Минулого тижня мені двічі довелося відвідати Петрівку, і враження від побаченого були різними, але головний висновок, який я зробила для себе - унікальність людей, що мешкають у цьому мальовничому куточку. Не вірите? А я вас переконаю!
Унікальність № І — «Разом – ми сила»
Не секрет, що нині українське село знаходиться у стані вимирання: майже у кожному — стоять покинуті хати, усюди росте бурян та порость, крізь які, мов жахіття війни, визирають зруйновані колишні виробничі обєкти, а люди масово полишають свою малу батьківщину через брак роботи та відсутність перспективи. Все це є й на Сватівщині, і безпосередньо у Петрівці, але вирізняється це село своїм великим бажанням не коритися такій ситуації, а ще — прагненням людей працювати задля змін на краще.
Суботній ранок. На вїзді до села чимала юрба чоловіків вправно працює сокирами та бензопилами, вирубуючи багаторічну порость. Зупиняємося, аби розпитати, що за «генеральна вирубка» — можливо, керівництво якесь чекають?
- Ні. Ні на кого ми вже не чекаємо, для себе стараємося. Колись на нашу алею усі їхали подивитися. Чистенька, побілена… самим приємно було їхати нею, а нині над дорогою — біологічно застарілі, аварійні тополі, кущі порості та сміття. Знаєте, колишній благоустрій ми створювали самі, разом зі своїми батьками, і от тепер настав час навести лад, аби відновити втрачене.
- Дуже нетипово нині, щоби люди масово виходили на такі громадські роботи. Який обсяг плануєте виконати?
- Сьогодні маємо розчистити від порості значний відрізок алеї, а після свят, коли трошки підсохне, наші жіночки ще й дерева побілять. От тоді буде краса! До речі, це не перший наш «зелений» суботник. Вже три неділі поспіль у селі проходять подібні роботи. Люди, які мешкають на вулиці, збираються і впродовж дня впорядковують свою територію. Так що можете проїхати і на власні очі переконатися, як причепурили вулиці і греблю. Наступного тижня мешканці іншої вулиці будуть проводити суботник. Отак спільними зусиллями і наведемо лад у селі.
- А як людей на таку роботу агітуєте?
- Знаєте, особливої агітації немає, просто є бажання підтримати нашого новообраного сільського голову В.О. Кірічка, який прагне село змінити на краще. До речі він особисто приймає участь у кожному суботнику.
Придивляємося до юрби чоловіків і дійсно помічаємо сільського голову, який нарівні з іншими займається порубкою і намагається уникнути обєктиву фотокамери.
- Вячеславе Олександровичу, ну що ж, вашу дружну працьовиту чоловічу команду і її роботу ми побачили, а можливо, у Петрівці є ще щось, чим можете похвалитися, або щось таке, чого немає деінде?
- Є чим і хвалитися, і чого соромитися, а ще є й дивовижне. Проїдете — і все побачите.
Унікальність №2 — «Без води — і ні туди, і ні сюди»
Не встигли ми відїхати від місця проведення суботника, як вже через 50 метрів на нас чекала інша картина – екскаватор, який працює над ліквідацією пориву водогону. Можливо, більшість читачів скаже, що це банальна картина сьогодення, але далеко не всі знають, що Петрівка — ЄДИНЕ село, де немає своєї питної води, і що вода сюди подається за декілька кілометрів по АЗБЕСТОВИХ трубах. Так важко повірити, що проста питна вода, яку ми не бережемо і якій не приділяємо належної уваги, є БЛАГОМ для петрівчан. Проблема питної води для цього населеного пункту не нова, бо водогін застарий і потребує ремонту (спасибі, у цьому їм допомагають фермери). А ще він пролягає прямісінько посередині дороги, і зараз, коли по ній рухається військова техніка, асфальт не витримує, просідає і, як наслідок труби лускають. Селяни розповідають, що через тріщини у трубах до питної води потрапляють ґрунтові води, бруд, а іноді й черви. Про частоту таких ремонтних робіт можна судити з кількості земляних пагорбків (робота бульдозера), які, мов гриби у лісі, всіяли село. Звісно, проблема з водогоном не нова, і для її вирішення потрібні чималі кошти, тому петрівчани покладають неабиякі надії на інвестиційний проект «Реконструкція центральної системи водопостачання с. Промінь - с. Петрівка Сватівського району», у якому, за умовами конкурсу, Державний фонд регіонального розвитку фінансує 90% від вартості проекту і лише 10 % виділяється з місцевого бюджету.
