Щасливої дороги вам, волонтери, і велика вдячність за добрі серця!

Волонтери… Не дуже поширене в Україні слово останнім часом стало, напевне, найголовнішим не лише у нашому лексиконі, а й у житті багатьох людей. Немає такої сфери діяльності, де б не відчувався вагомий, а дуже часто й вирішальний вплив небайдужих людей з гарячим серцем і великою душею. Вони, люди різних професій, у воєнне лихоліття без вагань змінили їх на високе і безкорисливе звання волонтерів — добровольців, для яких найвище призвання — поклик власного сумління, вияв власної  доброї волі. Сватівська земля теж не обійдена увагою волонтерів. Зважаючи на те, що нині у нашому місті й районі проживають  5800 вимушених переселенців, благодійна допомога завжди є дуже доречною.

25 серпня ми зустрічали київських волонтерів, які доставили дорогоцінний вантаж — різнопланову «гуманітарку», яка була призначена  родинам переселенців, спортивним,  медичним і благодійним закладам та установам.  Окрім продуктів харчування, предметів першої необхідності, канцтоварів, іграшок, поповнення для «Банку теплих речей» тощо, були доставлені пральні машини багатодітній родині Брижашових та сімї Тищенко, а також великі ліжка  для сімей Баталенко і Лагутіних.

Нижньодуванська ДЮСШ (директор В.В. Стешенко) отримала від волонтерів спортінвентар і подарунки для вихованців.

Але справді безцінну допомогу  було вручено районному територіальному медичному обєднанню (головний лікар І.Л. Плотніков). Добровільні помічники подарували лікарняній установі велику кількість необхідних речей. Ігор Леонідович від усього серця подякував волонтерам, зазначивши, що вони привезли саме те, у чому лікарня має потребу. Головний лікар РТМО з хвилюванням говорив, що у такий напружений і невизначений час, коли область розділена, а новий обласний центр тільки формується і не може надати суттєвої допомоги районним медичним закладам, виникають певні труднощі, впоратися з якими допомагає ось така, дуже відчутна й цінна підтримка активних співгромадян. І.Л. Плотніков  запевнив, що отримане медичне обладнання послужить врятуванню не одного людського життя.

Висловив щиру вдячність справжнім патріотам і В.Ю. Озеров, в. о. голови Сватівської райдержадміністрації, який разом з начальником управління соціального захисту населення Сватівської РДА Шумаковою Т.А. і директором Центру соціальних служб для сімї, дітей та молоді Кириченко І.В. супроводжував волонтерів. Володимир Юрійович, зокрема, зробив акцент на тому, що передана сватівчанам допомога потрібна усім жителям міста й району, але у першу чергу — вимушеним переселенцям, щоб ті розуміли: вони не покинуті напризволяще у скрутній ситуації, є люди, які метою свого життя зробили надання допомоги потерпілим у зоні АТО. І завдяки швидкому розвитку волонтерського руху вдається підтримати усіх, хто того потребує.

Душа волонтерської бригади, її рушійна сила — журналіст  газети «Факти», заступник керівника відділу «Наука і медицина» Віолетта Кіртока. Вона не вперше у Сватовому, тому багато хто вже знає цю гарну, привітну, тендітну дівчину з чарівною посмішкою на дивовижно відкритому привабливому обличчі. Вона охоче відгукнулася на прохання розповісти про склад їхньої групи, бо, як виявилося, метою невеликого дружного колективу є не тільки матеріальна підтримка постраждалих від бойових дій та бійців у зоні АТО.

