Тема:
Герої трудового фронту
Мета:
ознайомити з героїчною працею сватівчан під час Великої Вітчизняної війни, їх внеском у перемогу над фашизмом; виховувати повагу до історичного минулого, до людей, які своїми руками творили історію; розвивати навички самостійної праці з історичними джерелами.
Тип уроку:
урок - рольова гра
Хід уроку.
І. Організаційний момент.
ІІ. Актуалізація опорних знань учнів.
Проблемне питання Що привело нашу армію до перемоги над
фашизмом? (Називаються патріотизм,хоробрість,самовідданість
солдат, перевага в живій силі,військові таланти полководців.
Але потрібно наголосити, що воював не тільки фронт, «воював»
і тил.
Саме він годував і одягав армію,випускав снаряди і військові
літаки,відбудовував зруйноване війною господарство.)
ІІІ. Мотивація
Сьогодні, коли нас все більше і більше віддаляють роки від священних подій Великої Вітчизняної війни, на ті події людство намагається поглянути з різних боків. Тепер говорять про надприродні сили і потенціал людського духу, які спрацьовують у таких екстремальних ситуаціях, як, скажімо, війна. Мовляв, подвиги бойові і подвиги трудові - це і є результат того екстріму.
Та якось усі ці «заумні» слова втрачають свою вагу, коли мова заходить не про статистичного радянського солдата чи трудівника тилу, а про, скажімо, власного дідуся чи бабусю, чи про реальних земляків, які в роки війни воювали, захищаючи Батьківщину на фронтах, чи зводили на ноги знекровлене і розгромлене господарство.
Вони ж прості, звичайні люди, більшість з яких не розмірковували над філософським чи психологічним корінням явищ та вчинків. Вони були звичайними людьми зі своїми сумнівами, відчуттям страху, болю. Вони йшли вперед, до Перемоги, відроджуючи розбите господарство так, ніби жили останній день…
ІV. Оголошення теми й мети уроку.
На минулому уроці ми ознайомилися з участю сватівчан у військових дія під час Великої Вітчизняної війни. А сьогодні будемо говорити про доблесну працю наших дідусів і бабусь під час ВВв.
V. Новий матеріал.
Слова вчителя:
До нас на урок завітала редакція сватівської газети «Соціалістичне життя» періоду 1941-1945 років. Надається слово головному редактору газети (П.І.П. редактора).Редакція газети – це учні класу, які заздалегідь підготувалися до уроку.
Редактор:
Ми слідкували за розвитком подій на Сватівщині під час ВВв. Кожен наш кореспондент розповість вам про певний період в житті Сватівщини.
Слово надається нашому кореспонденту,який розповість про
початок війни і події, які відбувалися на цей час у нас в
районі.
Кореспондент:
Віроломний напад фашистської Німеччини на СРСР перервав
мирну працю радянських людей. В перші місяці війни більше 5
тисяч сватівчан пішло на фронт. В перших рядах серед них були комуністи. А всього за роки війни Сватівським, Нижньодуванським, Містківським, Куп'янським райвійськкоматами було призвано на фронт 19 тисяч жителів Сватівщини, в тому числі більше 5 тисяч жителів міста Сватове.
Така кількість людей не могла не відзначитись на господарській діяльності району. Робочих рук не вистачало. За короткий час органам вдалося повністю перебудувати роботу промисловості, транспорту, сільського господарства та інших галузей і підпорядкувати їх потребам оборони країни. До кінця вересня 1941 року, коли фашистські війська підійшли близько до Донбасу , почали залучати населення на будівництво оборонних споруд.
В жовтні з наближенням фронту до кордонів району, була проведена перша евакуація в глибину країни устаткування і майна промислових підприємств, колгоспів,і радгоспів. Колгоспи і радгоспи евакуювали худобу, а МТС- тракторний парк.
В травні - червні 1942 року німці прорвали оборону Дінця і почали стрімко просуватися на схід. 9 липня 1942 року місто Сватове і багато сіл району зайняли румунські, італійські війська.
Редактор:
І почалися довгі - предовгі місяці окупації району. Окупанти
відразу кинулися наводити свої «порядки». «Турботу» про себе
нової влади люди відчули у перші години окупації. Почалося
тривожне життя, коли кожен сватівчанин не міг сказати чи буде він жити наступного дня: розстріли, грабунки, вивезення до Німеччини, всілякі знущання. Тому можна здогадатися,як люди чекали на звільнення. Цей щасливий день настав, як ви уже знаєте, 31 січня 1943 року.
