Сватово - общественно-информационный портал города

поветнутись на головну сторінку сайту

Скачати книгу Леоніда Миколайовича Королько: "Сватівщина в роки війни 1941-1945" (архів zip 223 кб.)



Стихи о войне

Великая отечественная война 1941 1945

Велика Вітчизняна війна (1941 - 1945)

Вірші про війну




Історія Сватове

Королько Л.Н.

Сватове

Королько Леонід Миколайович

Скачати книгу Леоніда Миколайовича Королько: "Сватівщина в роки війни 1941-1945" (архів zip 223 кб.)

Сватівщина в роки війни 1941-1945

Ця інформація зібрана та підготовлена істориком - краєзнавцем Сватове Королько Леонідом Миколайовичем

Сватівський район у зоні прифронтової смуги

Героїчними зусиллями радянських військ при активній підтримці населення Донбасу в грудні 1941 р. німецькі війська були зупинені майже на 7 місяців по лінії Слов'янськ - Лисичанськ - Попасна - р.Міус - Д'яково. Сватівський район став прифронтовою смугою.

У зв’язку з цим у районі була призупинена евакуація промислових підприємств, колгоспів та радгоспів. На цих підприємствах створювалися нові цехи і виробничі ділянки по обслуговуванню військових частин. Була відновлена робота на борошномельному заводі, який разом із сільгоспмлином забезпечував борошном навколишні військові частини. А олійзавод забезпечував військові частини олією і виготовляв фуражні брикети для кавалерійських частин.

Відновили свою роботу спиртозавод і хутрово-шкіряний цех та швейні майстерні. У міжрайонній майстерні капітальних ремонтів було налагоджено випуск болванок для снарядів і башмаків для гусениць танків, а коли фронт наблизився до міста, в депо станції Сватове було організовано ремонт танків та автомобілів.

Всього було відремонтовано 150 бойових машин.13 У лютому 1942 р. було повернуто з евакуації трактори, худобу, інвентар і евакуйоване населення, яке декілька місяців очікувало розв’язання цієї складної ситуації біля м. Чєртково Ростовської області Російської Радянської Федеративної Соціалістичної республіки (РРФСР).

У м. Сватове по вул. Кустарній (нині вул. ім. Сасова) розмістився штаб і різні підрозділи 57-ї армії, а в південній частині міста - 9-ї армії, північніше району - 38-ї армії.14 З 1 липня по 23 вересня 1941 р. у Сватовому на польовому аеродромі базувалася 16-а одеська учбова авіаескадрилья, яка готувала пілотів-розвідників літаків У-2. У вересні ця ескадрилья була перебазована у Казахську РСР.

У жовтні 1941 р. у м. Сватове дислокувався 5-й кавалерійський корпус. Його командиром був комбриг Бичковський. З 22 жовтня 1941р. по 24 січня 1942 р. та в червні 1942р на Сватівському польовому аеродромі базувалася окрема ескадрилья 271-го АВП (авіаційно-винищувального полку) 44-ї АВД (авіаційно-винищувальної дивізії).На базі цієї ескадрильї 4 листопада 1941 р. був сформований 92-й авіаційно-винищувальний полк. Командир полку - майор Ф.М. Фаткулін, комісар - Герой Радянського Союзу, батальйонний комісар Б.М. Васильєв, начальник штабу - Ф.Ф. Федорович. Станом на 01.02.1942 р. 92-й авіаційно-винищувальний полк був укомплектований винищувачами І-153 «Чайка» у кількості 18 одиниць, які, вже на той час, мали меншу швидкість і слабше озброєння, у порівнянні з німецькими винищувачами.

Штаб полку розміщувався у приміщенні Сватівської неповної середньої школи №4, а льотчики проживали на квартирах поблизу аеродрому. Поряд із 92-м авіаційно-винищувальним полком у с. Целуйково (під Старобільськом) базувався 135-й бомбардувальний полк (у якому служив начальником штабу наш земляк майор Ф.К. Гур’єв). Коли важкі бомбардувальники цього полку летіли на захід бомбардувати ворожі позиції, дуже часто зі сватівського аеродрому підіймалися у повітря винищувачі «Чайка» і супроводжували їх у польотах. І хоч полк був винищувальним та завдання перед ним ставилися різноманітні: і штурмувати (знищувати) ворожі колони й важливі військові об’єкти, і вести розвідку, і супроводжувати бомбардувальники, і вести патрулювання.

