком 1943 р. бійці роти раптово пішли в атаку. Здолавши дротяні загороди і мінні поля, гвардійці увірвалися в траншеї першої лінії оборони ворога, вступили в рукопашний бій. Німці оборонялися запекло та перевага поступово переходила до гвардійців. Але після загибелі командира роти настало замішання. І тоді заступник командира роти Микола Омелечко встав на повний зріст і повів солдатів в атаку. Під час атаки він сміливо бився з ворогом. Винищив близько десятка німців, а коли кінчилися патрони, він підхопив трофейний ручний кулемет і дав кілька черг по ворогові. Німці не витримали, відступили і спробували закріпитися на другій лінії оборони, але гвардійці, захоплені героїчним поривом лейтенанта, с ходу вибили їх і звідти.

Після інтенсивної артилерійської підготовки німці, під прикриттям трьох танків, знову пішли в контратаку, але гвардійці не лише вистояли, а й підбили всі три танки, один з них був підбитий особисто лейтенантом Омелечко. Гітлерівці чотири рази кидалися в контратаку, але бійці вистояли і добре пошарпали противника. Того дня лейтенант Омелечко особисто знищив 28 фашистів, був тяжко поранений, але не покинув поле бою.

Старший сержант Перепелиця Полікарп Лазарович

Механік-водій танка командира танкового батальйону. Народився 6 квітня 1918 р. в с. Містки.

…36-а танкова бригада, у якій служив Перепелиця, ось вже декілька днів з боями рухалася у харківському напрямку. Фашисти вперто чинили опір, майже кожен населений пункт доводилося брати штурмом.

12 травня 1942 р. під час штурму сильно укріплених позицій гітлерівців біля села Непокрите Харківської області на вістрі атаки був 1-й танковий батальйон, а попереду всіх - машина комбата Шестакова. Механік-водій командирського танка Т-34 Полікарп Перепелиця майстерно маневрував танком. На своєму шляху гусеницями машини роздавив дзот, протитанкову гармату, 2 кулемети.

Бій йшов на західній околиці с. Непокрите. За наказом командира батальйону Перепелиця направив свій танк на батарею важких 150 мм гармат ворога. Гусеницями роздавив чотири гармати і близько 25 фашистів, але п’ята гармата встигла вистрілити. Машина здригнулася від удару і спалахнула. Капітан Шестаков вибрався з палаючого танка і спробував пересісти в іншу машину, щоб продовжити керувати боєм, але загинув від черги німецького автоматника. Тоді старший сержант Перепелиця направив свій палаючий танк на уцілілу п’яту гармату і гусеницями підім’яв її. Сам відважний герой згорів живцем у танку, повторивши безсмертний подвиг льотчика Миколи Гастелло.

Поховані герої у дворі сільської школи в с. Непокрите Вовчанського району Харківської області. На честь М.Д. Шестакова перейменовано с. Непокрите, а ім’ям П.Л. Перепелиці названа школа в с. Шестакове і одна з вулиць в с. Містки Сватівського району.

Почтарьов Микола Іванович

Командир мінометного взводу. Народився 29 листопада 1923 р. у м. Сватове.

…Під час форсування Дніпра мінометник Почтарьов був у числі перших тридцяти десантників на правому березі Дніпра.

У книзі М.К. Смольного «7000 километров в боях и походах» про це написано так: «Бій стрілецьких підрозділів у цей час підтримувала мінометна обслуга у складі старших сержантів Преснякова І.В. і Почтарьова М.І. Вони першими з мінометної роти батальйону, на саморобному плоту, переправилися через Дніпро. Їх міни точно лягали в ціль, знищуючи ворожих солдат і вогневі точки. За перші два дні бою на плацдармі Пресняков І.В. і Почтарьов М.І. винищили не один десяток фашистів, знищили 5 кулеметів і 3 гармати». Потім були третій і четвертий день самовідданої боротьби за клаптик радянської землі. Гітлерівці нарощували вогневий удар по жменьці сміливців, намагаючись скинути їх у Дніпро. Під сильним артилерійським вогнем десантники відбивали одну атаку за іншою. Поки десантники відбивали контратаки ворога, підійшли основні сили батальйону і 24 вересня 1943 р. відвоювали у фашистів пануючи висоти біля села Зарубинці.

Молодший лейтенант Блінов Костянтин Мінайович

Командир танка 119-го танкового батальйону 103-ї танкової бригади 3-го танкового корпусу. Народився у 1912 р. на хуторі Никулінчив Серафимовицького району Волгоградської області Російської Федерації.

У січні 1943 р. К.М. Блінов здійснив героїчний подвиг на сватівській землі, за що йому було присвоєно високе звання Героя Радянського Союзу.

Командир 103-ї танкової бригади наказав екіпажу молодшого лейтенанта Блінова в ніч на 26 січня 1943 р. висунутися потай до с. Покровське Троїцького району Ворошиловградської області, улаштувати засідку біля основної дороги і завдати удару по підкріпленню противника, яке, напевно, в ту ніч перекидатиметься до переднього краю.

У призначений час танк з десантом на броні пішов на завдання. Опівночі у напрямку переднього краю пішли ворожі війська. Пропустили мотоциклістів, бронемашини і автомобілі з піхотою. Під ранок на дорозі з’явилися штабні автобуси, машини зв’язку, підрозділи протитанкової артилерії і моторизованої дивізії. Блінов дав команду відкрити вогонь. Від перших пострілів спалахнули передні і задні автомобілі. І тоді, як смерч, вирвався на дорогу танк. Блінов наказав механіку-водію Шерстяникову давити ворогів гусеницями і корпусом бойової машини, радисту-кулеметнику Коробову вести вогонь із курсового кулемету, а сам продовжував знищувати техніку і живу силу ворога вогнем з гармати і спареного кулемета. Під вагою танка тріщали ворожі автобуси, машини зв’язку, артилерійські гармати, тягачі та інша техніка. Фашистська колона за лічені хвилини була розбита. Удар Т-34 у нічній темряві був настільки стрімким, що противник не встиг ужити яких-небудь контрзаходів. Гітлерівців, які намагалися врятуватися втечею, косили вогнем десантники-автоматники.

Вранці наступаючі частини нашої армії вийшли до Покровська. На дорозі між селами Покровське і Новониканорівка (на сватівській частині дороги) бійці побачили справжнє кладовище ворожої техніки. Це була робота Блінова. У тому бою фашисти втратили близько 60 автомобілів, 16 гармат, 8 тягачів, 17 мотоциклів і до роти солдат.

Блінов К.М. загинув 12 липня 1943 р. під час битви на Курській дузі. Похований у м. Курськ на Нікітському кладовищі.

За проявлену у боях хоробрість і мужність фронтовики нашого району Аксаков М.М., Лисенко О.Г. і Молодан А.Т. були нагороджені трьома орденами Слави.

Старшина Аксаков Микола Миколайович

Автоматник, снайпер, зв’язківець, командир відділення 244-го стрілецького полку 82-ї гвардійської стрілецької дивізії. Народився 14 травня 1925 р. у м. Сватове.

…Під час форсування р. Дністер він першим зі свого полку переправився на західний берег річки, зайняв невеликий плацдарм і утримував його до приходу основних сил, за що був нагороджений орденом Слави ІІІ ступеня.

