Якби ж не оте «але»…: за результатами роботи соціальних служб

Наша країна, мабуть тому  така бідна, що «викохала» ціле покоління  захребетників…

            За 20 років роботи в «молодіжних» службах райдержадміністрації доводилося зустрічати різні сімї, допомагати їм вирішувати нагальні проблеми, знаходити вихід з іноді безвихідних ситуацій. Завжди вражала відданість батьків своїм дітям (деяких, навіть в пяному угарі), намагання знайти можливість одягнути, нагодувати, відправити до школи.

Не люблю писати негативні статті, але сьогодні просто не можу утриматися. Як  люди говорять: «накипіло»…

Щорічно до початку навчального року в районі проходить  акція «Урок», метою проведення якої є перевірка підготовки дітей до навчання. Проводилася вона і поточного року. За результатами перевірки зясувалося, що до навчання  без поважних причин не приступили діти лише з двох родин. Звичайною є і перевірка обставин, за яких діти не пішли до школи. Члени комісії поспілкувалися з батьками в обох сімях. Саме про це моя  розповідь…

            Родина К., проживає на території однієї з тер громад району. Родина багатодітна, має пятьох діточок. Старшій доньці 21 рік, заочно навчається в  університеті, проживає окремо від батьків, вже має свою родину. Старший син навчається у ліцеї.  Молодшому сину майже чотири роки. Має родина і двох дівчаток – 10 та 6 років. Саме вони мали б з квітами зустрічати День Знань в місцевій школі. Мали б, але до школи не прийшли. На питання чому так сталося, батьки відповіли, що не змогли зібрати дітей до школи, бо не мали коштів. Батьків попередили про відповідальність за не виконання ЗУ «Про освіту», запропонували звернутися до «Банку речей» за одягом та взуттям.

 Вже наступного дня стіни «білого будинку» здригалися від гнівних викриків цих батьків. Ключовими словами  довгої  тиради були:«ніхто», «ніколи», «нікому». Куди не зверталися стурбовані батьки – всюди зустрічали відмову у наданні допомоги: «соціальні служби» не виплачують кошти, сільська рада не бажає навіть слухати про проблеми (не говорячи вже про те, щоб допомогти їх вирішити), школа теж «відшила» багатодітну родину. Навкруги самі вороги. Родина гине  у безгрошівї та байдужому ставленні оточуючих.

            Звичайно, першою реакцією на таку інформацію був подив (бо про родину і її проблеми керівники структурних підрозділів чули вперше). Ми навіть готові були розділити з батьками їх обурення бездіяльністю  своїх фахівців і працівників сільської ради. Але... якби не існувало цього «але»!  Зясовуючи ситуацію, яка склалася навколо родини, просто не могли приховати свого подиву (і, вибачте на слові, щирого «чиновницького» обурення).

            Як зясувалося, родина К. знаходиться на обліку сільської ради, як багатодітна родина. ПОСТІЙНО(!!!) батькам надається посильна допомога від громади. НІХТО! НІКОЛИ! не виставляв батьків за двері, не вирішивши їх проблем, чи то хоча б обіцянок розглянути питання на виконкомі. Школою теж родині НЕОДНОРАЗОВО надавалася допомога( і вчителями, і родинами інших учнів).

            Всім громадянам, хто отримує соціальну допомогу відомо, що кожні 6 місяців необхідно поновлювати довідки. Лише за цієї умови соціальні виплати будуть надаватися безперервно. Вже не перший рік родина К. отримує додаткову допомогу від держави, як малозабезпечена. Все, що потрібно зробити батькам – вчасно надати ЧОТИРИ  довідки. Звинувачення в простроченні виплати соцдопомоги слушні. АЛЕ…( і знову  це «але»!) з вини самого подружжя! Перша довідка була надана 30 червня, а остання – в серпні (!!!) поточного року. Саме у звязку з цим, а не з вини «соціальних служб» виплати не були надані вчасно! Більш того, батьки систематично не виконують рекомендацій комісії по призначенню соціальних виплат щодо працевлаштування батьків, тому комісією (яка розглядала питання даної родини ЗА ТИЖДЕНЬ після отримання останньої довідки!) було призначено виплати (враховуючи інтереси дітей), але з 50 відсотковою знижкою. Досить «кругленьку» суму ( за чотири місяці) батьки отримають вже в жовтні…

            Дивує те, що родина жодним словом не обмовилася про те, що має в господарстві корову, 40 соток городу (а це чимала підмога родині!), що на даху дві супутникові антени, а родина має чималий кредит на паркан(якого ми не побачили). Мабуть, призабули, що напередодні сільрада привезла їм два чималеньких оклунки зібраних громадою речей, а школа підготувала все необхідне  дівчаткам учнівське приладдя.