Незважаючи на технічну і кількісну перевагу літаків ворога, з усіма цими завданнями полк справлявся на відмінно. Про це свідчить вже те, що з 20 льотчиків цього полку - 12 були удостоєні звання Героя Радянського Союзу. Ще у перші місяці війни пілоти цієї військової частини, незважаючи на досить сильну німецьку охорону із зенітної артилерії та винищувачів, зуміли пробитися і знищити понтонну переправу через р. Дніпро і проявили при цьому відвагу і геройство.

За зразкове виконання бойових завдань командування 28 чоловік одержали урядові нагороди. А 8 льотчиків були удостоєні високого звання Героя Радянського Союзу. У книзі «Украинская ССР в Великой Отечественной войне» говориться:

«В то время, как соединения и части Южного фронта вели упорные бои с гитлеровскими захватчиками в южной части Донецкого бассейна, войска Юго-западного фронта сдерживали натиск противника на харьковском и краматорском направлениях. Огромную помощь войскам оказывали лётчики 44-й авиационной дивизии, наносивши систематические удары по технике и живой силе противника. Командир эскадрильи капитан А.Ф. Локтионов и комиссар эскадрильи старший политрук Б.М. Васильев первыми в Красной Армии применили бомбометание 100-килограммовыми бомбами с истребителя И-153, не приспособленными для этой цели. Не одна вражеская сотня солдат погибла от их метких ударов. Образцово выполняли задания и летчики лейтенанты Б.В. Бирюков, Г.А. Коцеба, П.С. Кударь, младший лейтенант Е.М. Чистяков. Восьми лётчикам указом Президиума Верховного Совета СССР от 20 ноября 1941 г. присвоено высокое звание Героя Советского Союза».15

Серед льотчиків, удостоєних звання Героя Радянського Союзу, були командир ескадрильї майор Ф.М. ар Б.М.Васильєв і житель м. Сватове П.С. Кударь. Петро Сергійович Кударь народився 5 жовтня 1913 р. у с. Новоолексіївка Приморського району Запорізької області. У 1934 р., після закінчення Бердянського індустріального технікуму, працював на одному із заводів в м. Сватове.

У 1935 р. Сватівським райвійськкоматом призваний до лав Червоної Армії і направлений в Чугуївське авіаційне училище, яке закінчив у 1938 р. За два місяців боїв 1941 р. ескадрилья під командуванням лейтенанта Кударя здійснила 431 виліт і знищила 730 автомобілів, 4670 німецьких солдат і офіцерів, 603 повозки, 17 танків, 24 гармати, за що весь особовий склад був нагороджений урядовими нагородами і одержав грошові винагороди, а командир ескадрильї був нагороджений орденом Червоного Прапора.

До листопада 1941р. лейтенант Кударь особисто здійснив 153 бойових вильотів, з них: 96 на штурмовку військ противника, 4 на супроводження своїх літаків, 5 на розвідку, 56 на патрулювання. Особисто знищив 12 танків, 150 автомобілів з вантажем і солдатами, до 800 чоловік піхоти, вивів з ладу до 5-ти артилерійських гармат і до 800 кінних підвід. 29 жовтня 1941 р. у бою літак Кударя був підбитий ворожою зенітною артилерією і льотчик був важко поранений, але зумів довести літак до свого аеродрому.

При посадці пошкодженого літака безстрашний пілот загинув. Похований у м. Сватове у братській могилі біля польового аеродрому на узбіччі дороги Харків-Луганськ. На могилі героя встановлено пам’ятник, автори В.А. Федченко, І.М. Чумак, а одній з вулиць в м. Сватове і с. Мілуватка присвоєно ім’я героя. На батьківщині П.С. Кударя у с. Новоолексіївка встановлено його бюст. 16 У небі Сватівщини зимою 1941 - літом 1942 рр. воював ас-винищувач, майбутній маршал авіації, перший тричі Герой Радянського Союзу Олександр Іванович Покришкін, який за роки війни здійснив 650 бойових вильотів, провів 156 повітряних боїв, збив 59 літаків ворога особисто і 6 в групі.

У липні 1942 р. О.Покришкін на винищувачі МіГ-3 супроводжував штурмовики і бомбардувальники під час нальотів на німецькі війська й військові об’єкти на території окупованих Ізюма, Сватового, Старобільська. Наші винищувачі, незважаючи на технічну і чисельну перевагу ворога, змогли надійно прикрити свої штурмовики та бомбардувальники. («Наша газета». №23-02.03.2010) На початку 1942 р., в той час коли планувалася наступальна операція на м. Харків, у районі Барвінкове у січні – травні 1942 р., у приміщенні райкому партії і райвиконкому, нині дитяча консультація в м. Сватове, розміщувався штаб Південно-західного напрямку (ПЗН).

