Минуло світле християнське свято Великодня. Як і заведено, напередодні мешканці Сватівщини найскрупульознішим чином наводили порядок на могилках своїх рідних та близьких. Але у прагненні «навести красу» ми часто думаємо виключно про себе, зовсім не зважаючи на інших.
Лише одиниці з нас прибирають могилки не лише своїх рідних, а й давно покинуті поховання поблизу. Ну не вирізняються наші люди людяністю, даруйте за тавтологію. А прибираючи «свої території», псевдодбайливі громадяни часто перекидають сміття на могилки «сусідів» чи відносять його трохи подалі, аби «замести сліди». Що біля кладовищ є по кілька спеціально відведених місць для сміття — наче й не помічаємо.
До речі, скажемо кілька слів про облаштовані для смітників місця... Наприклад, у Сватовому на кладовищі, що на вулиці Комсомольській, таких місць три. Тут стоять контейнери. Поруч плитами застелене місце, де люди можуть складати сміття у разі, якщо контейнер виявиться переповненим. Але сміття люди майже весь час залишають поза межами спеціальних місць. Отак стоїть порожній контейнер, а вся бридота – в метрі від нього. «Чистюлі» ми – ні дати, ні взяти.
За церковними канонами на Великдень на кладовище ходити не варто, бо вважається, що душі покійних цього дня приходять до нас додому на гостину… На кладовище ходять на Радоницю (Проводи у народі). Але на Великодень мешканці району, попри церковні канони, поспішають на кладовища, аби помянути тих, чиї душі знаходяться на небесах. Хтось розкладає на гробках так звані поминальні пакунки, але переважна більшість «поминальників» на могилках близьких людей буквально влаштовує застілля. І у святому, здавалося б, місці ми не цураємося не просто сто грам за душу покійного випити, а напиваємося «у дрова». (До речі, на минулий Великдень один чоловік у місті, від душі «напоминавшись», просто зник. До сьогодні чоловік вдома не зявився). До Великодня активно прибираємо могилки від сміття та бурянів, а потім полишаємо після себе купу такого непотребу, на який і дивитися гидко.
Отак і живемо. З Воскресінням Христовим один одного вітаємо, але паралельно брудом обростаємо (і в прямому, і в переносному значенні цього вислову).
Олександра ЛУКАШИК