|
Липень 2020 рік.
Світлана Сирена
Трохи небо прищурило очі:
Щось замислило? Тільки от що?
Хмари сунуть, пророкуючи з ночі,
Чим здивують? Не знає ніхто.
Небо в хмарах завжди дивовижне:
Чорні хмари – дощами поллють,
Хмари білі – як пір’ячко, ніжні,
Так легенько й розкішно пливуть.
Як збираються хмари у купу,
Сварка в них – грім гримить, гуркотять.
Цю війну на Землі добре чути,
А ще й блискавки сяйвом блищать.
Потім дощик періщить добренький,
А, можливо, і градом поб’є!
Як підніметься вітер, засвище,
І водою такою поллє…
А буває, гроза вже проходить,
Ледве дощик покрапає вниз,
І веселка, на радість нам, сходить,
Цей місточок із неба вниз звис.
І так хочеться швидко пробігти
По місточку з семи кольорів,
Та зникає веселка в повітрі,
Насолодою нас обігрів.
|
