З роками їх все меншає в строю…
Вкорочують життя їм давні рани…
На вахті миру в рідному краю
Стоять з синами поруч ветерани.
Шановні сватівчани! Минулого року в рубриці «Вклонись доземно ветерану», яка була започаткована на шпальтах нашої газети до Дня Перемоги, ми розповідали переважно про ветеранів Великої Вітчизняної війни – жителів територіальних громад району. Цього року ми присвячуємо рубрику «Память священна» ветеранам, які проживають у нашому рідному місті Сватове. Наш доземний уклін вам, дорогі ветерани, звитяжні воїни-переможці! Будь ласка, залишайтеся з нами якомога довше. Ви — наша гордість, ви — наша слава. Подвиг ваш житиме у віках!
Розумна Таїса Дмитрівна
Народилася 2 лютого 1922 року в м. Сватове. З 1930 року навчалася у Сватівській школі №2, де закінчила 7 класів. В 1938 році почала працювати на МЕЗі — спочатку помічником лаборанта, а у 1939 році, закінчивши спеціальні курси, — лаборантом.
На початку війни, в 1941 році, закінчила курси медичних сестер у Сватовому і вже в 1943-му працювала у Ленінградському 271 госпіталі медсестрою.
В 1944 році воювала у Криворізькому протитанковому артилерійському полку № 1213. Пройшла визвольним маршем міста Купянськ, Дніпропетровськ, Тирасполь, країни Румунію, Югославію, зустріла Перемогу в австрійському місті Брук.
У липні 1945 року повернулася до Сватового, працювала касиром-контролером в РБК ім. Кірова. В 1955-му закінчила Сватівську вечірню школу, і з 1956 року працювала в клубі міського споживчого товариства.
Нагороджена орденом Великої Вітчизняної війни та медаллю «За мужність».
30 березня 1973 року Таїсі Дмитрівні присвоєно звання «Почесний донор СРСР».
В 1977 році Т.Д. Розумна пішла на заслужений відпочинок, але продовжувала ще працювати до 1980 року.
Карнаух Петро Григорович
Народився у 1922 році. Перебував у лавах Червоної Армії з вересня 1940 до листопада 1945 років. Воював з перших днів війни і до її завершення. Витримав 900 днів Ленінградської блокади, після чого з боями пройшов Ленінградську, Новгородську, Калінінську, Псковську області. Звільняв від німецьких окупантів Естонію, Латвію, Литву. За звільнення столиці Латвії М. Рига отримав подяку від Й.В. Сталіна. Війну закінчив у столиці Східної Прусії, м. Кенігсберг. Був командиром зенітної гармати. Особисто за період війни своєю гарматою знищив 4 ворожі літаки. Вів бої з піхотою противника, захищав різні військові обєкти від ворожої авіації.
За воєнні заслуги був нагороджений 21 відзнакою, серед яких медалі «За відвагу», «За перемогу у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.», «За взяття Кенігсбергу», «За оборону Ленінграда» та інші.
Повернувся Петро Григорович додому в листопаді 1945 року. Після повернення більше 20 років навчав дітей у школах району.
Астраханцев Вікентій Лаврентійович
Народився 10 травня 1924 року в м. Бердичів Житомирської області, в сімї будівельника. В 1941 році закінчив 9 класів Бердичівської середньої школи був піонером, комсомольцем, а в армії став членом ВКП. Був призваний на фронт у 1943 році, у 17 років. Закінчив війну молодшим сержантом 367-го стрілецького полку 71-ї стрілецької дивізії. Був демобілізований у 1947 році. Нагороджений медалями «За відвагу», «За визволення Варшави», «За перемогу над Німеччиною у Великій вітчизняній війні 1941-1945 рр.», орденами Богдана Хмельницького ІІІ ступеня, Вітчизняної війни, ювілейними медалями.
У листопаді 1955 року В.Л. Астраханцев був призначений директором Сватівського районного Будинку піонерів. На цій посаді він пропрацював понад 20 років. Закінчив у 1962 році інститут культури за спеціальністю «Культурно-просвітницька робота» з правом викладання в школі гуманітарних предметів. Вів уроки праці у школах №3, №7. Був секретарем парторганізації районного відділу освіти.
З 1964 по 1976 роки працював директором Сватівської районної дирекції кіномереж.
