Новини Сватівщини - газета Сватівського району Луганської області. Найсвіжіша, найактуальніша інформація із перших вуст. Передплачуйте газету
Новини Сватівщини, та завжди будьте в курсі найважливіших подій Сватівського району.
24 липня в Народному домі «Сватова-Лучка» відбулася зустріч сватівської громадськості з відомим українським кінорежисером, сценаристом, актором Михайлом Герасимовичем Іллєнком. На сьогодні ця видатна людина є членом-кореспондентом Академії мистецтв України, Заслуженим діячем мистецтв України, лауреатом Державної премії України імені Олександра Довженка. Одним із активних організаторів зустрічі стала громадська організація «Громадянська ініціатива інтелігенції Сватівщини».
Заочне знайомство сватівчан з Михайлом Герасимовичем відбулося дещо раніше, оскільки він є засновником фестивалю сучасного короткометражного українського кіно «Відкрита ніч – Дубль 18», який з успіхом пройшов, крім Києва, ще на 52-х майданчиках, в тому числі — на 7-ми закордонних та на 5-ти майданчиках у зоні АТО. Спостерігати за перебігом фестивалю та брати участь у визначенні переможців мали змогу й наші земляки.
На суд сватівського глядача було представлено останню роботу метра — художній фільм «Той, хто пройшов крізь вогонь», знятий за дійсними історичними подіями, робота над яким була завершена у 2011 році. У своєму виступі Михайло Герасимович розповів, що сценарій фільму було написано за неймовірною біографією Героя Радянського Союзу, нащадка козацьких характерників Івана Даценка. Коротко режисер розповів про свою поточну діяльність та продемонстрував уривок зі своєї незавершеної творчої роботи «Толока», що є першою екранізацією творів Тараса Григоровича Шевченка.
Дуже змістовну прес-конференцію з видатним режисером провів учень 9-А класу Сватівської ЗОШ № 2, неодноразовий переможець учнівських олімпіад з української мови Р. Дзюба. Ростислав — обдарована особистість, що має власний світогляд та нестандартну точку зору. Він неодноразово брав участь у різноманітних конкурсах (зокрема творчого характеру) та фестивалях. У 2015 році Ростислав був учасником Всеукраїнського етапу олімпіади з української мови та літератури у місті Хмельницькому. В майбутньому юнак мріє стати перекладачем або журналістом. Його інтервю з українським режисером «Новини Сватівщини» з радістю представляють увазі наших читачів далі...
— Ви народилися у Москві. Проте весь світ Вас знає саме як українського режисера, сценариста та актора. Як так сталося?
— Не думаю, що мене знає весь світ, проте це не так важливо. Такою була політика Сталіна — перемішати всіх, хто був під його владою, під його рукою. І мою сімю, як й інші сімї, доля постійно перекидала з одного міста до іншого. Батько був інженером і будівельником, наро-дився в селі Варварівка Синельниківського району, недалеко від Дніпропетровська, мама — в Черкасах. А потім — почалося... Мама під кінець життя сіла й каже: «Скільки ж разів ми переїжджали до іншого будинку!» Здається, вона нарахувала сімнадцять таких переїздів.
— Що зумовило прихід Ваш та Ваших братів до кінематографу?
— Брати, що були старші від мене, вже вчилися, пра-цювали в кінематографі. Це настільки було азартно, що важко було, побувавши перший, третій, пятий, десятий раз на знімальному майданчику, не полюбити кіно. І коли я вчився у четвертому класі, я зрозумів, що розби-раюся в кіно краще, ніж брати. Відтоді я обрав одну до-рогу — кіномистецтво.
— Якою була Ваша дитяча мрія? Чи здійснилась вона?
— Я хотів у дитинстві стати, як герой фільму («Той-ХтоПройшовКрізьВогонь» — прим. автора), льотчиком, але вже сталось — як сталось. Утім, у своїх фільмах я продовжую літати.
— Я не помилюся, якщо скажу, що роль братів Іллєнків в українському кіно така сама, як і роль братів Тобілевичів в українському театрі. Якщо в першому випадку маємо українське поетичне кіно, то в другому — український професійний театр. Як ви поставитесь до такої оцінки?
