Комусь із мешканців Сватівського району ще потрібно розповідати, що сталося у Сватовому?.. Хтось із сватівчан не відчув на собі всього того жаху, що за лічені хвилини охопив все місто, всієї тієї трагедії, що вторгнулася на вулиці, у оселі й душі?.. Гадаємо, не варто…
Всі канали України (і не лише!), буквально всі канали, від провідних до регіональних, сповістили світ про трагедію у м. Сватове вже ввечері 29 жовтня. Лише сватівчани не розуміли, що коїться… Жах! Просто суцільний жах навкруги!.. Телевізор?.. Не до телевізора тоді було! Інтернет?.. Та хай він пропаде і не з'явиться! Мобільний зв'язок!!! Ось що було важливим!.. Люди намагалися зателефонувати до МНС, до міліції і запитати, що сталося, що діється у місті? Люди реально рвали кнопки телефонів, аби дізнатися, де їхні рідні, чи живі, здорові, в безпеці?.. У когось ще чоловік не повернувся з роботи, і де його шукати тепер — невідомо… Хтось у прямому значенні з'їжджав з глузду від хвилювання за сина, який (безтурботний підліток!..) пішов з друзями погуляти вечірнім містом… А МОБІЛЬНИЙ ЗВ'ЯЗОК НЕ ПРАЦЮВАВ!
Паніка, паніка, паніка!.. За останні два роки страшні події в Україні не оминули нікого. І в школах, і на підприємствах, і через ЗМІ фахівці проводили роботу по розясненню, як повинні діяти люди у надзвичайній ситуації, у випадку обстрілу чи іншого воєнного лиха… Та хто з нас пам'ятав про це ввечері 29 жовтня?!! Не до того було… І виявилося, що люди зовсім не готові до біди, яка раптом звалилася на них. І отих самих «тривожних валізок», які вже півтора року всі ми то збираємо, то розбираємо, не виявилося під рукою… І документи десь загубилися у кишенях чи шухлядах… І одяг, який вкрай потрібен, не випраний або десь подівся… І свічок немає, і сірники відсиріли, і все дрижить, дрижить, дрижить!... Вікна й двері вибиває, зриває із замків та шпінгалетів… Стеля сиплеться, падає… Діти кричать від страху, а дорослі, які мали б зібратися і стати для малих захистом та опорою, самі тремтять, самі ридають… Діти, діти, діти! Це найбільший страх всіх батьків! Сам загину, але дитину врятую… За них душа боліла!!!!!
Хтось стрибав до машини і їхав у невідомому напрямку, просто подалі від вибухів, від снарядів, що розлітаються по всьому місту, і невідомо, де зараз рвоне наступний… Одні їхали до родичів, у села району, чи навіть в інші міста. Хай навіть не до родичів, а в білий світ, аби куди подалі.. Інші виїжджали на Розкопану і зупинялися. А їхати — й нікуди, й ні до кого... Перечікували біду просто в полі, на горі, розкладаючи багаття...
Але більшість людей шукали порятунку на місці! Стрибали до підвалів! У кого немає підвалів — бігли містом до бомбосховищ. Та де вони, ті бомбосховища?.. Забулася враз вся інформація, яка час від часу лунає на зібраннях у трудових колективах, про яку повідомляють місцеві органи влади, ЗМІ… Все забулося!...
Але найжахливішою ситуація була там, за залізничною колією, що негласно поділила місто навпіл — на кварталах багатоповерхівок і прилеглих вуличках!... Чи те можна описати словами? Ні! Немає таких слів…
У одній родині чоловік повертався автомобілем з роботи. Біда застала його в дорозі. Мобільний звязок ще «гавкав», тож так-сяк зміг зв'язатися з дружиною і домовитися, де зустрінуться. «А як же квартира!» — верещала жінка. «Кидай квартиру! Життя дорожче!» — поставив крапку чоловік. І ось він примчав до РЕМу на своєму «жигульонку», а дружини немає… Телефон — немає зв'язку!...Люди — біжать хто куди, ніхто нікого не бачив... Бігав сам, шукав скрізь, навіть під кущиками дивився… 35 років разом! Як без неї жити?!.. У відчаї повернувся до авто, а голубка вже там. Ото було щастя!! Сльози були… І таких випадків — не перелічити. Всі боялися, панікували, метушилися, не знаючи, що брати, куди бігти, як квартири й домівки полишати?..
