Вшанування пам'яті жертв фашизму та актуальності протидії його проявам у наші дні

71 рік тому  завершилося найбільше в історії  світової цивілізації воєнне  протистояння, на трагічних рахунках  якого загублені життя десятків  мільйонів людей, сотні мільйонів  скалічених доль, тисячі зруйнованих  вщент населених пунктів.

Народи світу подолали нацистів та їхніх союзників. Під час Другої світової війни рятівними для людства стали співпраця, послідовні та скоординовані дії сил Антигітлерівської коаліції.

Український народ зробив вагомий, неоціненний внесок у спільну перемогу. Майже у кожній українській родині від старших до молодших передається память про героїв і мучеників, які віддали життя у тій війні.

День памяті жертв фашизму – це день, коли вшановуються десятки мільйонів людей, які загинули під час Другої світової війни, Це день поминання полеглих у боях солдатів, а ще більше – мирних людей різних національностей, які загинули внаслідок бомбардувань, у концтаборах, від хвороб, голоду та катувань на окупованій території.

Актуалізація загрози фашизму у XXI столітті

Після закінчення Другої світової війни, під час якої, за оцінками фахівців, було вбито від 60 до 70 мільйонів осіб, а близько 90 мільйонів стали інвалідами, у світі зявилася надія на те, що з крайнім націоналізмом, здатним загрожувати світовому порядку, покінчено. Хоча насправді підстав для такого оптимізму було небагато, оскільки одним із членів Антигітлерівської коаліції був Радянський Союз, де і в постсталінські часи ідеологія нетерпимості до інакомислення мало чим відрізнялася принаймні від італійського фашизму.

За економічними та іншими проблемами, боротьбою з диктаторськими режимами Азії та Африки світ вчасно не помітив, як наступниця СРСР Російська Федерація – найбільша за територією країна світу зі здавалось би демократичними устремліннями – за час правління В.Путіна перетворилася у мілітаризовану диктатуру з практично усіма класичними атрибутами фашизму.

Народний депутат України, уповноважений Президента України у справах кримськотатарського народу Мустафа Джемілєв заявив, шо обовязок кожного громадянина, незалежно від його національності і країни проживання, – зробити «внесок у боротьбу зі злом, що загрожує світовому порядку, – російським фашизмом... Була надія, що і Росія стане демократичною державою, але... розквіт шовіністичних мілітаристських організацій, переслідування інакомислення, криваві війни, віроломний напад на Україну, - все це свідчить, що в цій країні мало що змінилося... На зміну соціалістичній ідеології в Росії приходила ідеологія національної переваги.

Росія здійснила криваві злочини проти чеченського народу, грузинського, українського,. тепер і сирійського народів… Обовязок кожного громадянина, незалежно від його національності і країни проживання, – зробити внесок у боротьбу зі злом, шо загрожує світовому порядку, – російським фашизмом, – зазначив Мустафа Джемілєв.

Форма політичного правління та державного устрою Росії з гіперболізованим інститутом суперпрезидентства, наділеного фактично диктаторськими повноваженнями, фіктивним федералізмом, де регіони насправді не мають жодних прав самоврядування та самостійності, нівелюванням впливу опозиційних партій недержавних організацій надмірною могутністю олігархічного бізнесу, інкорпорованого корпоративними звязками з владою, і відсутністю демократичних прав та свобод громадян фактично тотожна моделі Італії часів Беніто Муссоліні.

І як би не маскувався В.Путін, але прояви ідеологи фашизму є складовими доктрини так званого «русского міра».

На загрозу, що нависає над Європою, вказав Президент П.О.Порошенко у своєму звернені до політичної еліти в Мюнхені 2016 року. Росія за його висновками, усіма можливими способами намагається створити нову Європу з іншими цінностями – ізоляціонізмом, неповагою до прав людини, релігійним фанатизмом.

Більше того, Глава Української держави назвав російського президента «лідером альтернативної Європи»: «Ця альтернативна Європа має свого власного лідера. Його зовуть Путін. Ця альтернативна Європа має своїх піхотинців. Це проросійські й антиєвропейські парти, які є в кожній європейській країні».

