Павло Платонович Чубинський

(Друга сторінка)

Важко пережив юнак неволю. Його вірші і листи до близьких пройняті тугою за рідним краєм, свідомістю марно втрачених років, котрі можна було б використати для науки і праці на користь Батьківщині. Втім, і тут, "над Білим морем", працюючи на різних чиновницьких посадах, він не полишає улюбленої справи: досліджує побут місцевого населення, бере участь в експедиціях по північних губерніях, обстежує Печорський край, стає секретарем Архангельського статистичного комітету та редактором "Архангельских губернских ведомостей", де публікує ряд народознавчо-дослідницьких статей.

За наукові здобутки й досягнення в галузі етнографії та статистики його обрано у 1869 році дійсним членом Імператорського Російського Географічного Товариства (ІРГТ).

Після повернення із заслання в Україну Чубинський знову опиняється у центрі громадського й наукового життя. У спогадах сучасників (Софії ової, Федора Вовка (Волкова) та ін.) він постає як людина кипучої енергії, веселої запальної вдачі, прекрасний оповідач, та, мабуть, передусім — як чудовий організатор, котрий умів гуртувати навколо себе численних однодумців. Найголовнішою для нього завжди була громадська діяльність. Як висловився Ф. Вовк, навіть наука була для Чубинського "видом громадської служби".

Павло Чубинський очолив організовану ІРГТ у 1869 — 1870 роках грандіозну експедицію для збирання етнографічно-статистичних матеріалів Південно-Західного краю. Йшлося перш за все про Київську, Подільську і Волинську губернії. Дослідження поширилися також на Полісся, Холм-щину, Підляшшя та інші регіони. Експедиції передувала значна підготовча робота. Чубинський розробив чітку програму збирання матеріалів і розіслав місцевим кореспондентам. Для її виконання було залучено велику групу етнографів і фольклористів, сотні збирачів.

Наслідком проведеної експедиції стали сім томів: "Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западно-русский край". їх опубліковано у Петербурзі в 1872—1879 роках. Видання містить напрочуд цінні і різноманітні етнографічні та фольклористичні матеріали: легенди, казки, обрядові й побутові пісні, народний календар, огляд говорів, особливостей їжі та одягу, дані про проживання поляків та євреїв, волосні суди тощо. Цікаво, що в опрацюванні згаданих томів узяв участь композитор Микола Лисенко: він поклав на ноти мотиви обрядових пісень.

Саме Чубинський став головним ініціатором відкриття у 1873 році Київського Південно-Західного відділу Імператорського Російського Географічного Товариства, працював його діловодом, а з 1875 — заступником голови.

Завдяки наполегливості й енергії П. Чубинського Відділ видав два томи "Записок Юго-Западного отдела Императорского Русского Географического Общества" (т. І, Київ, 1874, т. II. Київ, 1875). Серед авторів опублікованих тут розвідок, крім імені самого Чубинського, зустрічаються такі відомі імена, як Володимир Антонович, Михайло Драгоманов та ін.

За задумом Чубинського і здебільшого під його енергійним керівництвом 2 березня 1874 року здійснено перший одноденний перепис мешканців Києва (подібний відбувся лише у Петербурзі 1869 року). Завдяки продуманій організації, залученню до співпраці (як регістраторів) студентської молоді, захід увінчався відмінними результатами — відтворенням рельєфної картини населення українського міста.

До слова, варто звернути увагу на участь як у підготовці "Записок", так і в згаданому переписі молодого студента Федора Волкова, котрий називав Чубинського своїм учителем.

Згодом під своїм справжнім прізвищем, відмовившись від його зрусифікованої форми "Волков", Федір Кіндратович Вовк (1847—1918) — професор французької Сорбонни та Петербурзького університету, лауреат багатьох міжнародних премій, кавалер найвищої нагороди Франції — (Орден Почесного Легіону) — став одним із світочів світової етнології. Щоправда, через свої національні переконання він був змушений діяти поза межами України—в еміграції. Зрозуміло, що його досягнення замовчувалися радянською владою.

Етнографічні праці Павла Чубинського були високо оцінені вітчизняними й міжнародними науковими колами. У 1873 році Т нагородило його золотою медаллю, 1875 року він отримує золоту медаль "Міжнародного етнографічного конгресу" в Парижі, 1879 — почесну премію ім. Уварова Російської Академії Наук.

Етнографічно-статистичні дослідження — це лише одна сторінка суспільно корисної діяльності П. Чубинського. Інша, не менш важлива, — його членство в київській Громаді. Це товариство було організоване у 1858— 1860 роках, у період особливого піднесення національної свідомості. Воно зібрало найвидатніших представників української наукової і мистецької еліти того часу. До Громади входили М. Драгоманов, П. Житецький, О. Кістяківський, Л. Ільницький, М. Лисенко, М. Старицький та багато інших. Громада ставила за мету передусім просвітницьку діяльність серед населення, відстоювання права на національну окремішність. Ініціювала складення великого словника української мови, видання підручників, збірок народних пісень і т. ін.

Продовження

 

Сторінки 1.  2.  3.

 

Інформація взята з науково - популярного видання "Державний Гімн України", популярний історичний нарис. Випущеного на замовлення Державного комітету телебачення і радіомовлення України за програмою "Українська книга"

Автор тексту Марія Петрівна Загайкевич.

Матеріали, публікації та дослідження, використані при складанні нарису:

1. Павло Чубинський. "Ще не вмерла Україна" / Упорядник та коментарі Федора Погребенника. — К.: "Обереги", 1991.

2. Погребенник Федір. "Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля". Героїчна і трагічна історія гімну. Рукопис. — К., 1993.

3. Трембіцький Володимир. Національний гімн "Ще не вмерла Україна..." та інші українські гімнові пісні. Друге перероблене і доповнене видання. — Львів: НТШ, 2003.

4. Чередниченко Дмитро. Павло Чубинський. — К.: Видавничий дім "Альтернативи", 2005.

5. Загайкевич Марія. Михайло Вербицький. Сторінки життя і творчості. — Львів: "Місіонер", 1998.

6. Зелінський Олександр. Редакції гімну "Ще не вмерла Україна" в старих рукописах та першоджерелах // Musica Galiciana, т. 6, с. 257-307. - Львів, 2001.

7. Зелінський Олександр. Виникнення та перші кроки життя національного гімну "Ще не вмерла Україна" // Актуальні проблеми внутрішньої політики. — К., 2004, №4, с 11-27.