Шановний Василю Григоровичу!
Пише Вам листа учениця 7 класу Ганна Пилипчук.
Мені вже 13 років, але ніяких визначних вчинків я ще не зробила. А Ви, будучи ненабагато старші за мене, вже захищали нашу Батьківщину від фашиських загарбників, котрі хотіли наших людей перетворити на своїх рабів, щоб наші українські люди працювали на німців.
Коли я уявляю ті страшні картини війни, через які Вам довелося пройти, то стає моторошно. Я знаю, що Ви були і пораненим при форсуванні Дніпра, і контужені в битві на Сандомирському напрямку. То виникає питання, як могли Ви в свої 25 років витримати всі тяготи війни? Я також знаю, що свій бойовий шлях Ви закінчили в Празі. Я пишаюся тим, що маю нагоду спілкуватися з Вами, слухати Ваші розповіді про жорстокі часи Великої Вітчизняної війни.
І Ваш подвиг, шановний Василю Григоровичу, держава гідно відзначила медалями: „За бойові заслуги”, „За оборону Кавказу”, „За визволення Праги”, „За перемогу над Німеччиною”; Орденами Червоної Зірки та Вітчизняної війни ІІ ступеню.
Поряд з Вами воювали сотні і навіть тисячі молодих солдатів, яких можна було назвати дітьми, в яких все життя було ще попереду, а війна забрала у них все. Вони віддавали своє життя заради порятунку народу, за свою рідну землю, за мир.
Якби не Ваші мужні, хоробрі вчинки, не жили б ми зараз в цій мирній країні, не милувалися б квітучими долинами, неосяжними полями, струмками, річечками, морями, блакитним небом. Дуже вдячна Вам за те, що можу радісно просинатися вранці і бачити мамину посмішку, чути мамині ласкаві слова, гратися кожного дня зі своєю сестричкою, друзями. А весною – слухати щебет пташок, милуватися народженням і пробудженням всього нового.
Коли я зустрічаюсь з Вами, завжди відчуваю повагу і гордість за Ваші подвиги.
Шановний Василю Григоровичу! Вдячна Вам за моє щасливе дитинство. Нехай Вам доля дає міцного здоров’я та порозуміння з близькими Вам людьми!
З повагою: Пилипчук Ганна