Визволення… Таке довгождане, таке безцінне, таке омріяне. Була морозяна погода, але людям здавалося, що разом з визволителями до міста прийшла весна. Коли вщухли перші почуття і люди озирнулися навколо, вони побачили таку картину, від якої йшов мороз по шкірі-все лежало в руїнах. Проте,що лишили після себе фашисти, розповість вам наш колега.
Кореспондент:
Я був свідком звільнення Сватівщини. Після відступу німців все лежало в руїнах. Відступаючи, фашисти підірвали два залізничних мости, дві електростанції, зруйнували колійне господарство, вокзал, цехи, депо, 23 паровози, знищено олійноекстраційний завод, борошномельний завод, підірвали і підпалили елеватор з зерном, зруйнували або підпалили інші промислові організації.
Лише завдана фашистами шкода депо станції Сватове склала 1199304 карбованців. Загальна шкода, завдана місту обчислювалась 140 мільйонами карбованців.
Значно постраждало і сільське господарство. За час окупації були виведені з ладу майже всі тваринницькі приміщення, трактори, комбайни та інші сільгоспмашини, повністю розграбована худоба, насіннєве зерно, знищені виробничі приміщення колгоспів, радгоспів.
Коли ж я поглянув, хто ж зустрічає визволителів, і кому доведеться відбудовувати, підіймати з руїн господарство, мене охопив жах - здорових чоловіків майже не було, на вулиці міста вийшли лише жінки, діти та інваліди. Чи справляться вони з таким нелегким завданням? Час показав, що справилися.
Це їх руки, їхні плечі будуть нести на собі величезний і непосильний тягар відбудови. Це вони проявлять дива мужності, величезної сили волі, впертості, відновлюючи поруйноване. Це саме ті, кого я зустрічав на вулиці, заплатять своїм здоров’ям, своїми молодими літами за відбудову знівеченого.
Редактор:
Про відбудову міста нам розповість (П.І П. кореспондента)
Сватове було звільнене, але війна тривала. А тому наші
земляки прагли відродити розгромлене господарство. З
евакуації поверталися евакуйовані підприємства. Робота по
відновленню підприємств просто кипіла.
У стінах психоневрологічної лікарні від холоду і голоду
загинуло 200 хворих. Та саме ця лікарня одна з перших стала
повноцінно функціонувати,бо всі приміщення збереглися. Тому
через місяць лікарня була забезпечена необхідними ліками і
почала працювати. Треба було відновлювати залізницю.
Трудівники сьомої дистанції колії разом з військовими
будівельниками почали ремонтувати уже у лютому 1943 року
проліт шляху від Куземівки до Рубіжного. Роботи велися під безперервним бомбардуванням. Чимало людей поплатилися за самовідданість здоров’ям і життям. І все ж до кінця 1943 року рух поїздів на даній залізниці було повністю відновлено.
Від локомотивного депо після визволення майже нічого не залишилося. Аби відновити роботу по ремонту до Сватового прибув паровозоремонтний поїзд. та разом з тим роботи по будівництву локомотивного депо тривали. І вже в1944 році цех промивочного ремонту був відбудований. А згодом –і цех підйомки. Старі станки модернізовані, а в ковальському цеху встановлено два молоти.
Через кілька місяців після звільнення запрацював завод рай промтоварів.
Там ремонтувався інвентар гужового транспорту: брички,безтарки тощо. А ще було підлагоджено ремонт військового обмундирування. Керував виробництвом тоді Т.В.Пащенко. Райхарчкомбінат буквально за два місяці також відновив свою роботу. І на фронт почали надходити спирт - сирець для потреб медицини.
Авторемонтний завод був у свій час у евакуйований на Урал.
Та вже в 1944році він відновив роботу у Сватовому. Перші 15 автомобілів сватів чани відремонтували під керівництвом директора С. М. Марзунка.
Через кілька місяців по визволенню працівники райпобуткомбінату повернулися до роботи. Артіль інвалідів «Червоний
Жовтень" налічувала 42 чоловіки. Вони шили військові костюми,шинелі,жіноче військове обмундирування,навіть валянки валяли.
Швидко відновила свою роботу і МТС. Уже до кінця 1943 року там нараховувалося 67 автомобілів та 28 зернозбиральних комбайнів. Проте відчувалася гостра нестача причепного інвентарю. Досить швидко була відновлена робота Сватівського олійного заводу.
Відразу після визволення, через кілька місяців,була запущена в дію кустарна олійниця,яка досить ефективно працювала і постачала на фронт жири. А через 4-5 місяців було відбудовано корпуси цехів,змонтовано технологічне устаткування. Завод уже мав два локомобіля. Після реконструкції завод перевищив довоєнну потужність.
Такими ж темпами відбудовували і молокозавод.
