1 лютого 1943 року радянське Інформбюро повідомляло: «Наші війська в результаті нищівної атаки оволоділи містом і великою залізничною станцією Сватове». А 3-го лютого пролунало ще одне повідомлення: «Наші частини в районі Сватового зайняли ряд населених пунктів. Знищено до 800 гітлерівців, 5 німецьких танків, 2 бронеавтомобіля і 24 гармати. Захоплено 17 гармат, склад з боєприпасами, 16 автомобілів, 11 радіостанцій, елеватор з зерном. У повітряних боях наші льотчики збили 10 німецьких літаків».
Після цього повідомлення воїни-сватівчани, що перебували на різних ділянках фронту, із запалом салютували, хто чим міг. А командир батареї П. Романов у блокадному Ленінграді салютував з гармати.
Але далася ця перемога дуже й дуже нелегко.
Територія нашого району не мала особливого стратегічного значення для ворога з точки зору наявності на ній вигідних умов для створення оборони (значних висот чи великих річок тощо). Проте під час звільнення на Сватівщині відбувалися кровопролитні бої. Це пояснюється тим, що територія району опинилася на шляху надзвичайно важливого стратегічного наступу радянських військ, що здійснювався з метою звільнення Донбасу і розєднання та знищення великого Харківсько-Воронезького угруповання німців. Ось чому при звільненні нашого району і були задіяні доволі значні сили червоної Армії — шість стрілецьких дивізій двох армій!
У кінці січня 1943 року, намагаючись зупинити стрімкий наступ радянських військ, фашисти чинили запеклий опір по фронту р. Оскіл — Новопокровськ — Нижня Дуванка — Преображенне — Сватове, вперто чіпляючись за кожну висоту, кожну водну перепону. Понад місяць особливий фашистський полк СС старанно укріплював оборонний рубіж у Сватівському районі. Тому більшість населених пунктів Сватівщини радянським воїнам доводилось звільняти у ході важких кровопролитних боїв. Але героїчними зусиллями воїнів військових підрозділів 160-ї, 172-ї, 267-ї, 57-ї гвардійських, 195-ї стрілецької дивізій та 106-ї окремої стрілецької бригади протягом 25-31 січня та 1-2 лютого 1943 року уся територія Сватівського району була звільнена від окупантів. Східну частину Сватівщини радянські війська звільнили 25-29 січня, центральну — 29-31, а західну — 1-2 лютого.
25 січня воїни 172-го та 174-го гвардійських стрілецьких полків 57-ї гвардійської стрілецької дивізії 1-ї гвардійської армії звільнили Кругле, Рудівку, Андріївку та навколишні села.
27-28 січня полки 267-ї стрілецької дивізії визволили Маньківку, Павлівку, Новопреображенне, Федотівку, Шаповалівку і вели активну розвідку у напрямку Сватового, Преображенного та Гончарівки. З 28 січня у Маньківці розташовувався штаб 267-ї стрілецької дивізії та польовий військкомат, який швидко провів мобілізацію чоловіків із Маньківки, Свистунівки та навколишніх сіл.
29 січня Містки та Чепігівка були звільнені без бою 195-ю стрілецькою дивізією 4-го стрілецького корпусу 1-ї гвардійської армії. А 30 січня ця ж сама дивізія так само без бою звільнила Барикіне та Іванівку і приступила до звільнення території Кремінського району.
30 січня на північній околиці Преображенного та Гончарівки 848-й і 844-й стрілецькі полки майже весь день у жорстоких боях намагалися заволодіти цими селами. І тільки пізно ввечері вдалося вибити фашистів з сіл і до ранку 31 січня звільнити їх.
Центральна частина Новониканорівки, Свердлівки, Надьожного, Яблунівки також звільнені 30 січня 747-м стрілецьким полком 172-ї стрілецької дивізії 6-ї армії. Частина Новониканорівки була звільнена воїнами 160-ї стрілецької дивізії. Північна частина с. Новониканорівка, с. Куликівка та с. Лебедівка з важкими боями були звільнені 30 січня воїнами 514-го стрілецького полку 172-ї стрілецької дивізії.