Знаєте, дуже багато різного довелося почути за ці дні. Звичайно, всі розповідають про збитки, яких зазнали, плачуть за загиблими і пораненими, хвилюються… Але й не оминають нагоди висловити свої думки щодо дій компетентних органів. Відверто скажемо, що негативних відгуків — безліч. Хтось скаржиться на невдоволений голос чергового МНС, хтось на квартальну, яка три дні йде, аби скласти акт, і ніяк не дійде… Хтось на піротехніків, котрі приїхали забирати з городу снаряд лише через добу після того, як їм повідомили про це… Комусь не до вподоби те, що кум Васька першим встиг «вихватити» скло на РЕМ-заводі…. Претензій — маса! Гіркоти, відчаю, навіть злості — безмежний океан! Але при всьому тому тільки позитивні відгуки було чути на адресу міліціонерів.
Саме тоді, 29 жовтня, саме того вечора міліція спрацювала якнайкраще. Вони полишили свої родини у такій же небезпеці, в якій перебувало все місто, і намагалися допомогти тим, хто того потребував якнайбільше!.. І на власному, навіть не на службовому транспорті везли людей туди, куди вони просили — на інший край Сватового до рідних чи взагалі геть із міста!.. І допомагали виносити речі, виводити дітей, переміщати неходячих хворих, немічних стареньких до підвалів!.. І, не дивлячись на, здавалося б, ідіотизм ситуації, в тих страшних обставинах допомагали господарям знайти домашнього улюбленця!.. МНСники (справжні герої!) боролися з бідою у самому пеклі!.. Дуже допомогло людям те, що не вимикали електрику там, де це було можливо, де не було пошкоджень трансформаторів та ліній!.. А от міліціонери були у підвалах, у квартирах і будинках, на вулицях — вони були скрізь, вони були поруч з людьми, вони говорили, пояснювали, заспокоювали!..
Пережили. На превеликий жаль (і це — страшне горе!), не всі, але пережили ніч з 29-го на 30-е жовтня…Після третьої години ночі, коли все найстрашніше вже минулося, люди увімкнули телевізори, зайшли в інтернет (дивовижно, але й він працював!) у бажанні знайти відповідь на питання: що ж, врешті-решт, сталося?.. Всі бачили велетенську заграву, страхітливий стовп вогню і диму, всі бачили снаряди, що звідти вилітали… Але чому? Як? Звідки? Інтернет розповів усе… Хіба можливо, щоб на території міста, лише на відстані кількасот метрів від жилих секторів, від лікарні, від школи й дитячого садочка, лише за кілька кроків від Міжрайгазу (газу!) розміщувався склад ракетно-артилерійських боєприпасів у 3,5 тисячі тонн?.. Не може того бути! Неможливо! За що?.. БІДА!
Вранці, 30-го жовтня, всі сватівчани (і ті, що повернулися, і ті, що нікуди не виїздили) кинулися на пошуки води, хліба, плівки для вікон, штапиків, цвяхів, електричних пічок, обігрівачів…. Ну не готовими ми виявилися до такої біди! І їсти приготувати чи розігріти ні на нічому було, і тверде паливо далеко не у всіх знайшлося, і багато інших різних «і»! Скрізь розруха, магазини зачинені, ніде нічого немає… Будівельні й господарчі магазини відчинили. Біда — бідою, але власники цих торгових точок розуміли, що гроші до них «припливуть». І плівка ціною 15 грн за метр стала раптом коштувати 30 грн… І все інше… Ціни миттєво злетіли вгору, але на те ніхто не зважав. Бог суддя тим, хто нажився на людському горі, переживши те горе разом з усіма всього кілька годин тому… Вразило інше.