…Зв’язківець Аксаков під час штурму Познанської фортеці в Польщі одним із перших увірвався на її територію і організував зв’язок зі своєю частиною, виявивши при цьому героїзм і відвагу, за що був нагороджений орденом Слави ІІ ступеня і польською медаллю.

…У гарячі дні штурму Берліна розвіднику Аксакову доводилося виконувати найскладніші бойові завдання. Він десятки разів відправлявся на відновлення зв’язку з батальйонами, перепливав декілька разів р. Шпреє. На вулицях Берліна налагодив зв’язок з нашим оточеним батальйоном і закидав гранатами кулеметне гніздо фашистів. Під час передислокації штабу полку на новий командний пункт невелика охорона штабу зіткнулася зі значним німецьким підрозділом. Розгорівся жорстокий бій, у ході якого М.М. Аксаков організував оборону штабу, рятування майна штабу і його прапора. За виявлені героїзм і хоробрість у захисті штаба полку і його прапора Микола Миколайович був нагороджений орденом Слави І ступеня.

Також він був нагороджений під час війни 6 бойовими медалями, в т.ч.: медаллю «За відвагу» і «За перемогу над Німеччиною».

Старшина Лисенко Олексій Гнатович

Навідник, командир гармати. Народився у 1913 р. в с. Рудівка. Нагороджений орденом Вітчизняної війни, медалями «За відвагу», «За перемогу над Німеччиною» та іншими.

… За мужність і героїзм, проявлений під час форсування р. Вісла, Лисенко О.Г. був нагороджений орденом Слави ІІІ ступеня. У напружений момент бою він успішно корегував вогонь батареї по скупченню живої сили противника, допомагав піхоті відбивати атаки, знищив склад боєприпасів і понад 20 німецьких солдат, тим самим сприяючи наступу наших військ.

…Орден Слави ІІ ступеня він отримав за проявлений героїзм і мужність під час форсування р. Одер. За вказаними Лисенком координатами були знищені вогневі точки противника, що сприяло успішному просуванню наших військ.

…Орденом Слави І ступеня Олексій Гнатович був нагороджений за героїзм і відвагу, проявлені у вуличних боях під час штурму Берліну.

Старшина Молодан Андрій Тихонович

Навідник, заряджаючий мінометної обслуги. Народився у 1907 р. в с. Новоолександрівка Райгородської сільської ради.

Нагороджений орденом Червоної Зірки і багатьма бойовими медалями.

…Рядовий стрілець 2-ї стрілецької роти 1-го батальйону 988-го стрілецького полку 230-ї стрілецької дивізії. Молодан А.Т. 23 квітня 1944 р., під вогнем противника, першим з авангарду переправився на правий берег р. Дністер і автоматним вогнем забезпечував форсування річки своїми підрозділами, знищив вогнем з автомата 6 німецьких солдатів, гранатою знищив станковий кулемет ворога з прислугою і тим самим допоміг батальйону утримати плацдарм. За цей подвиг він був нагороджений орденом Слави ІІІ ступеня.

…Навідник 1-ї мінометної роти 988-го стрілецького полку молодший сержант Молодан під час форсування р. Вісла 14 січня 1945 р. вогнем зі свого міномету знищив 1 міномет, 2 станкових кулемети і 11 солдатів противника, і тим самим допоміг підрозділам успішно здолати сильну оборону німців.

Під час форсування р. Одер 1 лютого 1945 р. Молодан вогнем свого міномета знищив 4 станкові кулемети, подавив вогонь 2 мінометів противника, тим самим допоміг підрозділам форсувати Одер, відбити контратаки противника і розширити плацдарм, за що був нагороджений орденом Слави ІІ ступеня.

…Заряджаючий мінометної обслуги молодший сержант Молодан А.Т. 23 квітня 1945 р. перший, зі своїм мінометом, форсував р. Шпреє. Чітке і своєчасне виконання ним команд і його самовідданість забезпечили інтенсивне ведення вогню, внаслідок чого було знищено 3 кулеметні гнізда, 1 міномет і до взводу піхоти ворога, що сприяло успішному захопленню плацдарму на західному березі р. Шпреє. За цей подвиг він був нагороджений орденом Слави І ступеня.

Про мужність, стійкість і відвагу воїнів-сватівчан розповідається у багатьох книгах і спогадах бойових товаришів воїнів-сватівчан. Так, ветеран війни з м. Нікополь Дніпропетровської області І.Одарющенко у статті «Я голову схиляю перед вами», надрукованій у районній газеті «Ленінським шляхом»127, писав: «Під час війни я служив у винищувальному батальйоні, до складу якого входило багато сватівчан. Вже забулися імена декого з них, але мені ніколи не забути мужності те героїзму цих хлопців. Багато їх загинуло на моїх очах, і я пишу зараз лише для того, щоб земляки знали, що всі, кому не судилося дійти до Перемоги, загинули, як герої.

Бойове хрещення ми отримали біля села Лимове на Орловщині. Не вистачало патронів. В атаку йшли, покладаючи надію в основному на багнети. Розташування було невигідним - ворог прострілював кожен шматок землі. Взвод, в якому я служив, увірвався у село першим. Розпочався вуличний бій. Сватівчани Ремез, Золотарьов, Соколовський, Безкоровайний знищили 6 кулеметів, 1 міномет, декілька автоматників. Та сили були нерівні. Взвод відступив, коли в ньому нараховувалось лише 16 чоловік. Немало сватівчан залишилось на полі бою.

Весною 1942 р. нас ввели до складу 161-ї стрілецької дивізії. Жорстокий бій розгорнувся на плацдармі Підгорне-Підквітне. Шквал артилерійсько-мінометного вогню обрушився на радянських воїнів. Але ворог не пройшов. Тут загинули Ремез, Скрипник, Алтимперов, Стреблянський, Бережний.

Після форсування Дону нам довелося утримувати важливий об’єкт на правому березі. Своє завдання ми виконали, але важкою ціною. Серед тих, хто загинув, було ще двоє сватівчан - Лемешко і Меркело…

Розгромивши німецькі війська на Верхньому Дону, бійці Воронезького фронту розвивали наступ на Харківському напрямку. Попереду йшла 161-а стрілецька дивізія. В бою за с. Крутець ворожа куля обірвала життя Дмитра Золотарьова…

Зараз вже важко пригадати всіх, хто загинув. Назову тих, кого пам’ятаю живими. Це мої бойові товарищі Сизонов, П.Куликов, М.Почтарьов, І.Цвіташ, П.Кривошея, Соколовський, Комісаренко, Безкоровайний, Розов, Радомський.

Перед пам’яттю тих, хто ніколи більше не повернеться до нас, низько схиляю голову».

Мічман Чорноморського флоту Без’язичний Ілля Іванович

Мужньо і відважно воював у Криму і на Кавказі мічман Чорноморського флоту І.Бе’зязичний. Про це свідчать його нагороди: три ордена Червоної Зірки і бойові медалі – «За відвагу», «За оборону Кавказу», «За оборону Одеси», «За оборону Севастополя», медаль Нахімова та інші.

За виявлену мужність і героїзм при захисті Севастополя був нагороджений першим орденом – орденом Червоної Зірки. У складі 18 морських піхотинців 18-ї армії, на підводному човні, Ілля Іванович висадився на морському узбережжі знаменитої «Малої Землі» на Таманському півострові, біля м. Новоросійськ Краснодарського краю РРФСР.