Під керівництвом директора І. Ткалича уже в 1944році на заводі випущено перші 500тонн молока і 20 тонн вершкового масла. Майже відразу було відновлено і поштовий зв'язок. Чимало сватів чан з нетерпінням виглядали листонош,які приносили вісточки з фронту.
Одним словом - Сватівщина працювала на велику Перемогу.
У 1943 році був відбудований і борошномельний завод,який за 1943 рік переробив 12959 тонн зерна на борошно та виготовив 1900 тонн різних круп.
А коли становище на фронті різко загострилось,багато сватів чан взяло участь у будівництві оборонних рубежів.
Близько 1000сватівчан будувало оборонні споруди у Дворічанському районі Харківської області під керівництвом начальника колони Т.В. Пащенка і комісара Я. Г. Кривоноса.
З лютого 1943 по грудень 1946 року в Сватовому дисоціювалось 27 різних госпіталів, в 10 селах району розташовувалося 20 госпіталів.
Окремі підприємства брали шефство над військовими частинами,госпіталями. Так на загальних зборах колгоспа ім. Ілліча( с. Стельмахівка) Стельмахівської сільради 21 червня 1943 року було вирішено «…взяти шефство над госпіталем2029.Виділити госпіталю два гектари гречки,по гектару огірків,соняшника,проса і по 0,5 га картоплі».
Редактор:
Але відновлювали не лише промисловість, село теж повстало з
руїн, як птах - фенікс із пекла. Слово надається нашому
колезі, який розповість нам про відбудову сільського
господарства.
Кореспондент:Як
тільки звільнили Сватівщину від окупантів, всі жителі сіл,
громадських господарств дружно взялися до роботи. Треба було
лікувати покинуті поля, відроджувати господарство. Ніхто не
питав, як це треба робити. Хоча всі знали:
техніки немає, не вистачало й живої тяглової сили.
І головне – не було робочих рук. У селах лишилися лише жінки, діти та старі і каліки.
Радгосп «Учбовий»( с. Гончарівка)напередодні війни уже мав 18 тракторів, 8 автомашин, 2 комбайни і 1 електромотор. А коли село звільнили від окупації і господарство стали зводити на ноги, то селяни мали лише 3 пари волів і 5 коней.
В « Учбовому» уже на початку 1944 року була набрана група учнів ремесляного училища ( група механізаторів).
В Нижній Дуванці за тиждень було відбудовано міст. Майже відразу почали функціонувати школи. Разом з тим, швидкими темпами відбудовувалося сільське господарство. Селянам йшла допомога з різних республік Союзу.
Так з Грузії надійшло зерно, з Поволжя – трактори, а з Казахстану – коні. Важко повірити, але до закінчення війни в господарстві вже налічувалося 540 голів великої рогатої худоби та 2000 свиней та овець. Приклади трудового героїзму показували трударі Нижнєдуванського району, відбудовуючи зруйновану фашистами МТС. Після звільнення району в МТС залишилось 12 розбитих, розкомплектованих тракторів. МТС обслуговувала 20 колгоспів, в її швидкій відбудові були зацікавлені всі колгоспники.
Вони зібрали по полях, дорогах частини машин і зносили їх до майстерні. Механіки й трактористи очищували, реставрували їх, складали з деталей трактора. Так вдруге відроджувалися МТС. Колгоспи зі своїх запасів виділили для тракторного парку 2359 кілограм пального. Велику допомогу МТС надали колгоспи «Промінь»( с. Нижня Дуванка), «Радянське село» ( с. Софіївка).
На весні на колгоспних ланах вже працювало 19 тракторних бригад з 50 трактористами.
Працювали вони по ударному. Про успіхи трактористів писала республіканська газета «Радянська Україна» від 8 червня 1943 року. «… Тракторист Георгій Гатило систематично перевиконує встановлені норми на 30%, економно використовуючи пальне. Тракторна бригада Ткачука домоглася середньомісячної виробітки на 1 трактор по 105 гектар, бригада Волкова по 110 гектар і зекономила при цьому 400 кілограм пального. Краще всіх працювала бригада Хаценка.»
Майже в усіх селах району працювали тракторні жіночі бригади. Молоді дівчата і жінки солідного віку досить швидко освоїли техніку і працювали від зорі до зорі.
У Містках зовсім не було чим сіяти. Жителі села зібрали 110 центнерів зерна із власних запасів і здали до господарства. Те зерно й стало запорукою майбутнього врожаю. Почалася сівба. І тут проявилися плоди доброї підготовки.
Перевиконання встановленої норми стало для колгоспників неписаним законом.
На польових роботах використовується вся жива тяга, 36 корів колгоспників також залучені до роботи. Це дало можливість достроково закінчити сівбу ранніх зернових і соняшника. Сівба була проведена на високому рівні.