30 січня 846-й стрілецький полк звільнив село Первомайськ і близько 11-ї години ранку наблизився до Сватового та закріпився у 150-200 метрах від залізничної колії, біля Харинського переїзду, за насипом якого розташовувалася добре укріплена фашистська оборона. І вдень, і вночі полк декілька разів піднімався в атаку, але противник прицільним кулеметно-артилерійським вогнем змушував його знову залягати у сніг і відбиватися. Майже все поле від Первомайська до Сватового було порите ямами від ворожих мін та снарядів.
31 січня 174-й гвардійський стрілецький полк звільнив північно-східну частину Мілуватки, а 172-й — її центральну та південну частини.
Цього ж дня 1-м і 3-м батальйонами 106-ї окремої стрілецької бригади було звільнено Нижню Дуванку.
Одразу по цьому, 1 лютого, воїни 1-го та 2-го батальйонів цієї бригади звільнили Наугольне та Куземівку, а вже 2 лютого 1-й батальйон звільнив Коломийчиху. Паралельно, після повного очищення від фашистів Нижньої Дуванки, 3-й батальйон провів бойові операції зі звільнення спочатку Кривошиївки (1 лютого), а потім — північної частини Артемівки (2 лютого).
2-й батальйон 106-ї окремої стрілецької бригади звільнив 31 січня південну частину с. Новониканорівка, с. Олександрівка, с. Полтава, с. Доля, 1 лютого — с. Оборотнівка, с. Наугольне, с. Куземівка (разом з 1-м батальйоном), 2 лютого — с. Стельмахівка
Трагічні події відбулися при звільненні Верхньої Дуванки: це село довелося звільняти від окупантів двічі, при його звільненні фашистами було розстріляно найбільша кількість мирних жителів. Вперше визволити Верхню Дуванку спробували у кінці січня 1943 року воїни 2-ї гвардійської механізованої бригади 1-го гвардійського механізованого корпусу. Спроба не вдалася Та недовго фашисти чинили розправи: на світанку 1 лютого частини 514-го стрілецького полку 172-ї стрілецької дивізії остаточно вибили німців з Верхньої Дуванки.
Дорогу ціну заплатили радянські воїни за звільнення населених пунктів Сватівського району від німецько-фашистських загарбників. Лише 267-а стрілецька дивізія втратила в боях на території району більше 300 воїнів.
Вони поховані у братських могилах Маньківки (21 чоловік), Свистунівки (7 чоловік), Новопреображенного (13), Первомайська (17), Гончарівки (79), Преображенного (40) та ін.. У самому Сватовому лише на площі 50-річчя Перемоги у Меморіалі Слави, Памяті та Скорботи покоїться прах 121-го воїна цієї дивізії. Значних втрат зазнали і інші дивізії, що звільняли Сватівщину. У братських могилах Верхньої Дуванки поховано 75 воїнів, Лебедівки — 94, Новониканорівки — 80, Нижньої Дуванки — 51 воїн.
У Сватовому, у сквері залізничного вокзалу, покоїться прах 48 воїнів 170-го гвардійського стрілецького полку 57-ї гвардійської стрілецької дивізії. В центрі Мілуватки захоронені 10 воїнів 174-го гвардійського стрілецького полку 57-ї гвардійської стрілецької дивізії.
Усі братські могили увіковічені Памятними знаками. За всіма могилами встановлене подвійне шефство: з боку підприємств й установ та школярів. На честь визволителів 267-ї стрілецької дивізії у Сватовому на пл. Радянській встановлено Памятний знак — 76-міліметрова гармата ЗІС-2.
Інтерв'юздиректоромКУСРЦ"Спортдлявсіх"ОлегомАнатолійовичемПодзєгуномстосовнозакінченняЧС-2018зфутболу
...
читать далее »
«НасесіїОржицькоїрайонноїрадимісцевідепутати
прийнялирішенняпередатиприміщення,вякомузнаходитьсякомунальнагазета,з
балансуКП«Редакціягазети«Оржицькі ...
Уминуломуномері«Сватівськихвідомостей»підрубрикою«СерцеВсесвіту-людина»булаопублікованазамітка«Голодранцігопдокучі»,деавтор ...
1серпнявідбулосяпершезасіданняконкурсноїкомісіїздоборукандидатівнапосадукерівниківзакладівкультуриСватівськогорайону.
Заофіційноюінформацією,на ...
Аграріїзаєдинуоб'єднанутериторіальнугромадузцентромуСватовому,абоЗвинувачуватимивміємо,аотвибачатися-ненавчилися.
У ...