Наші воїни провели успішну розвідку, захопивши важливого «язика» (полоненого), що дало можливість успішно висадити десант на «Малу Землю». У складі цього десанту він хоробро бився в оточенні ворогів декілька діб, а потім одержав завдання доставити пакет у штаб. І.Без’язичний зумів пробратися під вогнем противника, переніс обстріл реактивного шестиствольного міномета, був контужений і 6 годин пролежав непритомний, присипаний землею, але знайшов у собі сили і знову повз і біг та доставив пакет. За цей подвиг Ілля Іванович Без’язичний одержав другий орден Червоної Зірки.

За мужність і відвагу, виявлені у боях при звільнені Болгарії був нагороджений третім орденом Червоної Зірки128.

Старший лейтенант Бєлєцький Іван Михайлович

Командир авіаційної ескадрильї 565-го штурмового авіаційного полку старший лейтенант Іван Михайлович Бєлєцький на війні, зі своєю ескадрильєю, здійснив 230 успішних бойових вильотів, під час яких було знищено до 50 автомобілів, 15 танків, більше 10 вогневих точок і понад 200 солдат противника.

За мужність і відвагу, проявлені в боях, він був нагороджений трьома орденами Червоного Прапора, орденом Червоної Зірки, орденом Вітчизняної війни І ступеня і багатьма бойовими медалями. За активну участь в жорстоких боях за Прагу був нагороджений медаллю «За звільнення Праги» і медаллю Чехословацької Республіки «За хоробрість», а після війни, за наполегливу працю, був нагороджений орденом Жовтневої революції.

Сержант Бондарєв Павло Гаврилович

У країнах колишнього Радянського Союзу та й у нас на Україні, багатьом відомі фотографії страти фашистами 29 листопада 1941 р. під Москвою юної патріотки, бійця розвідувально-диверсійної групи, яка діяла в тилу німецьких військ, Зої Космодем′янської. Але, як з’явилися у нас ці фотознімки, мало хто знає. У військовій газеті 21-ї армії «Боевой натиск» від 09.01.1944 р. була надрукована стаття молодшого лейтенанта І.Горєліна «Слава бійцю Бондарєву», у якій повідомлялося, що в бою під с. Потапово Смоленської області у серпні 1943 р. сержант Бондарєв знищив одного з катів Зої Космодем′янської і у кишені цього офіцера й були знайдені ці знімки страти.

Як з’ясувалося пізніше, сержант Бондарєв Павло Гаврилович був командиром відділення 6-ї стрілецької роти 2-го стрілецького батальйону 104-го стрілецького полку 62-ї армії. Далі в газеті повідомлялось: «Підрозділ капітана Лобзова штурмував висоту 240,0 біля с. Потапово. Поряд з капітаном у бою був Бондарєв. Він хоробро увірвався у траншею і на очах свого командира розстрілював гітлерівців з автомата. У цей час група фашистів на чолі з офіцером кинулась у контратаку, направляючись прямо на Бондарєва. Вони були вже на відстані декількох кроків від воїна-героя. Бондарєв дав останню чергу з автомата. Офіцер і декілька солдат упали…

У кишені вбитого Бондарєвим гітлерівського офіцера і були знайдені знімки страти Зої Космодем′янської.

Ось хто виявився безпосереднім месником за смерть російської патріотки, яка стала символом безстрашшя і хоробрості нашої молоді…»

У цьому пам’ятному було Бондарєв одержав важке поранення і після одужання потрапив у 290-й окремий винищувальний протитанковий дивізіон 160-ї стрілецької дивізії. І в його складі приймав участь у прориві оборони гітлерівців, західніше Ковеля, у звільненні Бреста.

Після демобілізації у жовтні 1945 р. Павло Гаврилович Бондарєв повернувся додому у с. Свистунівка. Працював у колгоспі. Помер у 1998 р. 129

Старший сержант Бугайов Леонід Федорович

Важко навіть уявити, скільки кілометрів телефонних ліній проклав за чотири роки війни зв’язківець Леонід Бугайов. У перший бій він вступив рядовим солдатом, а закінчував війну у званні старшого сержанта, командира взводу зв’язку, нагородженого орденами Червоної Зірки, Вітчизняної війни ІІ ступеня та багатьма бойовими медалями.

У боях під Харковом у 1943 р. перервався зв'язок між командним пунктом батальйону і командиром однієї з рот. Телефонний дріт було перебито на перехресті доріг, яке прострілювалося німецькими військами. Один за одним йшли солдати із завданням відновити лінію зв’язку, але зв’язку не було і солдати не поверталися назад, бо фашисти тримали це перехрестя під прицільним вогнем. І тоді виконати це складне завдання визвався Леонід Бугайов. Смертельна загроза не зупинила відважного воїна, він по-пластунські підповз до перехрестя і під обстрілом противника зумів відновити зв'язок, за що був нагороджений першою своєю медаллю – медаллю «За відвагу».

Останню свою нагороду – орден Вітчизняної війни він заслужив у боях на підступах до Берліну. Але вчасно одержати її не зміг, бо був у бою тяжко поранений і відправлений на лікування на Кавказ. І тільки у 1966 р. заслужена нагорода знайшла Леоніда Федоровича. 130

Майор Гур’єв Федір Кірсанович

Федір Кірсанович вступив в бій у перші години війни. Будучи повітряним стрільцем-бомбардиром, здійснив 20 бойових вильотів на кордон Білорусії і України. За його участю було знищено значну кількість піхоти, танків і гармат противника. Ф.К. Гур’єв проявив при цьому особисту мужність і відвагу, за що вже у 1941 р. одержав високу нагороду - орден Червоного Прапора.

За роки війни пройшов шлях від повітряного стрільця-бомбардира до начальника штабу авіаційного полку, майора.

Майор Жердєв Василь Федорович

Важкими дорогами війн гідно пройшов свій шлях офіцер-артилерист із Нижньої Дуванки Василь Федорович Жердєв. Вісімнадцять років він прослужив у Радянській Армії, пройшов шлях від рядового до майора, начальника розвідки артилерійського дивізіону. Не раз артилеристи під командуванням Жердєва влучним вогнем громили техніку і живу силу ворога.

За вміле ведення боїв, мужність і відвагу Василь Федорович нагороджений двома орденами Червоної Зірки та кількома бойовими медалями.

Про те, як воював у грізні роки війни офіцер Жердєв у 1943 р. під Сталінградом, розповідається в одному з номерів армійської газети. У статті «Напруження бою» говориться: «…артилеристи офіцера Жердєва, відбиваючи контратаки німців, знищили 1 танк, 2 самохідні гармати і 6 польових гармат.

… На рубежі, занятому вранці нашими бійцями, фашисти зосередили всю міць вогню. Раптовим нальотом вони розрахували зім’яти бойові порядки і вийти до залізниці. Опівдні рота німців при підтримці 3 самохідних гармат «Фердинанд» стала наближатися до наших позицій. Із лісу ворог викотив 4 гармати, з флангів по фронту застрочили кулемети.

