Тільки один рядок з пісні Державного Гімну України, прості слова, які дали назву цьому віршеві українського поета Павла Чубинського, на протязі більше 150 років викликали неабиякий страх у декількох режимів: польського-шляхетського, царського, румунсько-боярського. Ще у недалекому минулому, за те що виконували цю пісню, за поширення її тексту можна було тяжко поплатитися. На батьківщині Павла Чубинського: згаданий вірш був категорично заборонений, його не публікували жодні видання. І нарешті наприкінці 1989 р. над поновленою могилою Павла Чубинського, на Книшевому кладовищі в місті Бориспіль, згадана пісня, воскресла із мертвих, та знову полилася у рідному краї цього поета у виконанні народного хору під диригуванням Леопольда Ященка. Цю яскраву пісню підхопив численний натовп тих, хто прийшов уклонитися пам'яті вірного сина своєї Батьківщини.
Цей випадок не єдиний, коли пісня, деякий тривалий час замовчувана, знову відродилася, розправила свої зв'язані крила. На західноукраїнських територіях ця пісня тривалий час, а точніше до вересня 1939-го, була одна з найпопулярніших українських патріотичних пісень: якщо вона не звучала публічно, то завжди жила у серцях тих людей, які щиро вірили у духовне відродження Українського народу.
Ще один раз на широкому громадському зібранні ця пісня прозвучала 9 березня 1990 року біля пам'ятника Тарасу Шевченку. Виконав її Кубанський народний хор під диригуванням В. Захарченка, отримавши в цей день високу Державну премію Української РСР імені Тараса Григоровича Шевченка.
Доля багатьох патріотичних пісень подібна до долі Українського народу. Завжди коли народ оживав, - оживали й воскресали і пісні його. Коли Український народ гнітили неволя, духовне рабство, замовкала на той час й народна душа, хоча ніколи вона й не завмирала. Дуже багато різноманітних патріотичних пісень продовжували існувати нелегально, завжди вселяючи у серця Українців віру в краще майбутнє.
Виникнення цього творіння (на початку як поетичного тексту, а через деякий час як пісні) пов'язане із різноманітними суспільно - політичними умовами, в яких жив український народ в період другої половини XIX століття, а точніше - у 60-ті роки. На східно - і західноукраїнських землях цей період вважався періодом піднесення національно-визвольного руху. В цей час виникали нові українські видання (журнали "Мета", "Основа", "Вечорниці" та деякі інші), недільні школи, товариства, серед яких "Київська громада", навколо неї об'єдналися представники передової української інтелігенції (М. Драгоманов, В. Антонович, Т. Рильський, П. Чубинський та ін.)
У Галичині зміцнювався народовський табір, у середовищі цього табору дедалі більше поширювалися ідеї духовного поєднання двох частин України. Також зростали почуття культурної й історичної спорідненості слов'янських народів, які свого часу почало затверджувати у програмних документах Кирило-Мефодіївське товариство. На хвилі національного піднесення, яке почалося в 60-ті роки, особливо зростала роль творчості Тараса Григоровича Шевченка, з ім’ям якого пов'язувалися надії на духовне відродження Українського народу. Велику роль у літературному процесі даного періоду відіграли Марко Вовчок, П. Куліш, О. Кониський, Ю. Федьковичта та інші письменники.
В 1871 році в цей час в Києві виходить скромна збірочка віршів "Сопілка" П. Чубинського (під псевдонімом Павлусь). Йому як поетові судилося зайняти скромне місце в історії української літератури. Основна його заслуга була у етнографії та фольклористиці. Проте Павло Чубинський створив і низку віршів, які залишилися жити і на сьогоднішній день, серед них і - "Ще не вмерла України". Також можна без перебільшення сказати, що після "Заповіту" Тараса Шевченка у дожовтневий час це був один із найпопулярніших творів української поезії, незважаючи на різноманітні заборони й переслідування, котрим він постійно піддавався з боку тодішніх офіційних властей. Також необхідно сказати що особливо широкого розголосу вірш, ставши піснею, набув на західноукраїнських землях України.
Вірш "Ще не вмерла України" з’явився, 1862 року і одразу „впав в око” царським властям: у тодішніх донесеннях про українофільську діяльність поета він фігурує як крамольний твір. Через рік Павло Чубинський за свою дуже велику любов до України потрапляє на заслання до Сибіру.
Певним поштовхом до написання цього твору послужив сербський гімн, котрий був поширений серед тодішньої київської молоді. Співали тоді "Ще не вмерла України!", а подекуди й на цей час співають на мотив того ж сербського гімну.
Під яскраве українське небо ця пісня злетіла з Галичини. В четвертому номері часопису ''Мета", який вийшов у грудні 1863-го року, текст вірша "Ще не вмерла України" побачив великий світ разом з віршами Кобзаря "Мені однаково...", "Н. Костомарову", "Заповіт". Під всими цими творами стояв підпис "Шевченко".
Згадані вірші Тараса Шевченка з'явилися на хвилі деякого зростання почуття кровної спорідненості між обома частинами України, глибокого зацікавлення козацьким епосом, творчістю І. Котляревського, Т. Шевченка, П. Куліша, котрий одним з перших на той час почав налагоджувати взаємини з письменниками Галичини й Буковини. У листі до Б.Дідицького (опублікований 1863року у газеті "Слово") він написав таке: "Знайте ж хоч ви, що в нас тепер іде велике змагання за нашу спільну словесність... Заспіває наш брат за Дунаєм або під Полтавою, а у Львові в Бескидах голос лунає. Застогне галицька Русь під Карпатами, а понад Дніпром у людей серце болить".
