Жодну проблему не можна вирішити на тому ж рівні, на якому вона виникла.
Альберт ЕНШТЕЙН
Минулої пятниці до редакції газети «Новини Сватівщини» зателефонувала жіночка… Валентина Іванівна Фомічева прочитала у попередньому номері «НС» статтю про митарства сватівчанки Т. Тиріної, яка ніяк не може добитися, аби в її квартирі були відновлені вікна, що постраждали внаслідок вибуху на складах РАО. «Розумієте, це й моя історія теж. Я маю подібний біль у душі. І не знаю, до кого звернутися, аби отримати допомогу. Можливо, ви мені допоможете», — плакала у телефонну трубку жінка.
Валентина Іванівна мешкає у Сватовому за адресою: кв. Докучаєва, 20. Мабуть, ні у кого не виникає сумніві, що оселі мешканців саме цього мікрорайону постраждали чи не найбільше. В. Фомічевій 64 роки. 32 з них вона пропрацювала дояркою у колгоспі «Дружба». Працювала сумлінно, на совість, ніколи ні на кого не сподіваючись, а розраховуючи лише на власні сили. І ось у досить поважному віці на неї звалилася біда, яку вона не в силах самотужки подолати.
— Розумію, що не лише я постраждала, коли злетіли у повітря склади боєприпасів. На людей куди більше горе звалилося. Але невже я маю менше прав, аби вимагати, щоб мені повернули те, що я все життя зводила, над чим гарувала?.. Два роки тому, назбиравши грошей, зважилася на сучасні технології — замінила у будинку вікна на склопакети. І що зараз маю? Одне вікно — з розбитим склом, пять інших — порушені. Вони з місця зрушили, кватирки не зачиняються — розбовтані, та й край. Стіни пішли тріщинами, стеля — прогнулася, кахлі у ванній кімнаті обвалилися та розбилися вщент… — розповідала Валентина Іванівна крізь сльози.
Пенсіонерка говорила, що у неї — хворі ноги, тому ходити десь, оббивати пороги, шукаючи допомоги — немає сил та змоги. До міського голови Є. Рибалка, до його заступника О. Євтушенка та до тодішнього голови РДА Ю. Озерова вона на особистий прийом не приходила — намагалася вирішити все у телефонному режимі. Але всі керівники відповідали одне: «Коштів немає!». Зателефонувала В. Фомічева на «гарячу лінію», але там її перенаправили до місцевих органів влади. А тут — все та сама відповідь про відсутність коштів.
— Спасибі Пантеліївні (мова йде про керівника ТОВ ППА «Слобожанська» Л.П. Полякову — прим. ред.) — вона дала десять шиферин. Дах хоч полатав мені онук, бо перший же дощ затопив би весь будинок… Я розумію так, що немає державі до нас діла. А місцеві бюджети не потягнуть, аби відшкодувати такі значні збитки всім містянам. Тоді на кого сподіватися? Де шукати правди? Від кого чекати допомоги? Де всі наші партії, які обіцяли нам підтримку, допомогу у вирішенні проблем? Не мають власних коштів, щоб допомогти людям, то допомогли б добитися від верховних чиновників, аби ті дали таки гроші. Все якось не по-людськи, — говорила В. Фомічева.
Ми завітали до оселі жінки. Знаєте, у кожного з нас є свої проблеми, домівки чи не кожного третього сватівчанина зазнали руйнувань, та й коштів на їх ліквідацію у більшості немає… Але дивитися на те, як бідує жіночка похилого віку, будинок якої «поїхав», викликавши купу проблем, — дуже важко. Оті задуті піною тріщини на стінах, ота провалена стеля, оте відірване шмаття штукатурки, запінена наскрізна дірка у стелі, обвислі шпалери, які ще якимось дивом тримають обсипані стіни, тепер вже обшарпана ванна кімната… і бабуся. Звичайна бабуся, яка не знає, що з усім тим робити, яка переживає, що вже замучила своїми проблемами онука, а у нього ж — теж вдома біда… Сумно все це. Несправедливо. Болісно. І зрозуміло, що якби той будинок будівельною піною не задували, а він вже все одно порушений. Піна вже не врятує. Хату перекладати треба. Скільки вона ще вистоїть? Рік, три, пять?.. Рано чи пізно, але хата просто рухне, як картковий будиночок.
А щойно вийшли з будинку Валентини Іванівни, як тут — сусід жінки. Микола Іванович Тимофієв запросив нас і до свого подвіря, аби ми на власні очі побачили, яких збитків зазнало його господарство через ті кляті вибухи.
— Я не буду нічого говорити. Ви все самі побачите, — мовив чоловік.
Ладненько на подвірї Миколи Івановича, чистенько. Але ж сліди страшної для Сватового ночі дуже добре видно. Під стіною шиферного паркана — трактор. Понівечений, вже не працюючий. У нього влучив чи то якийсь снаряд, чи то його уламки… Один снаряд залетів на подвіря господаря, скосивши молоду яблуньку, потім — вишню, потім — «вирізавши» шмат залізної парканної труби і понівечивши огорожу, «знайшов спокій» на подвірї сусіда… «Позрізало» й всі надбудови. Де на хаті є склопакети — немає одного шару скла. Інші вікна — забиті плівкою. Кватирки — вирвані. Двері на будинку вибуховою хвилею увігнуло всередину. Вже відремонтували, бо без вікон та ще й без дверей — надто незручно. Дах на будинку — полатаний. З-під самісінької крівлі повивалювалася цегла… Чотири вікна, двоє дверей, 47 шиферин — ось збитки Тимофієвих.
