Дідусь та онуки
Колишньому командиру танкового
батальйону Євгену Федоровичу
Новосьолову присвячую.
Дідусю наш рідний,
виходьте з шпиталю,
Порадуйте словом онуків своїх.
У шафі висять ордени та медалі...
А як же нам любо,
коли ви при них!
У вас, у комбата, була
поговірка:
— Орли сизокрилі,
а ну-те, газніть!
І рвались у бій
«тридцятьчетвірки»,
А наша маленька на варті
стоїть.
Ми вас по-солдатськи
зумієм зустріти,
Як з бою стрічали
танкісти-орли.
Купили ми лікаря— «Айболита»
За гроші, що ви
на цукерки дали.
Тож вам не дозволимо
більше хворіти.
Виходьте, давайте новий
інструктаж...
Виводьте майбутніх бійців
на орбіти.
Ви — наш командир,
А ми — ваш екіпаж.
Дороге ім'я
Я дочку зі школи зустрічаю,
Нас вітає сонечко ясне.
Дівчинка щаслива обіймає
І цілує радісно мене.
Я дивлюсь на неї і питаю:
— Що з тобою, голуб'я моє?.
А вона всій зошит відкриває
І мені швиденько подає.
То були не літери щоденні,
А велике, дороге ім'я -
Вперше слово написала «Ленін»
Донька — першокласниця моя!
Онучці
Іду по снігу з онукою,
Веселе тане дівчатко,
Ховає у дідову руку
Пухкеньке своє рученятко.
Кружляє сніжок і тане.
Всміхнулись дерева... Весніє...
Онука на діда гляне —
Від погляду дід молодіє.
Струмочки біжать в передзвоні,
Синіють небесні шати...
— Чому ж в тебе. Діду, на скронях
Не хоче сніжок розтавали?
Вишняк
А як вишняк зацвів —
Все забіліло...
Я голову схилив
На буйноцвіт безсило.
Співали солов'ї,
Десь дятел стукав...
і пригадав бої...
А слідом йшла онука.
Вона мене гукала,
А я — мовчав, мовчав,
Щоб дівчинка не знала
Хто цвів, хто одцвітав!
Квартет
Співали пісню ми квартетом
В своїй машині бойовій.
В тій пісні був я за поета,
За композитора — водій!
В підрозділи з відкритих люків
Летіла птицею вона,
Щоб обігріти біль розлуки,
Що в серце занесла війна.
Співали пісню ми квартетом —
Всі відчували горе в ній...
Здавалось, змовкли кулемети
Змертвіло все на вогневій
Співали пісню ми про хлопця,
Що поруч з нами в бій ходив.
І так. як ми. всміхався сонцю..
і так, як ми, життя любив!
Була у нашій пісні віра
У перемогу в грізні дні...
І спів хоралом перемир'я
Лунав в окопах на війні.
Та раптом піднялась ракета...
І композитор — паш водій.
Що нашим керував квартетом,
Машину вів в останній бій.
Ту пісню ми не доспівали
У дні жорстокі, дні боїв.
Все ж в серці ми її тримали
До сонячних і світлих днів.
* * *
Сидить в задумі наше тріо,
На скронях іній срібляний..
А серце стогне від мотиву.
Від пісні, шо створив водій!
Ти далека мені і близька
Ти далека мені і близька.
А в очах твоїх туга і біль.
В обох доля у нас не легка
Ще й нахабство чуже звідусіль.
Не за вроду тебе полюбив,
А за ніжність й жіночу вдачу...
Ти сказала, щоб жити умів
І тоді, коли в горі я плачу!
Дивлюсь на кучері твої
Дивлюсь на кучері твої
І враз з тобою молодію
А в серці, маю все ж надію,
Щоб не втихали солов'ї
До тебе піснею лечу
Хоч крила не великі маю.
Тебе всім серцем обіймаю
Й душею ніжно золочу
Спів юності у пізній час,
Як боляче і як чудову...
Скажи мені єдине слово.
Нехай- воно зігріє нас.
Жовтіє листя на гіллі,
Та нам жовтіти ще зарано,
Хоч в серці є болюча рана,
Яку осяєш ти в імлі!