— За оцінку дякую. Взагалі кіно в Україні почалося на два роки раніше, ніж у Франції: Йосип Тимченко в Одесі задовго до Люмєрів вже показував фільми. Проте я не хочу цим якось применшити роль Люмєрів, бо вони вперше показали кіно глядачам. А Тимченко показав його своїм колегам-науковцям, викликавши у них заздрість, і тоді вони сказали, що це — «барахло». Тому Тимченко не був помічений.
Щодо Довженка, Ігоря Савченка, інших великих режисерів й акторів, яких не перераховуватиму, — вони добряче попрацювали. Зараз кожен, хто знімає кіно, особливо молодь, говорять, що такого ще не було. Це як зварити вперше в житті справжній український борщ.
— А тепер перенесемося трішки до сучасності... Як Ви ставитеся до ідеї створення зовсім нового в Україні культурного телеканалу, де було б мінімум реклами та максимум фільмів українського вироб-ництва?
— Створення нового каналу — справа важка, але нео-бхідна. І не один такий канал потрібен. Зараз ситуація нам дає шанс, бо з ефіру випадає велика кількість ро-сійських серіалів, зокрема й ті, що пропагують війну. Почалось заповнення цієї прогалини, і я сподіваюсь, що ми побачимо багато українського кіно.
— Який напрямок розвитку українського кінемато-графу: «краще менше, але краще», чи «ми можемо більше»?
— Зараз у нас є все, щоб розгорнути повноцінний техно-логічний процес.
Нам потрібні будь-які, всі українські фільми. Зараз тре-ба знімати багато й дуже добре. Але в цьому і проблема, бо держава виділяє мало грошей. І розвивається волон-терське кіно, що знімається на кошти небайдужих гро-мадян. До речі, 90% фільмів, представлених на фестивалі «Відкрита ніч», знімались просто — зібрались люди і домовились: в одного є така апаратура, в іншого — така, обєдналися й зняли фільм.
— Тепер — про ваші нові фільми, зокрема — «Толо-ку»… Він, наскільки мені відомо, був знятий минулого року за твором Тараса Григоровича Шевченка «А в тієї Катерини хата на помості». Це перша екра-нізація творів Кобзаря за останні півстоліття. Яка його доля після закінчення зйомок?
— Він все знає! Мені страшно. (Сміх у залі.) Я можу ска-зати, що фільм знятий не повністю, а лише наполовину. Бо, як це часто буває, той фільм, що ви бачили, знімався пять років («ТойХтоПройшовКрізьВогонь»— прим. ав-тора), тому що то були гроші, то їх не було. І от зараз грошей знову немає…
І справді, як це не шокуюче звучить, «Толока» — перша екранізація творів Шевченка за останні 50 років. От про Шевченка знімали дуже хороші біографічні фільми. До речі, у мене є така пропозиція. Я маю епізод з цього фільму на диску (показує – прим. автора). Ми можемо його подивитися, якщо й у вас, і у нас є час на це. Якщо ви готові, то будь ласка.
Сюжет цього фільму короткий, я можу за хвилину переказати його, оснований він на дуже короткому вірші — на одну сторінку. Отже, покохали Катерину троє козаків. А вона й каже: «Я вийду за того, хто поверне з полону (з полону! – відчуваєте, як вже актуально починає звучати!), з Криму мого брата. Козаки погодились з умовами, але вони були нездійсненними: дістатися до Криму, знайти та відбити того брата, повернутись назад… Двоє загинули, третій повер-тається до Катерини, а вона відчинила двері та й заговорила: «Це не брат мій, це мій милий, Я тебе дурила». За такий обман у ті часи не прощали навіть жінок.
Але чому вийшов повнометражний фільм? У Шевчен-ка не сказано, скільки Катерина чекала брата. Я, як сценарист, припустив, що вона чекала аж триста років. За цей час сталося стільки біди: то війна, то революція, то Голодомор, то… то… то…то! І Чорнобильську катастрофу перечекала! І Катеринину хату стільки разів руй-нували! Але, за давнім українським звичаєм, після кож-ної руйнації збиралася толока, й люди відбудовували ту хату. Це символізує невмирущість України.
— Які роботи на кінофестивалі «Відкрита ніч» Вам найбільше сподобались?
— На фестиваль було надіслано 250 кіноробіт. У ре-зультаті суворого відбору в програмі залишилось 44-45 фільмів. Проте я готовий захистити кожний, бо всі вони мені дорогі.