Зосередженим вогнем з гвинтівок і автоматів зустріли наші воїни німців і поки батарея старшого лейтенанта Жердєва в притул розстрілювала «Фердинанди», то уцілілі німці, залишившись без підтримки, відступили назад». 130

Гвардії сержант Каламайко Олексій Федотович

Народився 15 вересня 1923 р. в м. Сватове. Брав участь у важких боях з 1942 по 1945 рр. у складі 79-ї гвардійської стрілецької дивізії прославленої 62-ї (а потім 8-ї гвардійської) армії В.І. Чуйкова. О.Ф. Каламайко пройшов бойовий шлях від стін Сталінграду до Берліна. За ратні подвиги хоробрий воїн був нагороджений орденами Червоної Зірки, Слави ІІ ступеня, Слави ІІІ ступеня і медалями «За відвагу», «За оборону Сталінграду», «За звільнення Варшави», «За взяття Берліна» та іншими.

..За виявлення німецької колони у своєму тилу і взяття під час бою в полон німецького офіцера, в районі Нової Одеси (на р. Буг), одержав орден Червоної Зірки. Під Запоріжжям, у катакомбах, ризикуючи життям, разом з бойовими товаришами брав участь у захопленні важливого «язика» (полоненого).

… За форсування р. Вісла і утримання плацдарму на західному березі до підходу своїх частин був нагороджений орденом Слави ІІІ ступеня.

…За успішне форсування р. Одер і винесення з поля бою важкопораненого командира полку та ліквідацію пориву зв’язку одержав орден Слави ІІ ступеня. За штурм Берліна, за бої у районі берлінського зоопарку, був представлений до нагороди орденом Слави І ступеня. Але чи представлене подання не затвердили або те подання десь загубилося, та нагороди він не одержав. 132

Старший сержант Карнаух Петро Григорович

З перших днів війни заряджаючий зенітної гармати Петро Григорович Карнаух захищав Фінляндський міст у Ленінграді від німецької авіації, а коли фашистські війська почали замикати кільце навколо Ленінграду, батарея, у якій хоробро воював наш земляк з с. Куземівка Карнаух, була направлена на передову у район Пулковських висот і Синявських боліт, де вогонь доводилося вести не тільки по ворожих літаках, а й прямою наводкою відбивати запеклі атаки піхоти і подавляти вогневі точки противника.

На початку 1942 р. командир зенітної гармати Карнаух зі своєю батареєю воював на Волховському фронті, звідти, з важкими боями, пройшов через Прибалтику і брав участь у штурмі м. Кенігсберг у Східній Пруссії (у даний час м. Калінінград Російської Федерації).

За мужність і героїзм, проявлені в боях, П.Г. Карнаух нагороджений орденами Слави ІІІ ступеня і Вітчизняної війни ІІ ступеня і бойовими медалями – «За відвагу», «За оборону Ленінграда», «За взяття Кенігсбергу», «За перемогу над Німеччиною» та іншими. 133

Старший матрос Конищий Ягор Семенович

Разом зі своїми товаришами мужньо бився з ворогами матрос берегової оборони Севастополя Ягор Семенович Конищий із с. Преображенне. Він свято виконував військову присягу, захищаючи кожну п’ядь Севастопольської землі. У одному із боїв він був поранений. Після одужання знов встав у стрій і ще з більшим завзяттям бив ворогів.

За мужність і бойові подвиги гвардієць, старший матрос Я.С. Конищий був нагороджений орденом Червоної Зірки і медалями «За оборону Севастополя», «За оборону Кавказу» та іншими урядовими нагородами.

Після війни моряк повернувся до мирної праці і більше двох десятків років ударно працював трактористом на ланах рідного колгоспу у с. Преображенне.

Сержант Іван Дмитрович Литвин

Немало важких фронтових доріг здолав командир відділення гвардійських мінометів сержант Іван Дмитрович Литвин із с. Чепігівка. З запеклими боями він пройшов дорогами України, Білорусії, Польщі і дійшов до Берліна. За ратні подвиги, мужність і відвагу був нагороджений орденом Червоної Зірки і багатьма бойовими медалями.

Після війни відважний воїн багато років по-бойовому працював у колгоспі імені ХVІІ з’їзду Комуністичної партії Радянського Союзу, очолюючи тракторну бригаду. І своєю наполегливою працею завоював авторитет і повагу жителів села.

Набока Григорій Прокопович

Набока Г.П. народився в с. Містки. З жовтня 1941 р. служив радистом у 12-й бригаді морської піхоти Північного флоту, яка захищала від ворогів Радянське Заполяр′я. 29 березня 1943 р., його, як досвідченого і відважного радиста, відкликали з бригади і включили до складу розвідувальної групи 63-ї окремої стрілецької бригади.

Розвідувальна група у складі 48 розвідників під командуванням досвідченого і відомого розвідника капітана О.Я. Юневича, озброєна автоматами, гранатами і ручними кулеметами, з двома раціями, 29 березня 1943 р., вночі, висадилися з катера у тил противника у важкодоступному місці, на відрогах скелястого хребта Муста-Тунтурі, що на півострові Рибачий, на узбережжі Баренцевого моря. Розвідувальній групі було поставлено дуже складне і відповідальне завдання: серед неприступних скель і глибоких гірських ущелин виявити місцезнаходження спеціально підготовлених для операцій у горах підрозділів гірського єгерського полку німців.

Після висадки розвідники майже відразу попали під обстріл єгерів, яких було у декілька разів більше, ніж розвідників. Щільним прицільним вогнем вони не давали можливості розвідникам просунутися вперед і відрізали їм шлях до відступу. Незважаючи на відчайдушний опір розвідників, фашистське кільце стискалося все більше - і все менше, і менше бійців залишалося в розвідувальній групі. Близько 15-ї години розвідники зрозуміли, що далі вони триматися не зможуть і викликали на себе вогонь своїх батарей …

Добре спрацювала наша артилерія, вогонь якої ефективно корегували розвідники. Зусиллями розвідувальної групи і артилеристів було знищено до 200 гітлерівців. На деякий час німці послабили натиск, а потім силою до роти повели сильний вогонь із мінометів і кулеметів. До самої глибокої ночі розвідувальна група, у повному оточенні, хоробро і мужньо відбивала багаторазові атаки противника. У бою загинув командир групи капітан Юневич і більше сорока розвідників.

Опівночі розвідники одержали наказ відходити до берега, щоб їх можна було вивезти катерами. Неймовірними зусиллями розвідникам вдалося пробитися до берега. О 4-й годині ранку десантники побачили, що до берега підійшли два наших катери. Спасіння було поряд, але фашисти теж помітили катери і відкрили по ним сильний вогонь з мінометів. Інтенсивному обстрілу з мінометів була піддана також вся берегова смуга. Катери змушені були відійти від берега, а з ними зникла і остання надія на спасіння. І десантники знову відбивають атаку. Коли закінчилися набої розвідники вдруге відкритим текстом посилають свою останню радіограму: «Вогонь на нас! Фашисти зовсім близько! Нас залишилося дуже мало! Живими не здамося! Помстіться за нас!».

Артилерійським вогнем наших батарей була знищена значна кількість фашистів. Осколком була розбита рація, а розвідники, під скелею, залишилися неушкодженими.

