Децентралізація - стратегія національного успіху

 Для чого потрібна децентралізація?

Ми живемо у дуже непростий час - час епохальних змін. Держава взяла курс на децентралізацію, що тягне за собою реформування органів місцевого самоврядування та територіальної організації влади - фактично повне переформатування діючої системи управління.

Чому ми обираємо шлях децентралізації? Тому що європейський і світовий досвід свідчить, що місцеві проблеми можуть ефективно вирішуватися тільки на місцевому рівні. Всі постсоціалістичні країни центрально-східної Європи пройшли шлях децентралізації. І усі вони від цього отримали величезний поштовх для свого розвитку. Той шлях, який ми обираємо, передбачає передачу повноважень, щодо вирішення місцевих проблем на низовий, базовий рівень, рівень громади - села, селища, міста -там де громаді самій видніше, які проблеми вирішувати в першу чергу. Разом з цим громадам держава передає зараз і повноваження, і фінанси, і відповідальність. Голова територіальної громади не буде мати над собою начальника. Ніхто не зможе йому вказувати, що він має робити. Навіть премєр-міністр. І це ключова річ.

Але будь-який орган місцевого самоврядування може діяти виключно в рамках закону і Конституції. Віддаючи повноваження, держава встановлює відповідальність органів місцевого самоврядування перед громадою - за якість надання послуг та перед державою - за відповідність дій Конституції та чинному законодавству. Повноваження, фінансові ресурси і контроль – три кити, на яких базується ефективна модель місцевого самоврядування.

Сьогодні більшість місцевих рад – дотаційні, вони не можуть заробити навіть на утримання сільради.

Нинішня система управління на селі склалася ще в 20-30 роках минулого століття. За цей час кардинально змінилася і економічна, і демографічна ситуація в країні.

Села, в яких жило 5-6 тисяч людей і в яких люди у віці 20-50 років складали до 70% населення, не лише зменшилися, але й постаріли. Та сама ситуація і в містечках. Тому заради збереження українського села створено механізм добровільного обєднання громад, що дасть стимул для розвитку цих територій.

Критично важливим кроком для успіху реформи стало прийняття Закону України "Про добровільне об'єднання територіальних громад". Уже 22 області (крім Закарпатської та Тернопільської) прийняли перспективні плани формування спроможних громад, а близько 1000 рад висловили готовність до обєднання.

До речі, перспективні плани не зобовязують громади до обєднання, вони визначають лише його можливі рамки. Принципово важливо, щоб в процесі обєднання не виникли "мертві зони", коли слабкі громади залишаться нікому не потрібними. Саме тому в Законі України "Про добровільне обєднання територіальних громад" передбачено наявність такого плану на обласному рівні як необхідна умова. А далі йти по шляху обєднання чи вичікувати – справа самих громад.

Закон про співробітництво територіальних громад, з якого розпочата реформа, передбачає і те, що громади можуть розпочати зі спільних проектів, а далі вже приймати рішення. А для тих громад, які готові уже сьогодні до перетворень, закладені стимули. Це доступ до тих повноважень і ресурсів, які уже сьогодні мають міста обласного значення, у яких повноцінна система місцевого самоврядування була сформована ще раніше.

З 1 січня 2015 року вступили в дію зміни до Податкового та Бюджетного кодексів, які уже розширили фінансові можливості місцевого самоврядування, а в майбутньому дозволяють зробити економічно самодостатніми та спроможними і нові обєднані громади. Обєднані громади отримають весь спектр повноважень та фінансових ресурсів, що їх наразі уже мають міста обласного значення, зокрема зарахування 60% ПДФО на власні повноваження, зарахування до місцевих бюджетів 10% податку на прибуток підприємств, акцизного податку, 80% замість 35% екологічного податку, прямі міжбюджетні відносини з державним бюджетом (зараз прямі відносини мають лише області, райони, міста обласного значення ), державні субвенції. Законодавчі зміни надали право органам місцевого самоврядування затверджувати місцеві бюджети незалежно від прийняття закону про Державний бюджет.

Логіка цих змін полягає в тому, що податки, які передаються на місця, дозволяють збільшити місцеві бюджети, а громади уже матимуть право питати у свого керівництва, як ті розпоряджаються додатковими ресурсами.

Але справа не тільки в цьому. Якщо громада левову частину податків, які створюються на її території, залишає в себе, а не відсилає у Київ, у неї зявляється стимул заробляти більше.

05 лютого 2015 року був прийнятий також Закон України "Про засади державної регіональної політики". У результаті – нарешті в Україні задіяні європейські механізми регіонального розвитку.

Наша держава вперше наповнила Державний фонд регіонального розвитку, передбачивши у ньому 3 млрд гривень.

Віднині ці кошти розподіляються між областями по формулі, а не "в ручному режимі": "Тому дам, бо він свій і лояльний, а тому – ні, бо він нічого не заніс" - саме так діяла більшість державних програм, фонд працює по-іншому. В межах своєї квоти області подають на державне фінансування проекти стратегічного значення, які реалізуються знову ж таки на території громад. Відбір проектів відбувається на конкурсних засадах шляхом відкритого доступу в Інтернеті, через сайт міністерства регіонального розвитку.

Тобто, у державі фактично розпочалася передача органам місцевого самоврядування повноважень, які по праву їм належать.