Особливо велике значення у спорідненому духовному спілкуванні між двома частинами України також мала творчість Т. Шевченка, окремі твори якого, та звістки про нього проникали на той час у Галичину вже в середині 40-х років. Є щось неймовірне у тому, що вірш П. Чубинського "Ще не вмерла України" був приписаний Тарасу Шевченку. Ті люди, які надсилали до "Мети" тексти Тараса Шевченка, згаданий вірш подали за вірш Шевченка, а видавці цього журналу сприйняли їх за такі, що належали одному авторові, до якого, на той час, вони ставилися з побожністю. Так почав своє життя повний текст майбутнього гімну України.
Через журнал "Мета" вірш П. Чубинського набув неабиякої популярності серед галицької молоді. Через декілька років він був покладений на музику. Сьогодні вже важко докладно з'ясувати, які саме чинники в цьому зумовили причину озвучення тексту. Але є деякі факти, що спонукали народження музики для цих слів, все ж таки варто навести. В 1864 році новостворений у Львові український центр готував до постановки на сцені написану українською мовою "комедію-оперу" письменника Кароля Гейнча (1820-1860 pp.) яка називалася "Поворот запорожців з Трапезунда" (опублікована 1842 року в Києві). На той час, до цієї вистави, що тоді була поставлена під назвою "Запорожці", композитор і написав музику до існуючих там слів: "Ще не вмерло Запорожжя".
Слова ці, це не що інше як перероблені слова вірша Павла Чубинського, котрий з цієї вистави розпочав своє нове життя в музичному супроводі. У газеті "Слово", обережно висловлюючись про саму п'єсу, котра великого ефекту не викликала, безіменний рецензент звертає увагу: "Похвально згадуєм, однак, за хор козаків, котрий прекрасну пісню "Ще не вмерло Запорожжя", співану після музики отця Вербицького в той вечір по-первий раз на сцені, по желанию публіки мусили повторити".
І все таки залишається загадкою, кому саме спала на думку ідея вставити в "комедію-оперу" К. Гейнча, цей вірш-пісню "Ще не вмерло Запорожжя". В яку дію було введено хор козаків? Після вивчення твору К. Гейнча можна висловити припущення, що ця пісня співалася в другому акті, шостій сцені, де зображено повернення козаків додому на Запоріжжя з морського походу:
Честь тобі і слава, о великий Боже,
Що-сь нам дозволив години діждати,
Дороге серцям нашим Запорожжа,
Рідних і землю нашу оглядати.
Логіка розвитку всіх цих подій підказує, що саме в цій сцені і прозвучав хор козаків
"Ще не вмерло Запорожжя".
Закон України про Державний Гімн України
Стаття 1.
Державним Гімном України є національний гімн на музику і М. Вербицького із словами першого куплету та приспіву твору Павла Чубинського в такій редакції:
"Ще не вмерла України і слава, і воля,
Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля.
Згинуть наші воріженьки, як роса на сонці.
Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці.
Приспів:
Душу й тіло ми положим за нашу свободу,
І покажем, що ми, браття, козацького роду".
Президент України Л.Кучма
м. Київ, 6 березня 2003 року
Прослухати Гімн України
Скачати Гімн України
(Гимн Украины в mp3 формате находится в архиве rar, размер 1,51 мб.)
Слова Державного Гімну України повністю
Гімн України
"Ще не вмерла України"
Ще не вмерла України, ні слава, ні воля,
Ще нам, браття українці, усміхнеться доля.
Згинуть наші вороженьки, як роса на сонці,
Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці.
Душу й тіло ми положим за нашу свободу,
І покажем, що ми, браття, козацького роду.
Станем, браття, в бій кривавий від Сяну до Дону,
В ріднім краю панувати не дамо нікому;
Чорне море ще всміхнеться, дід Дніпро зрадіє,
Ще у нашій Україні доленька наспіє.
Душу й тіло ми положим за нашу свободу,
І покажем, що ми, браття, козацького роду.
А завзяття, праця щира свого ще докаже,
Ще ся волі в Україні піснь гучна розляже,
За Карпати відоб'ється, згомонить степами,
України слава стане поміж ворогами.
Душу й тіло ми положим за нашу свободу,
І покажем, що ми, браття, козацького роду.
Слова: Павла Чубинського
Музика: Михайла Вербицького
Перегляньте відеокліп: "Державний Гімн України"
Тут ви можете скачати Державний Гімн України у виконанні Олександра Пономарьова. Гімн в
mp3 форматі
знаходиться в архіві rar
, та займає
1,51 мб. Скачати Державний Гімн України
Гімн України
Гімн України - символ національної і державної величі
Павло Платонович Чубинський поет і вчений-етнограф
Михайло Вербицький написав музику до Державного Гімну
України
Гімн України - твір який є музичним символом національної спільноти
Про Гимн Украины на английском языке:
Hymn of Ukraine
Конституція України скачати
(44,2 кб. в архіві zip)
День незалежності України
повернутися на сторінку Символи міста Сватове