Докази наявності у сучасній Росії ознак фашизму

Усім фашистським режимам притаманне гіпертрофоване та концептуально обґрунтоване почуття національної вищості над іншими народами, яке в путінській Росії яскраво виражено у «протиставленні російської православної, словянської духовності західному матеріалізму та споживацтву».

Ідея про «старшого та молодших словянських братів» є класичним прикладом російського націоналістичного шовінізму, оскільки, окрім ірраціональної віри деяких росіян, немає і не може бути жодних доказів, що російська нація духовно та культурно вища за французьку, італійську, англійську чи якусь іншу.

Теза про вищість росіян над іншими націями проглядається і в релігійних догмах РПЦ ° Російська православна церква себе оголошує єдиною істинно канонічною організацією, а католики, протестанти та українські греко-католики, на їхню думку перекручують вчення Христа і не є істинними правовірними.

Контроль Москви над народами Східної Європи, а відтак їхнє поневолення фактично оголошено російською національною ідеєю. Російське імперське месіанство чудово поєдналося з прагненням відновити СРСР та покінчити з незалежністю вільних сусідніх країн – в їм я зміцнення Роси, для подальшого геополітичного протистояння з цивілізацією Заходу. Росія всю свою історію патологічно прагнула завоювати сусідні країни і на 90 відсотків її територія складається з підкорених неросійських народів. Вона і далі прагне анексій, що робить цю країну небезпечною для миру у світі.

Путінський режим, як і всі фашисти, для початку намагається захопити всі території, де мешкають етнічні росіяни і російськомовні. За останні 20 років Росія напала на Грузію та Молдову, підтримуючи там штучно створені нею ж сепаратистські режими, придушила кривавими репресіями чеченський народ, здійснила збройну інтервенцію в Україну.

Класичними ознаками фашистського режиму є культ мілітаризму та апологетика війни, які останнім часом зашкалюють у російських фільмах та історичних телепередачах, де російський «рембо» перемагає всіх ворогів, при чому вороги у російському кінематографі завжди неросійської національності.

Офіційна Москва систематично критикує ліберально-демократичні цінності, які насмішливо зводить до прав секс-меншин та толерантності до мусульман, висміюючи це як найстрашніші аспекти демократії. А як альтернатива пропонується сильна країна із сильним вождем, якого бояться і поважають у світі, – класична формула Муссоліні.

Ще одним підтвердженням скочування Росії до фашизму є культ лідера, вождя нації, який кремлівська влада вибудувала шляхом маніпуляцій, репресій і залякувань, та успішно насадила серед збіднілого задурманеного, й агресивно невдоволеного народу. Культ Путіна багато в чому перевершив своїми масштабами навіть культ Гітлера, і мільйони росіян щасливі, що ними ще з минулого століття править Путін, який «відроджує імперію, піднімає Росію з колін», збільшує армію та озброєння і протистоїть демократичному Заходу.

З метою недопущення проявів фашизму та інших тоталітарних ідеологій на сучасному етапі, зокрема, є важливим продовжувати роботу щодо:

виявлення поваги і вдячності усім, хто боровся з агресією нацистської Німеччини і її союзників, протистояв злочинам проти людства і людяності, що коїлися на окупованих територіях;

вшанування памяті жертв війни, засудження злочинів, що в період Другої світової війни мали місце на території України, людиноненависницьких практик масового знищення людей, вшанування жертв Голокосту;

донесення до суспільства інформації про вирішальну роль перемоги Антигітлерівської коаліції для формування сучасної Європи та про необхідність постійних зусиль усіх миролюбних демократичних країн для захисту миру і стабільності на континенті;

зміцнення партнерства держав і народів з метою попередження і протистояння агресії та анексії, усунення загроз для миру, що виникають через спроби переглянути існуючі кордони;

зміцнення єдності українського суспільства на основі історичної памяті про внесок Українського народу у перемогу над нацизмом;

усунення загроз національній безпеці України внаслідок інформаційної агресії, звільнення від тоталітарних міфів, що перешкоджають переосмисленню історії Українського народу у Другій світовій війні;

сприяння примиренню і порозумінню між європейськими народами, інтеграції України у політичний та інтелектуальний простір Обєднаної, Європи.