Замість запланованих 270 гектарів засіяли 290.
Працювали всі. Разом з колгоспниками вийшов на поле і 75 річний Антон Степанович Вербецький разом зі своїм 13 літником помічником. Вони виконували норми на 170-190%. Кожного дня вони зорювали по 0,45 – 0,56 гектарів при нормі 0,30.
Відроджувало народне господарство району, а з фронту в села Сватівщини йшли фронтові листи,свідки нелегких солдатських походів і боїв,безцінні документи історії. В них воїни – сватів чани зверталися до своїх земляків з закликом: ударною працею в тилу прискорити перемогу. 22 січня 1944 року наша газета надрукувала лист гвардії лейтенанта Г.І.Крохмаля.
В листі він писав: « … Рідні працівники тилу,щоб швидше наблизити час перемоги над ворогом, визволити рідний край, працюйте сумлінно в тилу, готуйтесь по бойовому до весняної компанії,підготовляйте сільськогосподарський інвентар. Своєю наполегливою працею в тилу ви допоможете нам, воїнам, скоріше знищити ворога».
Головний редактор:
Сватівчани допомагали фронту не лише своєю самовідданою працею,багато з них стали наслідувати приклад саратовського селянина Ферапонта Головатого. Слово нашому кореспонденту.
Кореспондент:
сватівчани активно підтримали зачин по створенню фонду Червоної Армії Ферапонта Головатого. Ось декілька прикладів. Колгоспник Микола Іванович із села Кривошиївка із своїх власних заощаджень вніс в фонд оборони 100 тисяч карбованців. Збудований на ці кошти бойовий літак був за його проханням переданий прославленому земляку двічі Герою Радянського Союзу А. І. Молодчому.
Колгоспники сільгоспартілі імені ДВКА (Дальньосхідної Червоної Армії с. Містки)на колгоспних зборах вирішили на власні заощадження побудувати танк і передати його Червоній Армії. В резолюції, прийнятій на зборах говорилося: «… Ми колгоспники,
артілі імені ДВКА вважаємо своїм обов’язком, ще краще допомагати нашій Червоній Армії.
Щоб швидше перемогти ненависного ворога,на будівництво танку багато колгоспників здали свої заощадження.»
Колгоспники артілі імені Дзерджинського (село Містки) внесли на будівництво танків і літаків 13880 карбованців, а колгоспники
артілі імені Будьоного- 9589 карбованців.
Наша газета від 20 лютого 1944року писала: « На 19 лютого цього року сватівчани внесли на будівництво танкової колони «Радянська Україна» 436тис.648 карбованців. З цієї суми жителі міста- 300тис.348 крб.; села-136 тис.300крб.».
Сватівський райпромкомбінат вніс в фонд оборони 20тис.255 крб. Патріотичний зачин працівників Сватівського райпромкомбінату був підтриманий іншими колективами. Колгоспники артілі імені Сталіна(село Чепігівка) внесли свої власні заощадження на будівництво літаків і танків.
Колгоспники Григорій Литвин,Семен Письменний здали по 500 карбованців кожен, 300карбованців внесла Катерина Вовк і по 200 карбованців Марфа Стрельцова, Віра Литвин, Параска Чепига.
Війна вимагала великих сил і коштів. Рішенням уряду в нашій країні був виданий указ про Третю Військову Державну Позику.
«Все для Перемоги!»- такий заклик прозвучав на мітингах, зборах, які були проведені в зв’язку з Позикою. Колектив школи села Містки підписали на позику на 10875 крб. і внесли готівкою більше 2 тис. крб. Колгоспники господарства імені 1Травня (с, Рудівка) підписались на 62 тис. крб.; імені Леніна (х. Сухий Бокай) на 35,4тис крб.; імені Ворошилова (с. Містки)- 81тис. крб.
Редактор:Наша
редакція, як змогла, передала вам картину відбудови Сватівщини,
розповіла про людей, які своїми натрудженими руками кували в
тилу Перемогу. А на останнє я хочу зачитати вам лист -
звернення Марфи Василівни Волкової, ветерана праці, яка під
час війни працювала трактористкою.
На жаль, її вік не дає змоги прийти до нас на зустріч.
(Зачитує листа).
VІ. Підсумок уроку
Слова вчителя: Чи замислювалися ви раніше над тим,що Велика
Перемога це не тільки фронт,а й неймовірні зусилля мільйонів
виснажених людей, які по 20 годин стояли біля станка, які
впрягалися в плуг,щоб засіяти поле.
Коли ти йдеш вулицею й бачиш літню людину,знай - це її руки
забезпечили тобі мирне майбутнє. Вклонися цим рукам.