Повністю закінчилися набої, захищатись було нічім. Що тепер? Полон? Але кожен з них твердо був переконаний, що полон гірше смерті. О 6-й годині ранку ледь живі, поранені розвідники, допомагаючи один одному піднятися на повний зріст, взяли у руки автомати з порожніми дисками і пішли у свою останню атаку…

У цьому бою героїчно загинули всі розвідники, крім старшини Бакіна, який будучи пораненим, прийшов до свідомості і на протязі восьми діб переховувався серед скель у тилу у німців і зумів переправитися до своїх.

Ось так у Заполяр′ї мужньо і хоробро билася з ворогом і героїчно загинула прославлена розвідувальна група капітана Юневеча. У цій групі бився до останнього подиху наш земляк із с. Містки радист Набока Григорій Прокопович. 134

Сержант Радомський Сергій Михайлович

Командир мінометного розрахунку 492-го мінометного полку 161-ї стрілецької дивізії.

…У кінці листопада 1941 р. у складі 179-го окремого десантного лижного батальйону С.М. Радомський брав участь у важких боях під час прориву лінії фронту. Але батальйон поніс великі втрати і тому був відведений з цієї ділянки фронту та направлений на переформування.

У складі 161-ї стрілецької дивізії захищав м. Воронеж. Як згадує сам ветеран, у перших числах квітня 1942 р., дивізія після 2-денного пішого переходу, с ходу вступила в бій біля с. Подклєтного. Воїни дивізії декілька днів героїчно стримували натиск фашистів, які використовували літаки, артилерію, танки і велику кількість піхоти. Сили були дуже нерівні і за наказом командування радянські воїни залишили с. Подклєтне і відступили до с. Подгорного (неподалік від Воронежа). Надзвичайно важкі бої точилися за це село. Воно тричі переходило з рук в руки. За неповний день бою у мінометній роті, де служив Сергій Михайлович, з 60 воїнів у живих залишилося лише 30. У цьому бою загинуло багато друзів-сватівчан, котрі служили у цій дивізії. А Радомському С.М. вдалося тоді вижити і пройти з важкими боями до Праги (Чехословацька Республіка), де він і закінчив свій бойовий шлях.

За мужність і відвагу був нагороджений орденом Слави ІІІ ступеня, Вітчизняної війни І і ІІ ступенів і багатьма бойовими медалями, у т.ч.: «За звільнення Києва», «За перемогу над Німеччиною».

Орден Вітчизняної війни ІІ ступеня отримав за відмінне виконання бойового завдання під час боїв за звільнення м. Києва. А орденом Слави ІІІ ступеня був нагороджений за бої в Угорщині, де мінометний розрахунок Радомського першим прорвався через зайняту ворогом висоту, закріпився і не пропустив фашистській підрозділ на цій ділянці.

За особисту мужність і відвагу командування полку надало велику честь С.М. Радомському: представляти полк, разом з ще одним воїном цієї частини, на Параді Перемоги у м. Москва 24 червня 1945 р.

Старший сержант Троценко Андрій Романович

Мужньо і відважно воював на фронтах наш земляк із с. Чепігівка командир гармати танка 220-ї окремої танкової бригади. За бойові заслуги він був нагороджений орденами Слави ІІІ ступеня, Червоної Зірки і багатьма бойовими медалями, в тому числі: «За відвагу», «За бойові заслуги», «За оборону Ленінграду».

У бою з розширення плацдарму на лівому березі р. Одер він зі своєї гармати подавив 3 кулеметні точки, 2 протитанкові рушниці і знищив 1 бронетранспортер ворога з піхотою, але прямим попаданням снаряда він був смертельно поранений і згорів разом із танком. За цей подвиг Андрій Романович Троценко посмертно був нагороджений орденом Вітчизняної війни І ступеня.

Сержант Путненко Петро Карпович

Добре воював на фронтах Великої Вітчизняної війни сватівчанин комуніст Петро Карпович Путненко.

Довгий і важкий шлях пройшов він по дорогах війни. Тричі був поранений, але кожного разу повертався в стрій.

Як артилеристу-розвіднику йому довелося захищати міста і села рідної України і брати активну участь у переможних боях по їх звільненню. А далі звільняти від фашистів Польщу, Болгарію та штурмувати фашистську столицю м. Берлін.

Свою першу урядову нагороду – орден Червоної Зірки, Петро Карпович одержав за мужність і відвагу, проявлені у військовій операції біля с. Савинці Борівського району Харківської області.

Потім були бої на річці Сіверський Донець у районі Слов′яногорська, визволення Павлограду, за що був нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня.

Під час форсування Вісли чотирьом артилеристам-розвідникам, серед яких був і Петро Путненко, було поставлено завдання: «… на світанку переправитися на західний берег Вісли, знайти зручне для спостереження місце і звідти корегувати артилерійський вогонь по противнику. Та ледве розвідники висадилися на берег, як їх обстріляли, а потім і атакували німці. І розвідники змушені були викликати вогонь на себе. Влучний вогонь нашої артилерії примусив ворогів відступити, а в цей час наші бійці переправилися через річку і допомогли розвідникам розширити плацдарм. За мужність і відвагу, проявлену під час боїв на Сандомирському плацдармі Путненко П.К. нагороджений орденом Слави ІІІ ступеня. 135

Старший сержант Скляр Микола Олексійович

Від Ленінграду до р. Ельба - такий бойовий шлях пройшов у складі 505-го гаубичного артилерійського полку помічник командира взводу топографічної розвідки старший сержант Микола Олексійович Скляр – вчитель Райгородської школи.

Разом з воїнами свого полку брав участь у прориві блокади Ленінграду, у звільненні міст Тарту, Рига, Вільнюс, Білосток, Гданськ та багатьох інших міст і сіл, і з переможними боями дійшов до Берліну і Ельби. За мужність і хоробрість був нагороджений багатьма урядовими нагородами.

І кожного дня, незважаючи на різні військові обставини, він знаходив час, щоб занести до блокноту підсумки бойових дій полку. Після закінчення війни він підвів остаточні підсумки ратних справ 505-го гаубичного артилерійського полку. З’ясувалося, що за роки війни артилеристи полку зробили 70171 постріл. На голови фашистів було випущено 1152 тонн снарядів і було знищено 42 звичайних міномета, 70 реактивних шестиствольних мінометів, 14 танків і декілька тисяч ворожих солдатів. За бойові подвиги нагороджено 1260 солдат і офіцерів полку. 136

Старший сержант Стешенко Василь Андрійович

Мінометник старший сержант із с. Маньківка Василь Стешенко пройшов дорогами війни важкий шлях від Куп’янська до Праги, захищав плацдарм на Сіверському Донці, в запеклих боях відважно громив ворогів на Курсько-Орловському напрямку, звільняв Харків, Красноград, форсував Дніпро, виніс з поля бою тяжкопораненого командира, із боями пройшов всю України і декілька країн Європи, штурмував Кенігсберг.