Астраханцев В.Л. користувався великою повагою, авторитетом у педагогів району, жителів Сватового. Неодноразово нагороджувався почесними грамотами виконкому міської ради , районного відділу народної освіти, обласного управління народної освіти, обласного управління кіномереж, комітетом з кінематографії при Раді Міністрів СРСР та ЦК профспілок працівників культури. Нині ветеран праці знаходиться на заслуженому відпочинку.
Нагорський Григорій Михайлович
Народився 1927 року в с. Мало-Олександрівка Лозно-Олександрівського району Луганської області. 8 листопада 1944 року був призваний до лав Радянської Армії. Служив на Уралі у м. Кунгур у запасному полку. Коли почалася війна з Японією, був направлений на Далекий Схід у Монголію, на Забалканський фронт – з 9.08.1945 по 3.09.1945 рр. Служив у 432-му полку, був кулеметником. Брав участь у визволенні Китаю від японців. З боями пройшов до м. Чангунь.
Після закінчення війни з Японією продовжував служити у Радянській армії до 1951 року.
За участь у бойових діях був нагороджений орденами Великої Вітчизняної війни та «За мужність», медалями «За перемогу над Німеччиною», «За перемогу над Японією», «Захисник Вітчизни», «За доблесть і відвагу», імені Жукова та ювілейними медалями.
Борисенко Іван Антонович
Народився у 1925 році в с. Першотравневе Сватівського району.
Під час війни воював на І Українському фронті командиром гармати, помічником командира взводу, старшиною батареї. З боями пройшов Угорщину, дійшов до Німеччини. Має нагороди: орден Великої Вітчизняної війни, медалі «За бойові заслуги», «За взяття Берліна».
Після війни Іван Антонович працював вчителем фізкультури у Сватівській восьмирічній школі №3, головою робітничого комітету, керуючим відділенням у радгоспі №10, зоотехніком у радгоспі «Дружба», старшим зоотехніком на племстанції.
Щербак Володимир Петрович
Народився у 1921 році у м. Сватове. До війни працював на Сватівській МТС токарем.
Під час Великої Вітчизняної війни воював у 36-й батареї 1-го Гвардійського полку 4-ї дивізії 4-го Українського фронту першим наводчиком гармати, заряджаючим.
Перемогу зустрів у Німеччині. Має багато нагород. Серед них — орден Великої вітчизняної війни, медалі «За оборону Севастополя», «За перемогу над Німеччиною».
Після закінчення війни В.П. Щербак працював у Львові токарем на меблевій фабриці, потім шахтарем у м. Первомайськ Луганської області. Звідти й пішов на заслужений відпочинок. На пенсії працював кочегаром в АТП.
Петруненко Марія Михайлівна
Народилася 8 листопада 1923 року в м. Сватове. Закінчила СШ №38. Почала свій воєнний шлях з Луганська, далі — Москва, Білорусія, Київ, Прибалтика. У Латвії Марію Михайлівну було поранено. Лікувалася там же у шпиталі до лютого 1945 року.
Звання — єфрейтор, була спочатку писарем, потім телефоністкою. З радянськими військами звільняла Польщу, там і зустріла Перемогу. За її словами, багато чого пережила, багато чого бачила, було дуже й дуже важко.
Демобілізувалася М.М. Петруненко у 1945 році. Має нагороди: ордени Великої Вітчизняної війни, «За мужність», медалі «За перемогу над Німеччиною», «За взяття Кенігсберга», ювілейні нагороди.
Данильченко Федір Семенович
Народився 11 травня 1924 року в сел. Новосвітлівка Луганської області. Закінчив Новосвітлівську середню школу.
На фронт потрапив у березні 1943 року, до 612-го стрілецького полку 243-ї дивізії 1-го Українського фронту. 19 березня був важко поранений і лікувався у шпиталі до червня 1943 року. Після виписки демобілізувався і повернувся до сел.. Новосвітлівка, де працював у колгоспі до 1993 року.
Зараз проживає у Сватовому.
Кислий Іван Терентійович
Народився 11 червня 1924 року в м. Сватове. Закінчив 7 класів СШ №6. Свій трудовий шлях розпочав у колгоспі «Хвиля» робітником.
На військову службу був призваний у 1943 році, потрапив спочатку до 78 стрілецького полку, а потім — до 653 полку 220 стрілецької дивізії.
І.Т. Кислий воював у Чехословаччині, Австрії, Німеччині. Під Берліном отримав поранення.
Після війни повернувся до рідного міста. Працював провідником у Локомотивному депо, потім слюсарем НГЧ, з 1980 року — слюсарем мостової бригади ПЧ-7. 1984 року вийшов на заслужений відпочинок.