Невже це молодість прийшла
Невже це молодість прийшла,
Хоч скроні посивіли?
Її мені ти принесла.
А з нею юні сили.
О. як потрібна ти мені,
Така блакитноока..-
Хай згинуть думи навесні —
Ти вже не одинока
Нехай зозуля накує
Без ліку й без упину
І про твоє. і про моє,
А краще — про єдине!
У
кімнаті
У кімнаті, де ночую,
Сад травневий на фіранці.
Підійду до неї й чую
Пісню солов'я уранці.
І пробуджуючи тишу,
Звеселя мою він душу...
А мороз на склі все пише.
Що тебе чекати мушу!
Без тебе
Без тебе і дім пустий,
Без тебе і я - не я...
Один лише погляд твій —
І в щасті душа моя.
Ти зустріч й розлука моя
На схилі болючих літ,
Без тебе 1 я — не я...
і білий — не білий світ!
Йдуть
ветерани
Ідуть сержанти, рядові,
Йдуть капітани і старшини,
Ідуть, неначебто живі,
Сини моєї Батьківщини!
Такі ж безвусі, як колись,
Такі ж відважні та веселі! —
Оті, що вчасно не прийшли .
З війни до рідної оселі,
Ідуть вони... їх імена
Хоч значаться на обелісках, —
Та не забрала їх війна,
Вони із нами в наших списках.
Ідуть сержанти, рядові,
Ідуть старшини, капітани,
Вони серед живих живі –
Війни безвусі ветерани!
Роки пройшли… Минули весни
Тих незабутих грізних днів –
Дивлюся я на юнь кремезну,
Здається теж помолодів!
Болить усе, тривожать рани,
Болить і в тих які без ран.
Ідуть в задумі ветерани –
Сержант, майор і капітан.
На грудях сяють нагороди –
Медалі, знаки, ордени –
Подяка рідного народу
За дні суворі, дні війни.
А поруч з сивими живими
Іде безвусий мов живий.
Із орденами бойовими
В званні найвищим – рядовий!
|
В Бахчисараї
Я чую Пушкіна ходу
По плитах злих Бахчисараю,
Замислений по них іду
І болість древності впиваю.
Берусь за поручні дверей
І своє серце непокою,
Де ввіковічив Крим Герой
Фонтан, напойенй сльозою.
Дивлюся на ного красу,
А відчуваю в ній страждання,
І смуток у душі несу
За поневолене кохання.
І все неначебто у сні,
Все в сріблянистому тумані,
В сльозі троянди запашні
Безжурно квітнуть на фонтані.
Їх Пушкін навіки поклав,
Як в мандрах був у цьому краї,
Печалі щоб ніхто не знав,
У древньому Бахчисараї.
Бульденеж
Мені наснився бульденеж,
Посаджений тобою —
Я біля нього і ти теж
Стоїш опліч зі мною.
Нас полонить знайомства цвіт;.
Така привітна й ніжна —
Гадаєш, зичить безліч літ
Над: квітка білосніжна.
З тобою згадуєм роки —
Прожите й пережите...
Твій голос слухаю м'який —
Про ділове, відкрите.
Ти віддала народу все —
1 пісню й світ талану.
В душі моїй несла й несеш
Ти щирість полум'яну.
Не мала ні до чого меж,
Для всіх була собою!...
Прокинувсь..- Квітне бульденеж,
Посаджений! тобою!
На пасіці
Як кинуть промені зорі
На вулики свої багрянці,
Сім'я з них вийде трударів
І розпочне роботу пранці.
Дивлюся на бджолиний лет,
Мелодію краги впиваю —
В роздолах квітне еспарцет,
Нектаром сповнений до краю.
іду до пасічника я,
Він мовчазний, але щасливий -
На кроні молода сім'я
Веде розмову гомінливу.
Вслухається він мрійно в рій,
Неначе з ним веде розмову...
Сім'ї вклонившись молодій,
Запрошує в нову будову,
Де ВУЛИК новоселів жде.
Родина вся зійшлась крилата...
Як у людей, у бджіл іде
У робітничій клас посвята!