За мужність і хоробрість нагороджений багатьма урядовими нагородами. За участь у звільнені Харкова нагороджений орденом Червоної Зірки, за винесення з поля бою командира – орденом Слави ІІІ ступеня, за штурм Кенігсбергу - орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня і за звільнення Праги – орденом Слави ІІ ступеня. 137

Сержант Цмак Іван Іванович

Гвардієць – артилерист, воїн прославленої Московської Пролетарської дивізії, сватівчанин Іван Іванович Цмак з важкими кровопролитними боями пройшов у лавах цієї дивізії шлях від р. Березени до Кенігсберга у Східній Пруссії. Був нагороджений орденом Червоної Зірки і багатьма бойовими медалями і в т.ч.: «За відвагу», «За бойові заслуги», «За оборону Москви», «За взяття Кенігсбергу», «За перемогу над Німеччиною» та іншими. Це яскраво засвідчило, що гвардієць – артилерист у боях проявив сміливість, стійкість і хоробрість при захисті своєї Вітчизни і звільнені від ворога її території. Але найбільш пам’ятним і найбільш кровопролитними боями для гвардійця були бої на підступах до Москви.

… У один з днів героїчної оборони Москви, у районі Наро-Фоминськ-Алабіно, на позиції піхотинців, яких підтримувала батарея, де гарматним номером служив Цмак, пішли в атаку близько 1 батальйону фашистських танків. Розгорівся жорстокий бій. Німцям вдалося потіснити наших піхотинців, але на шляху танків встала артилерійська батарея, яка відкрила інтенсивний вогонь прямою наводкою. Мужньо билася з ворогом батарея під командуванням старшого лейтенанта Заїкина і з великими зусиллями вдалося вивести з ладу п’ять фашистських танків. За проявлений у цьому бою героїзм І.І. Цмак і його товариші були нагороджені першою урядовою нагородою - медаллю «За відвагу».

Після повернення з війни тракторист Цмак знову сів за кермо трактора і став по-ударному, по-гвардійськи вирощувати хліб, і невдовзі, став відомим у районі хліборобом. Він один з перших у районі і області створив та очолив механізовану ланку з вирощування кукурудзи з мінімальними затратами ручної праці і багато років підряд одержував високі врожаї цієї культури. Його звитяжна праця була оцінена урядом і він був нагороджений нагрудним знаком «Знатний кукурудзовод України». А 23 червня 1966 р. Іван Іванович був нагороджений орденом Леніна.

Старший лейтенант Шарафан Макар Іванович

Мужньо і відважно воював з фашистами сватівчанин старший лейтенант Шарафан М.І. Приймав активну участь у жорстоких боях під Сталінградом і на Курсько-Орловському напрямку, у звільненні Бєлгорода, Харкова, форсуванні Вісли і звільненні Польщі. Штурмував Берлін і брав участь у ліквідації оточеного німецького угруповання південніше Берліну. За бойові заслуги у роки війни нагороджений двома орденами Червоної Зірки, медалями - «За бойові заслуги», «За оборону Сталінграду», «За звільнення Варшави», «За взяття Берліну», «За перемогу над Німеччиною».

Сапер Шулік Михайло Григорович

З 1941 по липень 1944 р. служив у саперних підрозділах наш земляк з с. Містки сапер Шулік М.Г. На його особистому рахунку десятки успішних розмінувань. Але під час розмінування залізничного мосту під Таганрогом він був тяжко поранений. Після лікування знову встав у стрій і брав участь у складному розмінуванні на острові Хортиця, який був нашпигований мінами. У липні 1944 р. Михайло Григорович знову отримав серйозне поранення в голову під час знешкодження міни і залишився без правої ноги.

Але вижив солдат і повернувся додому. Незважаючи на свою інвалідність, він зумів знайти своє місце в житті.

За бойові подвиги Шулік М.Г. нагороджений орденом Вітчизняної війни і медаллю «За бойові заслуги».

Щербина Пилип Іванович

Хоробро бився з ворогами сватівчанин П.І. Щербина. У складі 79-ї бригади морської піхоти він мужньо захищав Севастополь, а у складі 83-ї бригади розвідник Щербина П.І. брав участь у десанті на «Малу землю». Звільняв Севастополь, Болгарію, Румунію, Угорщину. За ратні подвиги нагороджений орденами Великої Вітчизняної війни І і ІІ ступеня, Червоної Зірки, двома медалями «За відвагу», медаллю «За оборону Севастополя».

Після важкого поранення у січні 1945 р., під час боїв біля озера Балатон (Угорщина), більше року лікувався і зі шпиталю вийшов інвалідом 2-ї групи. Та не скорився солдат долі. Увівши в оману лікарів, Пилип Іванович пішов працювати у бригаду прохідників шахти у м. Привілля Ворошиловградської області. І на трудовому фронті відважний розвідник своєю ударною працею завоював авторитет і повагу та був нагороджений орденом Жовтневої революції, знаком «Почесний шахтар» і медаллю «За трудову доблесть». 138

У роки війни надзвичайно важливу і відповідальну роль відіграли фронтові політпрацівники й політоргани. Вони не тільки систематично роз’яснювали бійцям бойові завдання командирів, але й своїм палким словом і особистим прикладом надихали солдат на героїчні вчинки і подвиги, проводили серед солдат значну політико-виховну і патріотичну роботу та разом із командирами піднімали бійців в атаки. А коли виникала потреба, то й замінювали на полі бою своїх загиблих чи поранених командирів.

Капітан Чернявський Петро Іванович

Відважний комісар в роки Великої Вітчизняної війни капітан Чернявський П.І. гідно прийняв естафету свого батька - комісара громадянської війни, котрий був комісаром полку 1-ї Кінної армії С.М. Будьонного.

У 1938-1941 рр. Петро Чернявський працював другим секретарем Сватівського райкому комсомолу. З початком війни, після закінчення військово-політичного училища, був направлений у 39-у армію, яка захищала Москву. Усю свою енергію молодий політпрацівник спрямовував на підвищення морального духу воїнів. У одному з боїв під м. Ржев Чернявського було поранено. Після лікування він знову у строю і разом зі своїми солдатами пройшов нелегкий шлях через Білорусію, Литву, Східну Пруссію. За ратні подвиги нагороджений орденами Червоної Зірки, Вітчизняної війни ІІ ступеня та 9 бойовими медалями.139

Старший лейтенант Бондар Микола Михайлович

Наш земляк-сватівчанин, комсорг стрілецького батальйону, старший лейтенант Микола Бондар у неповні 18 років добровільно пішов на фронт і став бійцем 1-ї козачої кавалерійської дивізії. Спочатку Микола Михайлович брав участь у запеклих боях, як воїн-кавалерист, а потім став кавалеристом- розвідником. І не одного «язика» доставив він у штаб своєї військової частини.

Відчайдушний розвідник Микола Бондар брав активну участь у багатьох бойових операціях і гідно пройшов жорстоке випробування на стійкість, витримку, сміливість і хоробрість. За оволодіння м. Бобруйском, прорив ворожих укріплень на р. Друть, за звільнення польського міста Плава і вихід до Данцигської бухти й штурм Кенігсбергу М.М. Бондар був нагороджений орденом Червоної зірки, Вітчизняної війни І і ІІ ступеня та багатьма бойовими медалями.

…За наказом командування десантна група з 23 танків і 70 бійців-десантників, серед яких був Микола Бондар, здійснила сміливий наліт на ворожі позиції, перерізавши шосейну дорогу, що вела з с. Дроскова на м. Орел, і три доби утримувала її. Коли підійшло підкріплення, в десантній групі залишилося лише 2 діючих танки та 7 поранених воїнів. Миколу Бондаря, тяжко пораненого і непритомного, підібрали на полі бою і відправили в медсанбат. Однополчани ж вважали, що він загинув і батькам була відправлена похоронка. Та вижив солдат і знову повернувся у стрій.