Вранці у п'ятницю вулицями не йшли, а брели люди. Хто зі штапиком, хто з обігрівачами, хто з чим.. І всі вони витирали сльози на змарнілих обличчях. І зупинялися біля зустрічних, аби запитати: «Як ви? Всі живі-здорові? Хата ціла?». І не дивно було б, якби спілкувалися знайомі. Але це були чужі люди, які, однак, не могли пройти мимо, не запитавши, не підтримавши… Хоча хіба можуть бути чужими люди, що разом пережили страшні години? Мабуть, біда таки обєднує?.. Проте — не всіх, ні, не всіх…
Пункти обігріву, волонтери, найрізноманітніша гуманітарна допомога з усіх боків — все це було і є, вся ця величезна, дуже клопітка і втомлива, надзвичайно необхідна робота!.. І можна зрозуміти тих міліціонерів, МНСників, квартальних чи навіть чиновників, які дозволяють собі десь «гиркнути», десь не досить оперативно зреагувати. Вони ж теж — люди! Вони на ногах з вечора 29-го або з ранку 30-го! Людський фактор, панове!.. Вони стомилися, вони фізично виснажилися, у них теж вдома проблеми, і подекуди — дуже значні, але вони працюють! А ми, прості люди, не в погонах, не при владі, такі собі звичайні люди?.. Ми — люди? — хочеться запитати в окремих випадках.
Кілька живих огидних фактів…
Коли в ніч з 29-го на 30-е жовтня майже все місто божеволіло від хвилювання, знайшлися ті, що шниряли по покинутих домівках, квартирах, школах, садочках і виносили звідти все, що бачили. Не знаємо, чи зверталися люди офіційно до міліції за фактами мародерства, чи всім було не до того, але таке дійсно було!
Коли потерпілі товпилися у чергах, аби отримати скло, шифер чи плівку для вікон, знаходилися заповзятливі люди, які «гребли» те все «на халяву», а потім ще й перепродували! Перепродували плівку, яку для сватівчан збирали мешканці пережившої сотні обстрілів Станиці Луганської!!! Хтось сам, не звертаючись нікуди, відремонтував все, що було пошкоджено в домі, а хтось — «хапав» скло не на одне фактично розбите вікно, а на шість! А чого ж — по-хазяйськи, колись згодиться… Хто ж його зараз перевірятиме?..
А ще шокує людська тупість, вибачте на слові. По всьому місту пересувалися автомобілі, з яких через рупори правоохоронці попереджали про вибухонебезпечні предмети, про те, що слід робити, якщо підозрілий предмет попадеться вам на очі. Все ж місто в снарядах!.. А хтось тим часом їхав зі снарядом на багажнику велосипеда… А хтось тим часом, поки сусідка викликала МНСників, поцупив у неї з городу снаряд, аби виготовити з «суперського» металу якусь цяцьку чи здати снаряд на металобрухт… У вас розум є, «трофейщики»? Ви знаєте, що ті снаряди, які зараз у вас у сараях під соломою заховані, можуть будь-якої миті вибухнути? А радіус враження у них — не кілометр і не пять кілометрів!!! А поряд — сусіди… Про що ви думаєте? Чим думаєте?..
У суботу вранці у магазині така ситуація. Жіночка років 50-ти попросила продавця продати їй 5 великих упаковок чипсів. «А то ще раз отак гагахне, та попаде, а я тієї гадості так і не скуштувала» — пояснила вона. Уявляєте?!.. А ще вразило те, що ніхто в черзі навіть не посміхнувся. Всі розуміли ту жіночку…
Бо завтра може і не бути (тепер всі сватівчани це зрозуміли!), а ми чогось не скуштували, щось не одягли, кудись не з'їздили, комусь не сказали найважливіших слів… Живіть сьогодні! Говоріть своїм рідним і близьким слова «Я тебе люблю!» мільйон разів на день! Спілкуйтеся, обіймайте частіше ваших дітей та коханих! Не відкладайте це на «потім»… Живіть!.. Здоров'я усім і миру!
Оксана РАКІТІНА
Інтерв'юздиректоромКУСРЦ"Спортдлявсіх"ОлегомАнатолійовичемПодзєгуномстосовнозакінченняЧС-2018зфутболу
...
читать далее »
«НасесіїОржицькоїрайонноїрадимісцевідепутати
прийнялирішенняпередатиприміщення,вякомузнаходитьсякомунальнагазета,з
балансуКП«Редакціягазети«Оржицькі ...
Уминуломуномері«Сватівськихвідомостей»підрубрикою«СерцеВсесвіту-людина»булаопублікованазамітка«Голодранцігопдокучі»,деавтор ...
1серпнявідбулосяпершезасіданняконкурсноїкомісіїздоборукандидатівнапосадукерівниківзакладівкультуриСватівськогорайону.
Заофіційноюінформацією,на ...
Аграріїзаєдинуоб'єднанутериторіальнугромадузцентромуСватовому,абоЗвинувачуватимивміємо,аотвибачатися-ненавчилися.
У ...