Головнокомандуючим військами Південно-західного напрямку був маршал С.К. Тимошенко, заступником – генерал Ф.Я. Костенко, начальником штабу – генерал-лейтенант І.Х. Баграмян, членом Воєнної ради - М.С. Хрущов. Семен Костянтинович Тимошенко і Микита Сергійович Хрущов проживали неподалік від штабу по вулиці ім. Шевченка, 32.17 У своїй книзі спогадів «Время. Люди. Власть», Микита Сергійович Хрущов (1-й секретар ЦК КПРС у 1953-1964 рр.) детально розповідає про наступальну операцію на Харків. В тому числі він там згадує і про наше місто Сватове.

Він пише: «Наметили операцию на январь 1942 года. Для её проведения мы перенесли оперативный штаб поближе к линии фронта, чтобы иметь лучшую связь с войсками. Расположились в большом селе Сватово-Лучка. Я знал это село, потому что в 1919 году Красная Армия отбивала это село у белых, и я тогда побывал в нём. Богатое село, хорошее, крепкое…».

Операція, яка почалася невдовзі, була загальмована, і наші війська перейшли до оборони, але задум здійснити наступ на Харків не полишили. «…Начало своей операции мы планировали на апрель. Когда был назначен день начала наступления, мы с Тимошенко обсуждали, где будем находиться сами». «…При охвате клещами Харькова оттуда затруднительно будет иметь связь с северной группировкой». Поэтому он (Тимошенко) сказал: «Давай мы всё-таки останемся в Сватово, на старом командном пункте. Отсюда нам будет проще связаться с той и с другой группировкой…». «…Не помню по какому случаю начальник штаба Юго-западного фронта Бодин прилетел к нам в Сватово, где находился штаб Юго-западного направления…».18

Оскільки Сватівський район знаходився в зоні прифронтової смуги, то на його території (до окупації міста) дислокувалося 24 військових шпиталя, 19 з них розміщувалися в школах міста Сватове №1, 2, 6, 7, 38, Сватівському районному будинку культури ім. С.Кірова і інших будівлях, а п’ять – в селах Мілуватка, Райгородка, Нижня Дуванка.

Організації і установи міста та району надавали шпиталям посильну допомогу. Сільськогосподарські підприємства забезпечували шпиталі продуктами харчування, а мешканці району здавали для поранених свою кров, продовольство, лікарські трави, білизну і постільну білизну для бинтів.

Чимало жителів району і міста працювали у шпиталях медсестрами, санітарками, кухарями, пралями, прибиральницями. Учасники художньої самодіяльності установ, організацій та шкіл часто виступали перед пораненими. Учні після занять у школі чергували у шпиталях, допомагаючи медсестрам і санітаркам.

І.Початок Великої Вітчизняної війни

1.1. Мобілізаційна робота в Сватівському районі
1.2. Перебудова господарства Сватівського району на військовий лад
1.3. Участь сватівчан у будівництві оборонних споруд
1.4. Перша евакуація із Сватівського району
1.5. Сватівський район у зоні прифронтової смуги
1.6. Формування партизанського і комсомольського підпілля та партизанських загонів
1.7. Друга евакуація із Сватівського району

ІІ. Окупація району фашистськими військами

2.1. Встановлення в Сватівському районі фашистського окупаційного режиму
2.2. Терор фашистського окупаційного режиму проти мирного населення Сватівського району
2.3. Антифашистський опір населення Сватівського району


ІІІ. Визволення Сватівського району від німецько-фашистських окупантів

ІV. Відбудова господарства району. Допомога фронту.

4.1. Збитки завдані господарству Сватівського району німецькими окупантами
4.2. Відбудова господарства Сватівського району
4.3 Сватівський район у зоні прифронтової смуги
4.4. Допомога трудівників Сватівського району фронту

V. Боротьба воїнів-сватівчан на фронтах Великої Вітчизняної війни

5.1. Участь воїнів-сватівчан у всіх родах військ і на усіх фронтах Великої Вітчизняної війни
5.2. Воїни-сватівчани командири Радянської Армії
5.3. Мужність, відвага і героїзм воїнів-сватівчан на фронтах Великої Вітчизняної війни
5.4. Боротьба сватівчан у складі партизанських загонів
5.5. Урядові нагороди воїнів-сватівчан
5.6. Участь воїнів-сватівчан у Параді Перемоги у Москві

VІ. Участь воїнів-фронтовиків у відбудові народного господарства

VІІ. Увіковічення пам’яті воїнів Сватівщини

Епілог

Список використаних джерел та літератури