— Серед нас — відомий поет та письменник Сергій Жадан, твори якого публікуються у всьому світі, а також гітарист, музикант групи «Собаки у космосі» Євген Турчинов, — почала свою розповідь Віолетта. — Сергій  та Женя за останній рік дали багато концертів, збір від яких йде на допомогу як бійцям в зоні АТО, так і місцевим жителям. До речі, Сергій Жадан — ваш земляк, родом зі Старобільська, і подальший наш шлях лежить саме туди. А вчора, у День незалежності, ми спеціально поїхали у зону АТО, щоб привітати наших військовослужбовців зі святом. Женя і Серьожа багато виступали, читали вірші, грали, співали. Ми побували у двох підрозділах, один з них, танковий, — практично на передовій, зовсім близько від Дебальцевого. На той час там було тихо, але, звичайно, ми переживали, бо було дуже сильним відчуття небезпеки. Але, дякувати Богу, все обійшлося добре. А у підрозділі артилеристів наші хлопці були вже не вперше, практично здружилися з бійцями. Нас там приймали дуже радо, військові теж читали свої вірші, співали, атмосфера була теплою та доброзичливою. Знаєте, це така вдячна публіка, — захоплено говорила журналістка.

— Ми привезли досить багато усього, — продовжила Віолетта. — Особливо для районної лікарні. Ми дуже хотіли зробити це, і не просто там ліки, перчатки чи бинти — це теж дуже важливо, але нам хотілося допомогти більш дефіцитним обладнанням і матеріалами.  Здається, дещо нам вдалося. Ще плануємо у вересні привезти для реанімації апарат штучної вентиляції легенів та рефлектор з автономним живленням у маніпуляційний кабінет дитячого відділення лікарні.

Хочу відзначити, що увесь список ліків, які були потрібні Сватівській лікарні, придбав і передав відомий київський кардіохірург Борис Михайлович Тодуров, який був тут, проводив обстеження дітей та дорослого населення. Люди повинні знати про те, що Борис Михайлович  при потребі прийме їх у Київському Центрі серця безплатно і зробить все, що потрібно — дообстежить, проведе лікування, а за необхідності і прооперує. Хворі бояться їхати до Києва, бо не мають великих коштів. А гроші потрібні тільки на дорогу, там же їх лікуватимуть безплатно.

Ще  відзначу, що ми привезли до РТМО дуже потрібні прилади — пульсоксиметри, визначники рівня кисню у крові, з дитячими датчиками, широкого спектра дії. Вони були потрібні лікарні, і медики щиро зраділи цьому подарунку — вже завтра прилади будуть використані за призначенням. Пульсоксиметри були куплені  великою волонтерською організацією «Хіміки України», яка долучилася до нашої акції допомоги Сватівській райлікарні.

Взагалі  ми  - дуже згуртована, дружна, перевірена у найрізноманітніших ситуаціях  команда з майже родинними звязками, — весело посміхається дівчина. — Бо один з моїх супутників — мій кум, чоловік моєї співробітниці, яка передала з нами 4 величезні коробки зі смачнючими домашніми пиріжками. Ми їх учора роздавали хлопцям на передовій.  Знаєте, ми вже рік їздимо і сюди, і в зону АТО, а мої товариші навіть не вважають себе офіційно волонтерами. Просто це люди, небайдужі до того, що відбувається у нашій країні, до нинішньої ситуації. Ми вважаємо, що робимо зовсім небагато, нам хочеться зробити більше, і є у нас певні плани щодо деяких питань, сподіваємося, що зможемо їх реалізувати.  Але це все одно мало, ми б хотіли робити набагато більше для тих, чиє життя змінилося так раптово і кардинально.

Ні, чарівна дівчино Віолетто і всі Ваші друзі, — ви робите дуже багато для людей, ви навіть не уявляєте, скільки добра, віри та надії несете у цей недосконалий світ. І віриться, що ви зможете здійснити все, чого прагнете. Бо у Вашій, Віолетто, тендітності — незламна сила духу і волі, а поряд з Вами — надійні і міцні чоловіки, Ваші товариші. Вашій команді все під силу, все до снаги — нехай тільки будуть легкими, а головне — безпечними ваші непередбачувані волонтерські дороги.