Павло Платонович Чубинський — відомий вчений-етнограф, поет і журналіст, юрист, активний діяч українського національного руху на Правобережній Україні. Він народився
15 (27) січня 1839 року на хуторі поблизу Борисполя (нині ця територія у межах міста). П. Чубинський походив з української шляхти. Його давнім предком був козак Іван Чуб, похований у Борисполі. Однак прадід відомий уже під більш "шляхетним" прізвищем — Чубинський.
Батьки віддали Павла на навчання до Другої Київської гімназії. Нині на тому місці (бульвар Тараса Шевченка, 18) встановлено меморіальну дошку. По закінченні гімназії Чубинський вступив до Петербурзького університету, де здобув вищу юридичну освіту (1861), дістав ступінь кандидата юридичних наук. Тема його дисертації, що
досліджувала народно-правові звичаї в Україні, виразно вказувала на спрямування наукових інтересів молодого автора, тісно пов'язаних з життям і побутом рідного краю.
Будучи студентом, Чубинський приєднався до петербурзької української Громади, що гуртувалася навколо редакції журналу "Основа". На зібраннях "основ'ян" він мав нагоду особисто познайомитись із світочами української культури Миколою Костомаровим,
Пантелеймоном Кулішем, а насамперед — Тарасом Шевченком, котрий назавжди залишився для нього духовним вчителем, провідником у житті й творчості.
Юриспруденція не стала основним і єдиним заняттям Павла Чубинського. З юності він захопився вивченням народного побуту, звичаїв, фольклору, обожнював поезію Шевченка, почав
писати вірші і записувати народні пісні.
А ще після повернення в Україну поринув у вир суспільного життя, котре у 60-х роках XIX століття було позначене у Російській імперії бурхливими подіями, революційними зрушеннями. Назрівало польське повстання, повсюдно лунало гасло "за нашу і вашу свободу". Впливав на суспільну атмосферу й відгомін героїчної боротьби сербів за незалежність від Османської імперії.
Серед української молоді все більшої сили набував національно-визвольний рух, інтерес до славного козацького минулого, вікових традицій, зміцніло бажання вибороти волю рідному народу. Ясна
річ, царська охранка пильно стежила за "неблагонадійними" особами, у будь-який спосіб причетними до волелюбних змагань.
До таких неблагонадійних потрапив і Павло Чубинський. За ним встановили таємний нагляд, почалися переслідування, обшуки. Перебуваючи в епіцентрі зіткнень з ворожими імперськими силами, і саме на хвилі революційного піднесення, П. Чубинський
у вересні 1862 року написав свій доленосний вірш "Ще не вмерла Україна", де прозвучали могутній заклик до боротьби за свободу і незалежність, гордість за своє минуле і віра в світле прийдешнє.
У поетичному тексті сплелися в єдине художнє ціле фольклорні образи, мотиви Шевченкової музи і відлуння тих революційних пісень, зокрема польських і сербських, що звучали довкола. На жаль, автограф цього вірша П. Чубинського не зберігся. Широкий загал вперше ознайомився з ним завдяки публікації у львівському літературно-політичному віснику "Мета" за 1863 рік.
Ось цей текст.
Ще не вмерла Україна,
І слава, і воля!
Ще нам, браття-молодці,
Усміхнеться доля!
Згинуть наші вороги,
Як роса на сонці;
Запануєм, браття, й ми
У своїй сторонці.
Душу, тіло ми положим
За свою свободу,
І покажем, що ми, браття,
Козацького роду.
Гей-гей, браття миле,
Нумо братися за діло!
Гей-гей, пора вставати,
Пора волю добувати!
Наливайко, Залізняк
І Тарас Трясило
Кличуть нас із-за могил
На святее діло.
Ізгадаймо славну смерть
Лицарства-козацтва,
Щоб не втратить марне нам
Своего юнацтва.
Душу, тіло і т. д.
Ой Богдане, Богдане,
Славний наш гетьмане!
Нащо віддав
Україну Москалям поганим?!
Щоб вернути її честь,
Ляжем головами,
Назовемся України
Вірними синами!
Душу, тіло і т. д.
Наші браття Славяне
Вже за зброю взялись;
Не діжде ніхто, щоб ми
Позаду зістались.
Поєднаймось разом всі,
Братчики-Славяне:
Нехай гинуть вороги,
Най воля настане!
Душу, тіло і т. д.
Тим часом терпець царської влади урвався. Серед інших заходів, спрямованих проти наростання бунтівних настроїв, рекомендовано "немедленно выслать из края Драгоманова и Чубинского, как неисправных и положительно опасных в крае агитаторов". У результаті за "хлопоманст-во і українофільство" Павла Чубин-ського в адміністративному порядку
було заслано до Архангельської губернії, де він пробув з 1862 по 1869 рік.
Продовження
Сторінки
1.
2.
3.
Інформація взята з науково - популярного видання "Державний Гімн України", популярний історичний нарис. Випущеного на замовлення Державного комітету телебачення і радіомовлення України за програмою "Українська книга"
Автор тексту Марія Петрівна Загайкевич.
Матеріали, публікації та дослідження, використані при
складанні нарису:
-
Павло Чубинський. "Ще не вмерла Україна" / Упорядник та коментарі Федора Погребенника.
— К.: "Обереги", 1991.
-
Погребенник Федір. "Ще нам, браття молодії,
усміхнеться доля". Героїчна і трагічна історія гімну.
Рукопис. — К., 1993.
-
Трембіцький Володимир. Національний гімн "Ще не вмерла Україна..."
та інші українські гімнові пісні. Друге перероблене і доповнене видання. — Львів: НТШ, 2003.
-
Чередниченко Дмитро.
Павло Чубинський. — К.: Видавничий дім "Альтернативи",
2005.
-
Загайкевич Марія. Михайло Вербицький. Сторінки життя і творчості. — Львів: "Місіонер", 1998.
-
Зелінський Олександр. Редакції гімну "Ще не вмерла Україна" в старих рукописах та першоджерелах // Musica Galiciana, т. 6, с. 257-307. - Львів, 2001.
-
Зелінський Олександр. Виникнення та перші кроки життя національного гімну "Ще не вмерла Україна" // Актуальні проблеми
внутрішньої політики. — К., 2004, №4, с 11-27.