Інвалід війни. Нагороджений орденом «За мужність» та медаллю «За перемогу над Німеччиною».
Бережний Іван Кузьмич
Народився 13 червня 1920 року в с. Первомайськ.
У роки Великої Вітчизняної війни воював на Ленінградському фронті. Перемогу зустрів у Фінляндії.
Демобілізувався в 1946 році.
З 1953 року працював у депо Сватове, а потім на Сватівському пивзаводі, звідки й пішов на заслужений відпочинок.
І.К. Бережний нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня, орденом «За мужність», багатьма медалями. Його найбільше бажання — щоб прийдешні покоління ніколи не знали війни, завжди жили під мирним небом.
Борзенков Микола Федорович
Народився 6 грудня 1927 року в с. Косилово Гайворонського району Бєлгородської області. До війни закінчив 7 класів середньої школи.
1943-го року, після поранення на фронті, у званні сержанта керував взводом допризовників, який брав участь у розмінуванні мінних полів у Гайворонському районі. З грудня 1944 року до серпня 1956 року служив у мінометних військах, частинах звязку та авточастинах.
Демобілізувався у серпні 1956 року. З березня 1965 року до червня 1984 року працював директором Сватівського АТП-10908. Пішов на заслужений відпочинок у грудні 1987 року з посади диспетчера радгоспу «Дружба».
М.Ф. Борзенков має звання підполковника у відставці. Нагороджений орденом Богдана Хмельницького, медалями «За бойові заслуги", «За перемогу над Німеччиною», ювілейними медалями.
Кривоніс Микола Олексійович
Народився 1926 року в м. Сватове. Був мобілізований у 1943 році. В 1943-44 роках навчався у Сибіру в полковій школі. У травні 1944-го потрапив на Ленінградський фронт, до 184-го полку 56-ї дивізії автоматних танково-штурмових військ. Звільняв Псков, Остров, Дно, Латвію, Литву, Естонію. Відзначений медаллю «За відвагу» при форсуванні річки Синя, орденом Слави ІІІ ступеня — за визволення Талліна. Був поранений в Естонії, три місяці лікувався у госпіталі в Ленінграді.потім воював на 1-му Білоруському фронті, під Берліном був знову поранений. Перемогу зустрів у госпіталі, в Польщі.
Додому повернувся інвалідом ІІ групи. Пропрацював 5 років на олійному заводі охоронцем. Потім 25 років — у Комунгоспі.
Нагороджений орденами «За мужність», Вітчизняної війни І ступеня, медаллю «За взяття Берліна» та ювілейними медалями.
Сіренко Дмитро Романович
Народився 1919 року в сел.. Нижня Дуванка.
В роки війни пройшов важкі фронтові дороги водієм у складі технічних військ 10-го розвідбату. Перемогу зустрів у Кенігсберзі, демобілізувався 23 червня 1946 року у званні сержанта.
Після війни Д.Р. Сіренко працював головою колгоспу, потім заступником директора школи, звідти й вийшов на пенсію.
Нагороджений орденом Вітчизняної війни, медалями «За перемогу над Німеччиною», «За взяття Кенігсберга», ювілейними.
Жарко Єлизавета Олексіївна
Народилася 7 травня 1924 року в м. сватове Луганської області. Навчалася у СШ №6. 1943-го року була призвана на фронт. Служила звязківцем НОС 3-го Українського фронту. З радянськими військами брала участь у визволенні багатьох країн. Перемогу зустріла у Відні, в Австрії.
Мобілізувалася у серпні 1945 року. Повернулася до Сватового, закінчила 10-й клас вечірньої школи і влаштувалася пресувальницею на олійний завод, де й працювала до пенсії.
Нагороджена орденами Великої Вітчизняної війни ІІ ступеня, «За мужність», 13-ма медалями.
Перепелиця Дмитро Семенович
Народився 31.10.1925 року в м. Сватове, у родині робітника. По закінченню 7 класів у 1941 році пройшов курси при військкоматі, де вивчав ази військової справи. В червні 1942-го, у 17-річному віці, добровільно пішов до Червоної Армії. Під Біловодськом потрапив у полон, втік по дорозі до Старобільська і повернувся до Сватового, яке було вже окуповане. Звідси, разом з ровесниками, був забраний до Німеччини на примусові роботи. Десятьом сватівчанам, серед яких був і Д.Перепелиця, вдалося втекли з полону, перейти лінію фронту та у січні 1945 року дістатися до радянських військ. Дмитро Семенович потрапив до 4-ї танкової армії 3-го Українського фронту, де до кінця війни провоював мінометником.