— Які цікаві випадки були у Вас під час зйомок кіно?
— Коли до нас приїхали індіанці з Харкова, то вони, прочитавши сценарій (фільму «ТойХтоПройшов-КрізьВогонь — прим. автора), трохи його підредагували, а потім сказали: «Добре, що ви знайшли цю давню індіанську легенду».
— «Яку легенду?».
— «Про хійока». Я не знав цієї легенди і відчув, що натрапив на хорошу знахідку. За індіанськими уявленнями, люди, що пережили враження блискавкою – хійока – могли бути у двох місцях одночасно, як герої з нашого фільму, бачити на відстані. І після такого було легше робити фільм.
— Дуже Вам дякую за інтервю.
Від редакції: після показу фільму М. Іллєнка в одній із соціальних мереж Інтернету розгорілося бурхливе обговорення. Участь у ньому брали сватівчани. І писали ті «великі поціновувачі» не стільки про свої враження та емоції від самого фільму та його автора, скільки про невідомого для них хлопчика, який «випхався на сцену і ставив Ілєєнку питання за сценарієм». І кожен учасник віртуального обговорення написав чимало різких та колючих слів на адресу Р. Дзюби.
А ніхто з тих «дописувачів» навіть не здогадувався, що Ростислав, вийшовши на сцену і почавши ставити запитання М. Іллєнку, брав інтервю у режисера для газети, скориставшись пропозицією ведучої, он-лайн, як мовиться. Про це інтервю юнак попередньо домовився з «Новинами Сватівщини». Звичайно, майбутній журналіст (сподіваємось) готувався до інтервю, вивчав біографію та фільмографію Михайла Іллєнка, складав запитання до інтервюера. Він не «випхався на сцену», а вийшов до видатного режисера та сценариста української сучасності з букетом квітів. А Михайло Герасимович, до речі, радо, з азартом навіть, відповідав на запитання юного сватівчанина.
Не будемо називати прізвища учасників віртуальної полеміки, проте зауважимо, що всі вони — досить відомі особи, дорослі люди, що мають немалий життєвий досвід і, безперечно, вважають себе високоосвіченими та культурними людьми (бо ж вони не «попхалися», бачте, на сцену — мабуть, від природної скромності і делікатного виховання?). І всі вони «перемивали кісточки» школяреві, який на 25-35 років молодший за них. Вони навіть не замислилися над змістом події, а лише розводили дискусію та бруднили імя 15-річного хлопця. «Совдепією» їм, бачте, запахло від прес-конференції. Виходить, з нюхом — все гаразд у місцевих «інтернет-цензорів», а от зі слухом — біда, бо почули дзвін, та не зрозуміли, звідки він...
При цьому, до речі, якби не запитання Р. Дзюби, то присутні у залі глядачі і не дізналися б про цікаві факти із життя та творчості М. Іллєнка та не побачили б частину його незавершеного доки що фільму «Толока»… Навряд чи хтось з вищезгаданих «поціновувачів мистецтва» знав про зйомки цього фільму, а тим більше зміг би поставити хоча б одне запитання режисеру на цю тему.
Колектив же «Новин Сватівщини» від щирого серця дякує Ростиславу Дзюбі за ту роботу, яку він виконав! Щиро віримо, що ця його проба пера буде початком успішної діяльності на журналістській ниві!
Інтерв'юздиректоромКУСРЦ"Спортдлявсіх"ОлегомАнатолійовичемПодзєгуномстосовнозакінченняЧС-2018зфутболу
...
читать далее »
«НасесіїОржицькоїрайонноїрадимісцевідепутати
прийнялирішенняпередатиприміщення,вякомузнаходитьсякомунальнагазета,з
балансуКП«Редакціягазети«Оржицькі ...
Уминуломуномері«Сватівськихвідомостей»підрубрикою«СерцеВсесвіту-людина»булаопублікованазамітка«Голодранцігопдокучі»,деавтор ...
1серпнявідбулосяпершезасіданняконкурсноїкомісіїздоборукандидатівнапосадукерівниківзакладівкультуриСватівськогорайону.
Заофіційноюінформацією,на ...
Аграріїзаєдинуоб'єднанутериторіальнугромадузцентромуСватовому,абоЗвинувачуватимивміємо,аотвибачатися-ненавчилися.
У ...