Вже рік як немає поряд з нами Олександра Тихоновича Давиденка, та його присутність відчувається в усьому. Ось в його кабінеті стоїть баян, наче чекає свого хазяїна, який зараз прийде і почне грати, готуючись до репетиції. На стіні висять грамоти, якими нагороджувалися колективи за участь у фестивалях, про кожну таку поїздку Тихонович, так звали його колеги, обовязково розповідав цікаву історію і налаштовував на гарний настрій учасників. У шафі лежать окуляри, які він шукав кожного разу, бо не міг без них розпочати роботу. Все тут нагадує про нього, людину, яку усі любили і поважали - щиру, відкриту, відверту. А поважали тому, що рідко зустрічається таке поєднання простоти і таланту.
Талановитий музикант, хормейстер, керівник – до нього тягнулися люди, бо він умів зацікавити і знайти спільну мову з кожним. Який він був музикант, знають усі сватівчани, бо майже у кожному дворі Тихонович з баяном грав весілля, проводжав з піснями хлопців до армії, співав на ювілеях та днях народженнях. Стільки пісень, як знав він, мабуть, не знає ніхто. На будь-яку тему для будь-якого покоління Тихонович міг підібрати репертуар, аби усі співали разом з ним і відчували себе справжніми співаками.
Талановитою людина не стає, а народжується. Завдяки його природному таланту, спостережливості і вмінню перетворити побачене на поетичні рядки та музику, а ще - любові до рідної землі, народилося багато авторських пісень: «Над широким полем сонечко встає, в лузі при березі зозуля кує», або «Калинова зоря на небосхилі грає…». Тільки закохана у свій край людина може написати такі рядки. Окрім того, що Тихонович був талановитим чоловіком, він був сміливим і відчайдушним, а тому ніколи не замислювався над небезпекою. Якщо щось необхідно було зробити ціною свого здоровя, справою його честі було виконати завдання, незважаючи ні на що, ні на які обставини. Ось так у 1986 році, коли сталася трагедія на Чорнобильській АЕС, були організовані кон-цертні бригади для виступу перед ліквіда-торами. І Тихонович, не вагаючись, разом з іншими сміливцями-культпрацівниками, вирушили з концертами у небезпечну зону, розуміючи, що вони теж повинні зробити свій внесок у цю важливу справу.
Олександр Тихонович ніколи не жалівся на долю, а був вдячний за все, що вона йому посилала. «Ой, розвивайся, та й сухий дубе» - лунає зі сцени і сьогодні. Учасники народного чоловічого гурту «Сватівські козаки» виконують цю пісню з особливими почуттями, адже це улюблений твір їхнього керівника, заслуженого працівника культури України Олександра Давиденка. З цією та іншими піснями вони виступали свого часу на великих сценах країни. Їм кричали «браво», коли вони співали у Національному палаці України. І не дарма «хлопці» - так називав їх Тихонович, хоча у колективі були учасники від 30 до 70 років – цілу ніч репетирували у потязі свої пісні, бо розуміли усю відповідальність виступу, бачили, як хвилювався їхній керівник, і ще більше старалися – не хотіли його підвести.
Народний чоловічий гурт «Сватівські козаки» - то ціла глава книги життя Олександра Давиденка. Де тільки не бували учасники колективу разом зі своїм керівником. Від сходу і до заходу України співали вони свої пісні, а коли їх запросили на козацький фестиваль до Запоріжжя, Тихонович сказав: «Хлопці, це була моя мрія. Ми побували у колисці козацької слави, на самій Хортиці». Він був щасливий і гордий від того, що саме його колектив представляв Луганську область і наше рідне місто Сватове на такому почесному фестивалі, як «Покрова на Хортиці». За роки своєї роботи у культурі Олександр Тихонович створив немало колективів, і всі вони свого часу були дуже відомі серед сватівчан: самодіяльні хори, квартет «Сватівчани», вокальний ансамбль «Козача вольниця». Усе життя він мріяв організувати хор козачої пісні, тому прийняв керівництво колишньою хоровою капелою, намагаючись створити колектив своєї мрії.
Підібрав потрібний репертуар, доречну назву (колектив став називатися «Народний хор «Калинова зоря»), покликав до хору кращих солістів і співаків, зробив концертну програму. Зі своєю програмою учасники хору виступали у сільських клубах, неодноразово були в гостях у будинку для ветеранів і людей похилого віку, брали участь у масових міських та районних заходах, давали концерти перед воїнами АТО. Тихонович дуже цінував своїх учасників, ставився до них з великою повагою, бо розумів, що ці люди приходять у самодіяльність за покликанням душі і серця, а значить, вони безцінні. Учасники ж, у свою чергу, дуже любили Тихоновича, бо відчували його ставлення до них. Любили за його прямолінійність, чесність і порядність. І ми, працівники культури, нинішні і колишні, дуже сумуємо за ним. Він завжди цікавився справами кожного, а у скрутну хвилину підтримував сам і закликав допомагати один одному.
Коли до нього зверталися за порадою музиканти, Тихонович завжди відгукувався на прохання. Й досі у колективі часто можна почути: «Тихонович би зробив ось так», або: «Як сказав би Тихонович…». Це свідчення того, що його думка досі для нас важлива, і так буде завжди, бо ця значуща для всіх культпрацівників людина залишила глибокий слід у серці кожного. І на підтвердження цього ми співаємо авторські пісні Давиденка, бо вони щирі; повторюємо його фрази, бо вони мудрі; продовжуємо його справу, бо вона того варта. І доки будуть співати колективи, створені Олександром Давиденком, доти він буде жити серед нас. Жити у наших серцях, у наших думках і піснях.
Працівники культури Сватівщини
Інтерв'юздиректоромКУСРЦ"Спортдлявсіх"ОлегомАнатолійовичемПодзєгуномстосовнозакінченняЧС-2018зфутболу
...
читать далее »
«НасесіїОржицькоїрайонноїрадимісцевідепутати
прийнялирішенняпередатиприміщення,вякомузнаходитьсякомунальнагазета,з
балансуКП«Редакціягазети«Оржицькі ...
Уминуломуномері«Сватівськихвідомостей»підрубрикою«СерцеВсесвіту-людина»булаопублікованазамітка«Голодранцігопдокучі»,деавтор ...
1серпнявідбулосяпершезасіданняконкурсноїкомісіїздоборукандидатівнапосадукерівниківзакладівкультуриСватівськогорайону.
Заофіційноюінформацією,на ...
Аграріїзаєдинуоб'єднанутериторіальнугромадузцентромуСватовому,абоЗвинувачуватимивміємо,аотвибачатися-ненавчилися.
У ...