… Одного разу Микола Михайлович з 30 кіннотниками на білоруській станції Мормаль захопили і пригнали у розташування наших військ німецький бронепотяг.140

На рівні з чоловіками на фронті мужньо і відважно воювали з жорстоким ворогом і наші славні воїни-жінки, які стійко переносили усі труднощі важкого фронтового життя. Це, в першу чергу, жінки-медики, котрі під обстрілом противника відважно надавали на полі бою першу медичну допомогу пораненим чи виносили їх з поля бою на своїх тендітних плечах, ті, котрі в госпіталях терпляче боролися за життя поранених. Це відважні санінструктори: Барух Н.Ф., Василенко М.К., Гребенюк В.В., Данько І.В., Єршова Л.П., Коробейнікова А.М., Кулікова М.Т., Комісаренко Г.П., Лісняк В.В., Осьмак М.М. та інші.

Це лікарі - Андрєєва М.А., Мурашкевич, Шепель О.І.; фармацевти -Дрьомова К.П., Потоцька О.А.; медсестри - Андрєєва О.П., Антонова М.П., Бобошко О.Я., Гурьєва К.Г., Золотарьова М.А., Іванова Н.В., Крижня В.Т., Козьменко Л.П., Лучникова З.О., Коженко Г.А., Пуша Л.А., Скрипник В.І., Тарануха В.І., Федорова Р.К., Шабалова В.П.

Це і відважні воїни-зв′язківці - Євдокименко О.М., Росавська М.М., Сівко Н.Ю., Ткаченко Т.В. та інші; воїни, які служили в батальйонах аеродромного обслуговування - Борзило Г.М., Бондарева М.Ф., Гололобова Л.Д.; воїни залізничних військ - Андрєєва К.П., Кондратьєва Т.С., Кваша О.Ф., Козьменко О.В., Назарова А.Г., Федорова Г.М. та інші; воїни 80-ї роти ВНОС (повітряне спостереження, оповіщення, зв’язок) - Бурим М.В., Воскобійник С.М., Жарко Є.О., Ілляшова К.В., Кубаткіна О.М., Мирна К.С., Новохатська Г.В., Петухова А.А., Саханцева М.Ф., Смирнова Я.П., Чеботарьова В.Я.

Це і воїни-зенитниці - Балаба Г.Н., Галушка М.Г., Покатілова Г.М., і сапери – Підопригора Г.М., Феленко Г.М., і водій - Гонтаренко П.Ф., і секретар військового трибуналу 6-ї армії старший лейтенант Дрюк Н.І. та багато інших.

Воїни Білоцерківська Г.П., Без′язична П.Г., Вєтрова Є.А., Гороховатська Є.Р., Єгорова Л.І., Житло К.Т., Заярна Т.Г., Кушнарьова М.А., Кривошия К.Д. та інші вдень і вночі, в мороз і дощ, зі зброєю за спиною і прапорцями в руках, стояли на перехрестях доріг і вправно направляли рух військового транспорту і наших військ.

А скільки жінок працювало у військових частинах перукарями, пекарями, пралями та на інших обслуговуючих посадах - важко навіть перелічити.

Поряд з цим не можна не згадати відважних воїнів-жінок, які загинули в жорстоких боях або померли в госпіталях від тяжких поранень. У «Книзі пам’яті» (т.11) серед загиблих зафіксовано близько 80 загиблих чи померлих від поранень воїнів-жінок.

Це сватівчанки - Бихунова К.М., Бондаренко М.В., Візірова Н.П., Винокурова О.Ф., Куровська Г.М., Кривошеєва М.В., Кущ Є.Н., Нагорна М.Р., Прохорова М.П. Дуванчанки - Коваленко В.А., Лозова Є.Т., Сергієнко К.І., Соєнко М.П. Містківчанки - Кравченко Н.Д., Михайлова М.Г., Мороз М.Р., Семейкіна К.П. та представниці інших населених пунктів.

Вічна пам’ять і слава загиблим воїнам-жінкам і хай їх імена не забуваються нашими земляками.

Луценко Меланія Іванівна

Велика Вітчизняна війна була довгою і жорстокою. І коли гинули у бою чоловіки на зміну їм приходили їх змужнілі сини. А коли у сім’ї не було синів, то за зброю часто бралися тендітні дівочі руки і ставали на захист своєї Вітчизни.

Так, у 1941 р. сім’я Луценків з с. Лебедівка провела на фронт чоловіка і батька Івана Івановича. А у 1943 р., після звільнення Лебедівки, коли дуже довго від Івана Івановича не було ніяких вістей, за покликом серця його 18-річна донька теж пішла на фронт.

Санінструктор Меланія Луценко брала активну участь у Курсько-Орловській битві, у жорстоких боях за визволення багатьох населених пунктів на території України і країн Європи. Її тендітні руки винесли з поля бою чи надали першу медичну допомогу десяткам радянських воїнів. Чимало бойових епізодів навіки врізалися в її пам’ять. Вона часто згадувала тих 5 поранених бійців, яких вона знайшла на полі бою, надала їм першу медичну допомогу і сховала в бліндажі, біля самісінького ворожого переднього краю. А потім всю ніч бігала від криниці в бліндаж, щоб напоїти поранених. І знову бігла до бруствера окопу, бралася за автомата, готова померти, але не допустити ворогів до поранених. У бою за с. Рудня Житомирської області Меланія винесла з-під ворожого вогню декілька поранених солдат, але й сама була тяжко поранена. Шість довгих місяців боролися лікарі за її життя і перемогли. Потім була школа військових радистів і знову фронт. Але їй пощастило і вона дійшла до Перемоги. За бойові заслуги М.І. Луценко нагороджена шістьма урядовими нагородами. 141

Сивко Надія Юхимівна

Зв’язківець 845-го артилерійського полку 267-ї стрілецької дивізії. Народилася у с. Свистунівка.

…У травні 1944 р. бійці 267-ї стрілецької дивізії у числі перших прорвалися на Сапун-гору. У розпал бою між передовим штурмовим загоном і командиром полку перервався зв’язок. Відновити зв’язок було наказано Надії Сивко. Накинувши на плечі ремені польового телефону і котушку з дротом, вона під сильним обстрілом противника знайшла місце пошкодження і відновила зв’язок. Але часті вибухи снарядів знов, і знов пошкоджували лінію. Черговим вибухом снаряду Надія була поранена і втратила свідомість, міцно затиснувши в руці з’єднаний дріт. Так вона і була зображена на діорамі «Штурм Сапун-гори» в м. Севастополь.

Після одужання Надія Сивко знову в строю. Воювала у Білорусії, Литві, Латвії.

Після війни закінчила вечірню школу, текстильний технікум і текстильний інститут, довгий час керувала великим цехом Полоцького заводу скловолокна. І до бойових нагород фронтовички додався, зароблений ударною працею, - Орден Леніна. 142

Росавська (Гусєва) Марія Михайлівна

Одержавши спеціальність радіотелеграфіста у школі зв’язку в Кронштаті, Марія Гусєва була направлена в 260-у окрему бригаду морської піхоти і близько одного року захищала Ленінград.

