І знову доля дітей на чаші терезів

09 грудня 2014 року відбулось засідання районної комісії з питань захисту прав дитини, на якому членам комісії довелося приймати рішення щодо подальшої долі чотирьох дітей, яких рішенням виконавчого комітету сільської ради відібрали у рідних батьків, бо виникла реальна загроза їх життю та здоровю.

У ХХІ столітті батьки облаштували для житла нежитлове приміщення, зробили саморобне газове опалення, не дотримувалися норм пожежної безпеки, утримували це приміщення у антисанітарному стані…Після такого рішення виконавчого комітету сільської ради, відповідно до ст. 170 Сімейного кодексу України орган опіки та піклування протягом 7 днів повинен подати до місцевого суду позов з проханням позбавити батьків батьківських прав або відібрати дітей без позбавлення батьків батьківських прав. Різниця цих вимог суттєва. Якщо задовольняється перша, то діти одразу отримують можливість бути усиновленими, а саме усиновлення вже виключає можливість повернення дітей в біологічну родину. Відібрання ж дітей без позбавлення батьківських прав батьків відбувається на термін у один рік. Після його спливу орган опіки повинен повернутися до його перегляду та, якщо є підстави, повернути дітей в рідну сімю, або, якщо причини, що привели до відібрання дітей не усунені, позбавити батьків батьківських прав.

Членам комісії довелося враховувати всі «за» та «проти» тієї чи іншої з позовних вимог. Як прийняти правильне рішення? Що для дітей краще: надати шанс дітям знайти любов та тепло в душах нових батьків чи надати шанс рідним батькам змінити свій спосіб життя та компенсувати своїм дітям розгублену любов та турботу??? Цього разу переважила чаша збереження біологічної родини. Членами комісії був затверджений висновок про можливість та доцільність відібрання у батьків дітей без позбавлення їх батьківських прав. Одним із чинників такого рішення стало й прагнення місцевої релігійної громади допомогти «горе-батькам» навести належний лад у житловому будинку, убезпечити умови проживання в ньому як дорослих членів сімї, так і малят. Котрого разу пересвідчуємося – надія помирає останньою. Будемо сподіватися на краще…