Сучасні герої поруч з нами. Новини сватівщини

Сьогодні ні в кого немає сумнівів, що ці герої – це наші хлопці, чоловіки, це мужні воїни, що зі зброєю в руках захищають східний кордон України; це лікарі, які виривають поранених в АТО з пазурів смерті, ставлять їх на ноги; це волонтери, на плечах яких тримається забезпечення нашої армії продуктами, обмундируванням, медикаментами та багато чим іншим, вкрай необхідним у щоденній ратній роботі солдата. Зрештою, це всі ті, хто пожертвував хоча б краплиною своїх статків заради України та її майбутнього.

Кажуть, що ніщо так не обєднує людей, як біда. Сьогодні для всього нашого народу вона одна – війна, АТО… Кожного дня ми прокидаємося з думкою про те, щоб скоріше запанував мир на Україні та припинилися ці виснажливі військові дії. Ніхто з нас не може стояти осторонь цих жахливих подій, які охопили нашу неньку-Україну. Хтось допомагає фізично, фінансово, хтось морально, а хтось бере до рук зброю і йде захищати рідну землю. Ці воїни – відважні та мужні герої, які своїм життям захищають єдність нашої Батьківщини.

І ми пишаємося тим, що у нашій школі навчаються діти, чиї батьки зараз, у цей складний час, захищають рідну Україну.

Незважаючи на всі труднощі служби, вони знаходять у собі сили боронити нашу землю, аби в країні запанував мир і спокій. А вдома на них з вірою та безмежною надією в серці залишаються чекати їхні родини: дружини, діти, сестри, матері.

Така доля спіткала і Раїсу Олександрівну Сизонову, яка разом з двома дітками проживає в місті Сватове.

30 червня 2015 року жінка провела в АТО свого чоловіка Сизонова Олександра Сергійовича,1985 року народження.

Олександр, не вагаючись, пішов до військкомату. Він самостійно прийняв рішення боронити кордони України, захищати рідну землю від загарбників. Раїса Олександрівна знає і свято вірить в те, що все буде добре, тому і не відмовляла чоловіка від військової служби. Говорила, що в їхній сімї звикли поважати думки, прагнення та наміри один одного.

І це правильно, адже жінки не мають права на слабкість, бо їхнім чоловікам і так важко. Тож вони мають бути мужніми, щоб їхні кохані тримали удар, відчуваючи за спинами міцний тил.

Ще одного відважного захисника Вітчизни чекають удома дружина Ніна Миколаївна та дві донечки – Вікторія та Анастасія Кириченки.

29 січня 2015 року батько учениці 3 класу Кириченко Анастасії був мобілізований до лав ЗС України в ході третьої хвилі мобілізації. Олександр Миколайович Кириченко (фото 2) пішов виконувати свій обовязок перед державою. Пройшовши навчання в м. Васильків Київської обл., він зараз проходить службу в 14 батальйоні за спеціальністю водій-заправник в роті матеріального забезпечення та є учасником АТО.

А син Олександра Вікторовича Давиденка (фото 3 - сидить 3-й праворуч), сватівського підприємця, отамана Козацького полку «Сватове-Січ», який уже півроку як добровольцем пішов захищати свою землю від окупантів і на даний момент служить під Маріуполем, завжди ходить до школи у вишиванці, з прикладеною до серця долонею і зі словами гімну на устах зустрічає всі державні свята.

І це не дивно, адже все починається з родини: з батьківського слова, з батьківського вчинку.

Молодший Сашко унаслідував від старшого не тільки імя, а і почуття патріотизму, відповідальності за близьких і за країну…

З упевненістю та гордістю можна стверджувати, що Олександр Вікторович Давиденко і тисячі таких, як він, воїнів є надійними захисниками України, якими ми пишаємося та за життя яких вболіваємо.

Хай же їм щастить і стелиться рушником мирна дорога додому!

Повертайтесь, будь ласка, живими —

Просимо не багато й не мало.

Кожен вечір перед святими

Молимось, щоб нещастя вас не спіткало,

Щоби янгол закрив от біди,

І над вами розправив він крила,

І щоб куля лихої орди

Не побачила, не зачепила.

В ясні ранки та в дні дощові

Ми шепочемо в синіє небо:

«Повертайтесь, будь ласка, живі!