Після прориву блокади Ленінграду, у складі своєї військової частини, звільняла території Латвії, Литви і Естонії. Безпосередньо брала участь у боях під час висадки морського десанту у районі м. Кенігсберг в Східній Пруссії (Німеччина) за що була нагороджена орденом Червоної Зірки.

За ратні подвиги Марія Михайлівна Росавська, крім ордена Червоної Зірки, нагороджена бойовими медалями: «За бойові заслуги», «За оборону Ленінграду», «За перемогу над Німеччиною». 143

Гідно виконала свій священний обов’язок перед Батьківщиною молодь нашого району. 18-19-річні юнаки та дівчата, відразу зі шкільної лави, йшли на фронт захищати свою країну або у військові училища та на різні курси, які готували військових спеціалістів для фронту. А щоб скоріше потрапити на фронт багато юнаків і дівчат, добавивши у документах собі років, добровільно відправлялись на фронт.

Про рішучість молоді швидше стати у стрій захисників Вітчизни говорить такий факт. Зразу після здачі екзаменів на атестат зрілості всі 16 юнаків випускного класу Сватівської середньої школи №2 звернулися до військкомату з проханням відправити їх усіх на фронт. Прохання було задоволене. Усі 16 воїнів у важких боях довели свою громадянську зрілість, мужність і відвагу. 12 з них: Ф.Бєлік, В.Дубовий, В.Єрьоменко, В.Карпутін, М.Козьменко, Р.Косарєв, Олександр і Олексій Кривошия, В.Пасічник, В.Самутов, Іван і Микола Щербак – віддали своє життя за рідну країну.

На фронт намагалися потрапити не тільки юнаки, а й діти та підлітки. І декому з них це вдавалося. Упросивши командирів військових частин, які проходили через їхні населені пункти, вони добивалися зарахування їх у ці частини і ставали синами полків.

Син полку Василь Іванович Головченко

Коли у с. Комісарівка Ворошиловградської області зайшла остання відступаюча частина Радянської Армії, Василь зумів упросити комісара взяти його з собою. Так, 12-річний хлопчик Василь Головченко став сином полку і бійцем Червоної Армії, захисником своєї Вітчизни.

З перших днів служби в армії він став зв’язковим, а вже через півроку кмітливого хлопчика запросили до полкової розвідки. І він гідно виправдав довіру командування. Переодягнувшись у цивільний одяг, він йшов у села і міста до своїх ровесників, видивлявся, випитував про ворога усе, що треба, а потім стояв біля стереотруби на командному пункті і впевнено вказував на виявлені цілі.

Через усю війну пройшов син полку Василь Головченко. Він брав участь у боях за звільнення Дону, Донбасу, України і країн Європи. Був два рази поранений. За мужність і відвагу нагороджений багатьма урядовими нагородами.

Після війни Василь Іванович Головченко залишився служити у рядах Радянської Армії і прослужив більше 20 років, пройшов шлях від сина полку до майора. Після відставки майор Головченко працював у районі на ряді керівних посад: інструктором Сватівського райкому партії, заступником голови райвиконкому, директором комбінату комунальних підприємств.144

Син полку Леонід Золотарьов

Народився Леонід Золотарьов у м. Сватове у робітничій сім’ї, навчався у Сватівській середній школі №2, любив техніку, слюсарну справу.

У квітні 1943 р. Леонід вирішив помститися фашистам за смерть свого батька і попрохав командира військової частини, яка проходила через м. Сватове, взяти його з собою. Так, 14-річний Леонід Золотарьов став сином полку і в складі 22-ї зенітно-артилерійської дивізії пройшов з важкими боями через територію України, Болгарії, Угорщини, Югославії, Австрії. Він був зв’язківцем, розвідником, шофером.

Як воював Л.Золотарьов згадує у своєму листі до Сватівського народного районного краєзнавчого музею його командир генерал-майор В.І. Горбань: «Незважаючи на те, що фактично за віком Льоня був ще дитиною, він мужньо і стійко переносив весь тягар військової служби. Ніколи не засмучувався і не втрачав присутності духу. Дуже любив свою маму, часто пригадував і розповідав про неї.

В бій завжди рвався, щоб помститися за батька. Для мене він був не просто солдатом, а близькою і рідною людиною і, по можливості, я, зважаючи на вік Льоні, намагався полегшити йому службу. А ось у м. Відень (Австрійська Республіка) не догледів. А він, охоплений ненавистю до ворога, буквально ліз у пекло вуличних боїв.

Саме там, у Відні, був тяжко поранений і 1 травня 1945 р. помер у польовому шпиталі Льоня Золотарьов, не доживши до світлого Дня Перемоги усього вісім днів.

Жаль юних патріотів, які загинули, не пізнавши радощів життя, радощів кохання і здійснення їхніх життєвих планів. Вічна їм пам'ять і слава!». 145

 

І.Початок Великої Вітчизняної війни

1.1. Мобілізаційна робота в Сватівському районі
1.2. Перебудова господарства Сватівського району на військовий лад
1.3. Участь сватівчан у будівництві оборонних споруд
1.4. Перша евакуація із Сватівського району
1.5. Сватівський район у зоні прифронтової смуги
1.6. Формування партизанського і комсомольського підпілля та партизанських загонів
1.7. Друга евакуація із Сватівського району

ІІ. Окупація району фашистськими військами

2.1. Встановлення в Сватівському районі фашистського окупаційного режиму
2.2. Терор фашистського окупаційного режиму проти мирного населення Сватівського району
2.3. Антифашистський опір населення Сватівського району


ІІІ. Визволення Сватівського району від німецько-фашистських окупантів

ІV. Відбудова господарства району. Допомога фронту.

4.1. Збитки завдані господарству Сватівського району німецькими окупантами
4.2. Відбудова господарства Сватівського району
4.3 Сватівський район у зоні прифронтової смуги
4.4. Допомога трудівників Сватівського району фронту

V. Боротьба воїнів-сватівчан на фронтах Великої Вітчизняної війни

5.1. Участь воїнів-сватівчан у всіх родах військ і на усіх фронтах Великої Вітчизняної війни
5.2. Воїни-сватівчани командири Радянської Армії
5.3. Мужність, відвага і героїзм воїнів-сватівчан на фронтах Великої Вітчизняної війни
5.4. Боротьба сватівчан у складі партизанських загонів
5.5. Урядові нагороди воїнів-сватівчан
5.6. Участь воїнів-сватівчан у Параді Перемоги у Москві

VІ. Участь воїнів-фронтовиків у відбудові народного господарства

VІІ. Увіковічення пам’яті воїнів Сватівщини


Епілог

Список використаних джерел та літератури

 

Сватівщина в роки війни 1941-1945

Скачати книгу Леоніда Миколайовича Королько: "Сватівщина в роки війни 1941-1945" (архів zip 223 кб.)

 

Королько Леонід Миколайович

Вірші про війну    Велика Вітчизняна війна (1941 - 1945)    Стихи о войне    Великая отечественная война 1941 1945

обсудити на форумі                перейти на сторінку "статті"                Новини              Об'яви









 

поветнутись на головну сторінку сайту

  Статистика сайта
Авторское право © 2007 - 2018 Ширков Андрей Алексеевич - Все права защищены, Копирование материалов разрешено только с видимой ссылкой на источник: http://svatovo.ws