            Звичайно, без допомоги родина з «білого будинку» не пішла… Освітяни вручили доньці- пятикласниці (яка спостерігала «шкандаль», вчинений батьками чиновникам)  новесенький  ранець з зошитами та ручками, працівники центру соціальних служб (під гнівне «мої діти не ходитимуть в обносках!») все ж таки змогли підібрати кілька речей з «гуманітарки», фахівці управління соціального захисту підтвердили виплату допомоги.

            Другий випадок вразив не менше. Родина Д. проживає в іншому селі нашого району. На відміну від першої, спілкуємося ми вже  більше року. Багатодітна мати, старші діти якої вже покинули сімю, виховує молодшого сина. Хлопцю нещодавно виповнилося 16 років, але навчається він лише в сьомому класі(і те, що це родина ромів, не має жодного значення!).  Знайомство  наше відбулося за досить неприємних обставин : хлопець був засуджений за крадіжку з відстроченням терміну вироку.  Саме з цієї причини  соціальна служба розпочала супровід сімї. Обовязковою умовою відстрочки вироку було навчання дитини в школі. Не буду говорити сьогодні про те, що нам довелося змусити матір отримати паспорт громадянки України (скільки сил і наших нервів було на це витрачено), вона не має офіційної реєстрації, у звязку з чим хлопець сьогодні не може отримати документа.

Юнак з 12 років працює по людях, щоб забезпечити себе і матір найнеобхіднішим. Звичайно, про яке навчання може йти мова? Нагадаю, що відвідування школи є обовязковою умовою того, щоб хлопець не був відправлений до колонії для неповнолітніх.

 Причиною для неявки в учбовий заклад 1 вересня стала відсутність у хлопця взуття. І це при тому, що три літніх місяці він працював на заробітках. Коментар матері був досить лаконічним : зароблені кошти «прожили». Після чергової розмови, попередження про відповідальність за невиконання рішення суду, мати пообіцяла знайти кошти і придбати синові  кросівки. Кошти відразу знайшлися (родина продала мотоцикл), але… їх вистачило лише на те, щоб підшити старе взуття, а на залишок грошей… ПРИДБАТИ ПЛАЗМОВИЙ ТЕЛЕВІЗОР!!! Що може бути найнеобхіднішим для родини, в якій мати не працює (робочого стажу менше 5 років, не вистачає навіть для призначення пенсії), не утримується господарство і нічого їсти, ніж  перегляд телепрограм? Як говорять в народі : «без коментарів»…

            Дві різні родини, дві різні долі, дві різні ситуації… ріднить їх одне – повне нехтування інтересами дитини, плекання надії на «доброго, всемогутнього дядю з великою кишенею»(в даному випадку - державною), який прийде, і без найменших зусиль з боку батьків, обсипле золотим порохом їх родини. Позиція «ми народили дітей, а тепер держава зобовязана нам допомагати, а не то ми…» продовжувати можна як завгодно: «не підемо до школи»,  «не поведемо дітей до дитячого садочка»,  «помремо голодною смертю»… і т.д. і т.п.  Навіть думки не виникає про те, що народивши дітей ми приймаємо на себе відповідальність за їх щасливе дитинство, радісну юність і впевненість у завтрашньому дні. А навіщо? Краще півроку чекати на соціальну допомогу, навіть не намагаючись працевлаштуватися, а потім спекулювати відсутністю коштів, не пускаючи дітей до школи…

            Гірко. Вибачте на слові, гидко… заспокоює лише одне – таких родин в районі можна порахувати на пальцях. І саме це дає наснагу працювати далі. Вірити в те, що не все іще в нашому житті так  безпросвітно втрачено…