16.09. 2016 рік. Світлана Сирена
У великому просторі,
В синім небі, більш, ніж море,
Дві хмаринки чисто білі,
Жили в злагоді та мирі.
Простору було багато,
Де бажали — там і хата.
Дві хмаринки забавлялись,
Жартували та сміялись.
Раптом щось не поділили,
Одна одну насварили.
Чи то заздрощі їх взяли,
Що вони так злютували?
І чого їм не хватало,
Може тісно в небі стало?
Тож вони вже не сміялись,
Лаялися та чіплялись.
Розлютилась хмара біла
І на іншу налетіла
Зачепила і сварила,
З білої вмить стала сива.
Інша теж не поступалась,
Так скаженно огризалась.
І пішли війна війною,
Злагоди нема й покою.
Одна другу розгнівили,
То сивіли, то чорніли...
Потім сірий дощ пролився...
І ніхто вже не сварився.
Стихли жарти, сміх і танці,
Дощ сльозами злився вранці
І не стало двох хмаринок,
Двох білесеньких пушинок.
Зверху хмари пропливали
Вниз на дощ той поглядали.
- Зупиніться ж ви, хмаринки,
З вас лишились половинки!
Та вони були глухими,
Грім такий стояв між ними!
Блискавки летіли струмом,
Ні про що ніхто не думав.
А якби то не сварились,
В одну хмару разом злились.
Довго б в небі ще кружляли,
Горя й лиха би не знали.
Не сваріться, а єднайтесь,
Досить битися, не лайтесь,
Ллються сльози ці невчасно,
Лють не має свого часу.
Сльози радощів пролийте,
І обіймів не жалійте,
Тісно, тісно обійміться,
Дощ спадає та сріблиться.
Теплий, радісний, хороший,
Такий свіжий, ніжний дощик.
Він всіх людей благословляє,
І рясно землю поливає.
|
