Ми, ветерани педагогічної праці, хоча вже не працюємо у навчальних закладах, але тісно спілкуємося з педколективами і школярами. Нас вітають зі святами, запрошують на зустрічі, надають (по потребі) волонтерську допомогу по господарству тощо, тобто ми продовжуємо жити життям школи. І тому нам боляче і нас обурюють нападки через пресу на педколективи і їх керівників, а також на відділ освіти.
Школа — це не бізнес, в ній працюють тільки люди, які за покликом душі й серця, а не заради грошей, стали на педагогічну стезю, які люблять і поважають кожну дитину як особистість, які, не рахуючись з особистим часом, навіть вночі готуються до уроків, перевіряють зошити, постійно збагачують свої знання і досвід роботи. Школа — це державний заклад, і в ній працюють за державними програмами навчання і виховання. У нашому районі немає приватних шкіл, а хоч би й були, то теж працювали б за програмами, затвердженими відповідними органами освіти. І навчання в усіх наших школах проводиться на українській мові.
Школи Сватівщини були, є і будуть завжди на висоті, бо в них працює великий педколектив, знавці своєї справи, результатом праці яких є вступ більшості випускників до вищих навчальних закладів, участь у районних, обласних і всеукраїнських олімпіадах, конкурсах, спортивних змаганнях тощо.
А скільки цікавих, змістовних заходів проводиться, продовжуються і примножуються кращі традиції, а також на вимогу часу зявляються нові.
З преси, і не тільки, ми знаємо, скільки уваги приділяється моральному і військово-патріотичному вихованню дітей і молоді. Учні шкіл під керівництвом директорів, вчителів і батьків надають моральну і матеріальну допомогу пораненим військовим, біженцям. У них склалися добрі взаємини з військовослужбовцями.
І відділ освіти, і школи, і батьки, і фермерські господарства, і приватні підприємці за підтримки керівництва району й міста створюють необхідні умови для навчання, виховання і харчування дітей, їхнього оздоровлення.
І тому нападки деяких громадських діячів на освітянські заклади, відділ освіти та їх керманичів не відповідають дійсності.
По-перше, вони не фахові, і по-друге, вони не конкретні і не вирішуються з тими, кого це стосується прямо і відкрито, а роблять це з підворітні, встромляючи ножа в спину. По-третє, з якою метою це робить людина, чи вона не зводить особисті рахунки, чи дійсно бажає добра? По-четверте, чи сам «нападник» без гріха і має право про це говорити, бо за відомою біблійською притчею, коли натовп напав на грішницю і хотів забити її камінням, вона звернулася до Бога, щоб він її захистив, і Всевишній сказав, що той має право кинути камінь, хто сам без гріха, і натовп повернув від грішниці. По-пяте, треба памятати, а чи сам (чи сама) багато зробив для людей, для громадськості, чи лише займається критиканством, тобто лише вказує на недоліки. І останнє: лише недолуга людина буде продовжувати робити свою брудну справу, а можливо – схаменеться.
А районному відділу освіти і школам моє побажання: більше уваги приділяти профорієнтації випускників (юнаків) на педагогічну професію, бо у школах замало викладачів-чоловіків, а керівників лише двоє.
А. Охрімчук, ветеран педагогічної праці