Після війни залишився служити у Радянській Армії. В 1955 році закінчив ветеринарний інститут і був направлений у Казахстан.
У Сватівському районі працював ветлікарем, секретарем парторганізації радгоспу «Дружба», також займав посаду головного держінспектора по виробництву і якості сільгосппродуктів. З 1990 знаходиться на пенсії.
Нагороджений медалями «За відвагу», «За звільнення Праги», «За взяття Берліна».
Лісняк Валентина Василівна
Народилася 19 червня 1925 року в сімї залізничника. Навчалася у школі №1, потім перейшла до СШ №6. Десятий клас закінчувала, як і більшість тоді юнаків та дівчат, екстерном. Коли почалася війна, працювала на окопах, а після окупації Сватового переховувалась, щоб не забрали до Німеччини. Після визволення міста, 12 травня 1943 року, була призвана на військову службу. Потрапила до 78-го стрілецького полку 214-ї дивізії. Воювала на 2-му Українському фронті, була старшим сержантом медичної служби. З радянськими військами звільняла Молдавію, Румунію, де була важко поранена і після лікування комісована як інвалід війни ІІ групи.
У 1946 році закінчила Харківський педагогічний інститут за спеціальністю «учитель української мови і літератури». 43 роки пропрацювала Валентина Василівна вчителем, більшу частину їх — у Сватівській СШ №6. Виконувала обовязки керівника методобєднання вчителів української мови і літератури, була відзначена як «Відмінник народної освіти України» , понад 20 років — народним засідателем у суді.
В.В. Лісняк нагороджена орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня, медалями, ювілейними нагородами.
Шестопалова (Волкова) Надія Григорівна
Народилася 1927 року в м. Сватове. Спокійне життя і навчання у школі були перервані війною та окупацією міста. Після звільнення Сватового й області Надія, прибавивши собі 2 роки, добровольцем пішла на фронт. Була зарахована звязківцем. У складі 2-го Українського фронту звільняла Україну, Молдавію, Румунію, Угорщину, Чехословаччину. В червні 1945 року з Праги була направлена на Далекий Схід, де війська Радянського Союзу виступили проти збройних сил Японії. Має бойові нагороди.
У жовтні 1945-го Н.Г. Волкова демобілізувалася, повернулася до рідного міста і продовжила навчання у вечірній школі. В 1954 році закінчила Харківський сільськогосподарський інститут, відділення селекції, захистила кандидатську дисертацію у 1965-му, а докторську — в 1975 році. Майже піввіку Надія Григорівна пропрацювала у Харківському університеті ім. Каразіна на кафедрі генетики і цитології, пройшла шлях від асистента до професора, має звання «Відмінник освіти України». Займається живописом.
Пустовий Іван Григорович
Народився 8 листопада 1925 року в селі Ковпита під Черніговом. З 1926-го родина 5 років проживала у Херсонській області, потім — 5 років у Запорізькій, де хлопець і пішов до школи та закінчив 3 класи. У квітні 1936 року родина переїздить до Біловодська Луганської області, там Іван Пустовий продовжує навчання у школі.
Після закінчення 9 класу, в 1943 році, І.Г. Пустовий був призваний до лав Радянської Армії. Закінчив службу він у березні 1952 року.
З 1952 по 1956 роки працював вчителем фізики і математики у Курачевській середній школі Марківського району. 1956-1966 рр. — викладає фізику та математику в Біловодську. 1966- 1986 роки — вчитель фізики у Сватівській СШ №2. На даний момент проживає у Сватовому, пенсіонер.
Щипун Марія Андріївна
Народилася 03.09.1924 року. Після закінчення школи працювала вихователем у Гончарівському дитячому садочку. 1943 року була призвана до лав Радянської Армії, закінчила курси санінструкторів і потрапила на фронт. За сміливість та мужність, стійкість, проявлену в боях з німецькими окупантами, нагороджена багатьма відзнаками, серед яких орден Великої Вітчизняної війни ІІ ступеня, бойові та ювілейні медалі. Має звання офіцера запасу Радянської Армії.
Після війни разом з чоловіком Дмитром Івановичем, теж ветераном війни, виховали чотирьох дітей, прожили довге трудове життя. Нині Марія Андріївна знаходиться на заслуженому відпочинку.