Соціальне сирітство - спільна проблема суспільства

Помітною тенденцією останніх років є відокремлення сім'ї від батьківства. Насамперед вона проявляється у значному збільшенні неповних сімей, часто в результаті свідомої відмови від реєстрації шлюбу, з метою отримання соціальної допомоги від держави. Все це призводить до поширення соціального сирітства в Україні.

Саме проблема соціального сирітства була згадана на засіданні колегії Сватівської райдержадміністрації, яке відбулося 19 березня 2015 року. Із доповіддю виступила начальник Служби у справах дітей Сватівської райдержадміністраці Васильєва Ірина Григорівна, яка представила до уваги  членів колегії невтішні показники росту кількості соціальних сиріт у 2014 році.

На жаль, щороку ця проблема стає все більш актуальною. Діти потрапляють до цієї категорії через складні життєві обставини, які виникають внаслідок злісного ухиляння батьків від виконання своїх обов'язків, вживання батьками алкоголю, наркотичних засобів, а також через їх жорстоке поводження з дитиною. Деякі батьки, народжуючи дитину, вважають, що на цьому їх місія завершена і вони можуть спокійно жити своїм життям, задля власної втіхи. Але мало хто з них задумується як маленька дитина може вижити без батьківської любові та піклування.

У Конвенції ООН про права дитини зазначено, що дитина має рости в сімейному середовищі в атмосфері щастя, любові та розуміння. Та чому самі батьки не можуть цього зрозуміти? Своїми недоброчесними вчинками та байдужим ставлення до нащадків, вони своїми ж руками знищують майбутнє держави.

Соціальні сироти – це особлива група дітей, які внаслідок соціальних, економічних та морально-психологічних причин, залишилися сиротами при живих батьках. Щороку в Сватівському районі близько 10-13 дітей залишаються без батьківського піклування. Всього на первинному обліку служби у 2014 році перебувало 136 дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. З них соціальних сиріт – 100, що становить 74%.

Як бачимо кількість соціальних сиріт велика і роботи дуже багато. Ефективність цієї роботи зросте лише за умови тісної спільної праці всіх визначених законом суб'єктів соціальної роботи: органів опіки і піклування і їх структурних підрозділів, центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, дошкільних та загальноосвітніх закладів, центрів первинної медико-санітарної допомоги, районних територіальних медичних об'єднань, районного відділу внутрішніх справ та його структурних підрозділів.

Резюмуючи все вище зазначене, можна зробити висновок, що вирішення проблеми попередження соціального сирітства в умовах територіальної громади повинно бути більш ефективним, для чого: по-перше, виконавчі комітети органів місцевого самоврядування повинні бути організаторами системної та комплексної профілактичної діяльності; по-друге, активізувати громаду щодо участі у вирішенні проблем сімей та дітей, стимулюючи членів громади, її соціальних інституцій до різноманітних профілактичних ініціатив та надавати їм всебічну підтримку.