У дім увійшли новосели
У дім увійшли новосели,
На вікнах з'явилися штори,
і сміх голосистий, веселий
Заповнив будівлю простору.
Здавалось: співали , дерева,
Вітаючи кожну цеглину,
Як дім від зорі став рожевим
В ясну надвечірню годину.
Мов знову пройшли штукатури,
Ї стіни заграли барвисте —
Тоді, як цвітні абажури
Розкидали в вікнах намисто. .
І тут всі відразу згадали:
І пісня, і вітер, і люди
Про тих, що всю душу вкладали
У кожну цеглину споруди.
У дім увійшли новосели.
Вогні не згасали до ночі ...
Там пісня лунала весела
Про руки умілі робочі.
Хурделиця
Лютує зима, задихається,
Заковує все вона ...
Серцям, що в одне зливаються,
Хурделиця не страшна.
Я знаю — ти любиш віхолу,
Тому полюбив її й я.
О. як би на тройці їхалось
З тобою, кохана моя!
О. як би хотілось, мріючи,
Дивитися в очі твої
І бачити в нестаріючих
В розмаї квітучі гаї.
Хуртеча від зла задихається,
Та сонце в душі ясне,
Коли навіки зливаються
Щасливі серця в одне!
Надімною небо
голубе
Наді мною небо голубе,
А по ньому хмарка пропливає ...
Як мені не вистача тебе,
Як тобі мене не вистачає.
Пролетіли для обох роки,
Нам ніколи більше не зоріти —
Лише будуть мрії залюбки
В кожнім серці одиноко жити!
Мати
Сумує стара:
Повиростали діти,
Наче дуби,
Наче смереки ...
А в димарі
Гуляє вітер
Спогадом мрійним,
Далеким.
Сумує стара:
В хатинці чистенькій
Лежать на столі
Листи вітальні.
Роз'їхались діти.
А в серці неньки
Дороги ближні,
Дороги дальні,
Сумує стара:
Осиротіла хата,
їхніми портретами .
Прикрашена.
Мовчать хлопці,
Мовчать дівчата — -
Тривожать душу,
Війною вражену,
Та от і радість —
Приїхали діти.
Розкидав березень
Сонця струмочки.
І хата зробилася
Відразу обжитою.
Цілують матір
Сини і дочки,
І згадують діти
Її давню звичку
Й молодшає стара,
Неначе,
Веде, як колись,
Вона перекличку.
Треба полічити
Як же Інакше!
І пахне хлібом,
Іскриться криця.
Пломеніє вугілля
В материнській хаті.
Хто з поля, хто з шахти.
А хто з столиці
Привіз свою шану
Матері.
Шестеро є,
А сьомий же, сьомий ...
Він більше до неньки
Не прийде ніколи,
Він десь солдатом
Лежить невідомим
В чистому полі.
Та серце старої
В ту мить зігрівають
Дочки веселі.
Сини, онуки ...
І березневе сонце
Ніжно сідає
На зморені
Материнські руки.
Червонощока
У малиннику вродлива жінка,
Очі — наче сонця переливи.
А їй пташка щось щебече дзвінко.
А чи про погане, чи щасливе?
Слухає вона І рве -малину,
А сусіди дивляться на неї,
Наче кажуть, що мені єдина
Жінка та із долею своєю.
А вона н; така червонощока,
Як і нею зірвана малина.
Так приходь до мене. одинока.
А не прийдеш — все одно прилину!
Під липами
Жарт
В міському парку па алеї,
Де квітнуть липи запашні,
У вечір тихий раптом з нею
Зустрітись довелось мені.
Ще зорі в небі пломеніли,
Ще місяць срібний не погас..
А ми відразу зрозуміли.
Що щастя випало для нас!
Ледь місяць в хмарах опинився,
І зорі згасли в вишині. —
Тобі в коханні я відкрився,
Та й ти ~ відкрилася мені.
Під тими ж липами зуміли
Ми поріднитись водночас...
А чи не буде, моя мила,
Кохання липовим у нас?
|
Наш земляк, ветеран Великой Отечественной войны и Труда, поэт, литератор, драматург житель г. Сватово