Але далі — ще страшніша картина: зруйнований гараж. У його дах влучив снаряд. Запалало. Микола Іванович встиг вигнати авто. Але гараж вже не врятував. Він вигорів. Згоріло у ньому й приладдя, що є таким важливим для будь-якого господаря: три водяних насоси, болгарки, дрилі, інші інструменти… Згоріли й 30 бройлерів, котрі утримувалися у прибудові поруч з гаражем.
— Нікого, дівчино, ні-ко-го у нас не було! Акт обстеження склали у міськраді з моїх слів. Комісії не було, якихось інших уповноважених осіб — теж. Три тисячі матеріальної допомоги отримав. На тому все… До поліції телефонував, до Озерова й до Рибалка звертався неодноразово. Я ж поруч з ними на блокпосту стояв у самообороні міста… Але ніхто з них не допоміг. Навіть скла не нарізали. Ми зверталися, надавали розміри скла. Невістка скло отримала. Я особисто його забирав. Звернувся до нарізчиків із запитанням, коли ж мені скло буде. Ті глянули у списках, а мене — немає. Я, довірливий, поїхав додому, знову все переміряв, наново подав заявку вже нарізчикам безпосередньо. Та все марно! Ото сусідка як замінювала вікна на склопакети, то старі рами мені віддала. Не знав, що вони знадобляться. Кілька шибок вирізав, щось замінив… Все, на що я вік стягувався, — все прахом пішло. От кому й варто дякувати, так це Любові Поляковій. Вона усім докучаєвцям дала по 10 шиферин. А ще молоко давала. Дуже дякуємо їй за це! — говорив М. Тимофієв.
— Так, аж банок 12 молока дала Пантеліївна! Молодець-жінка! — долучилася до розмови дружина Миколи Івановича Людмила.
— Ви як до двору заходили, то, мабуть, звернули увагу на парубка, що сидів на лавочці… Він на Розїзній мешкає. У нього все ціле, нічого не розбило абсолютно. Але в гаражі — пресовані панелі стоять і пачки штукатурки. Нам дали ковдру, два простирадла… Дали три дрючка. Добре, що у мене циркулярка є — порізав їх на рейки. Плівку дали, якої вистачило вікна лише до половини затулити… У дворі болванки кілограмів по 15-16 валялися. Повно. Прийшли забирати їх солдати (не знаю, звідки вони приїхали). То ті солдати були настільки пяні, що мені навіть страшно було з ними розмовляти. Мололи язиками таке, що й на вуха не натягнеш. Забрали снаряди. Кілограм 20 сухого пального, що розліталося, у малині в нас назбирали. А потім після них онуки ще кілограмів 15 зібрали того пального… Такі от справи, — розповів Микола Іванович.
І хто його знає, що на все те сказати?.. Біля подвіря Тимофієвих зібралися й інші мешканці кв. Докучаєва. Всі вони скаржилися на пошкодження, на те, що ніхто з керівництва до них не приїздив, нічим не допомогли їм. У кожному подвірї — великі руйнування. У Передеріїв, наприклад, вирвало 3 вікна. Та чи тільки у них?.. «Знаєте, чому до нас ніхто не приїздить, ніхто не дивиться, що тут у нас і як? Бо розуміють, що на кв. Докучаєва не може бути «несерйозних пошкоджень», адже ми — дуже близько від осередку вибухів. Бояться керманичі в очі людям дивитися, бо не можуть допомогти. Хоча б хтось, хоча б на сторінках газети сказав, на що нам чекати, чи варто на щось сподіватися... Хто нам врешті допоможе?», — говорили докучаєвці.
— Чесно кажучи, я не вірю, що нам хтось допоможе. Оце розповів вам все — і наче легше на душі стало. Вилив, так би мовити, наболіле. Ніхто ж сюди й носа не показав — хіба це правильно?.. — промовив наостанок М. Тимофієв.
І — без коментарів… Бо — ЩО сказати людям?
Оксана РАКІТІНА
Інтерв'юздиректоромКУСРЦ"Спортдлявсіх"ОлегомАнатолійовичемПодзєгуномстосовнозакінченняЧС-2018зфутболу
...
читать далее »
«НасесіїОржицькоїрайонноїрадимісцевідепутати
прийнялирішенняпередатиприміщення,вякомузнаходитьсякомунальнагазета,з
балансуКП«Редакціягазети«Оржицькі ...
Уминуломуномері«Сватівськихвідомостей»підрубрикою«СерцеВсесвіту-людина»булаопублікованазамітка«Голодранцігопдокучі»,деавтор ...
1серпнявідбулосяпершезасіданняконкурсноїкомісіїздоборукандидатівнапосадукерівниківзакладівкультуриСватівськогорайону.
Заофіційноюінформацією,на ...
Аграріїзаєдинуоб'єднанутериторіальнугромадузцентромуСватовому,абоЗвинувачуватимивміємо,аотвибачатися-ненавчилися.
У ...