Унікальність №3 — «Обеліск з рубіновою зіркою»
Минаючи впорядковану чистеньку греблю, Вячеслав Олександрович зазначає, що невдовзі не її березі зявляться вербні чубуки для укріплення, і як тільки вони приживуться, старі верби буде видалено. А далі сільський голова звертає нашу увагу на чудовий обеліск померлим воїнам ВВв, який розташований на пагорбі і ледь виглядає з-за дерев. Коли, підїхавши ближче, ми побачили усю велич цього монументу, у нас просто перехопило подих. За словами В.О. Кірічка, такий обеліск нетиповий, і є єдиним в межах області. Величезний (приблизно 20 метрів у висоту), з памятними меморіальними плитами по боках, на яких викарбовано 196 прізвищ земляків, котрі не повернулися з війни. А ще обеліск вгорі прикрашає зірка, яка виготовлена з рубінових пластин і колись навіть світилася, бо обладнана всередині електролампочкою, а через обеліск проходить електродріт. Наразі пятикутна красуня потьмяніла, камяна шуба на обеліску згори обсипалася. Усунути ці недоліки мешканці села самостійно не можуть, бо необхідні роботи потрібно виконувати на висоті пятиповерхового будинку із залученням спецтехніки. А ще цей памятник не знаходиться на балансі сільради, тому й гроші на його капітальний ремонт виділити неможливо. За таких умов петрівчанам залишається лише мріяти, що їх унікальний обеліск дочекається «коштів зверху» і буде відремонтований. Але є біля цього обеліска робота й для жителів села, яку вони щороку виконують: латання тріщин у фундаменті памятника, покіс трави, висадження квітів. Вячеслав Олександрович зазначає про необхідність обрізки гілок у парку, що розбитий навколо монумента, видалення старих дерев, а ще переймається полагодженням паркану.
- Ми обовязкового до травневих свят підготуємо обеліск і парк, бо для петрівчан це місце — особливе, святе. А ще наступного тижня ми плануємо розчистити від порості старе кладовище. Останнє поховання там датується 1943 роком, і на його території вже майже немає надгробків, тільки залишки хрестів та каміння. Цвинтар давно нагадує кленовий чагарник, і я дуже радий, що земляки надали згоду розчистити і впорядкувати його, — констатував В.О. Кірічок.
Унікальність №4 — «Клуб і некультурність — поруч»
Оминаючи парк і рухаючись до сільського клубу, важко було не помітити сміття біля подвірїв громадян, а один «господар» взагалі перекидає перегній через паркан, якраз на асфальт під стінами будинку культури. Таке нахабство не можна навіть уявити у Сватовому, бо в місті за такі витівки можна отримати штраф, а можливо — й повернення купи гною на подвіря. (Чомусь пригадалася історія, коли одна жіночка до контейнерних баків, що стоять на міських кладовищах, принесла гнилу картоплю та цибулю, а зранку отримала все назад, та ще й два вінки на «довісок». Як виявилося, таке «виховання» було дуже результативним не лише для неї, а й для сусідів.) На наше запитання, чи передбачено покарання у Петрівці за порушення Правил благоустрою, Вячеслав Олександрович схвально відповів:
- Так, 51 грн. Щоправда, цього року ще нікого не штрафували.
- Можливо, треба почати? Сьогодні 51 грн, завтра 51 грн, а післязавтра, дивись, — і гора перегною зникне, та й іншим наука.
Оглянувши сільський клуб зовні, ми зайшли досередини і, чесно кажучи, руйнація цього закладу вразила, але не менш вражаючою була самовідданість та наполегливість працівників клубу, які усілякими способами намагаються врятувати будівлю. Колись чудовий, оснащений, оздоблений — нині клуб просто заливає водою. Від вологи страждають меблі, реквізит, костюми, апаратура, музичні інструменти. Під час дощу вода дістається навіть першого поверху (приміщення 2-поверхове - прим. авт.), а стіни вкриваються пліснявою та грибком. Також у приміщенні клубу є спортзал, який теж з тієї ж причини має діряву підлогу, деформовані гнилі вікна та дірки у стінах. Здавалося б, у таких умовах не те що творити — знаходитися неможливо, але справжні ентузіасти і РЯТУЮТЬ, і ПРАЦЮЮТЬ, і ДБАЮТЬ ПРО КУЛЬТУРНЕ ЖИТТЯ односельців. Як доказ цього у фойє красується стенд зі світлинами та грамотами і нагородами різних рівнів. Як зясувалося, у клубі постійно функціонує декілька гуртків, а на їх творчі вечори приїздять подивитися не тільки з сусідніх сіл, а й з міста.
- Вячеславе Олександровичу, чесно кажучи, важка спадщина Вам дісталася. Для ремонту будівлі потрібні мільйони, де вихід шукати будете?
- Знаєте, серце болить за все, а клуб – це головний біль. Я вже міркував над проблемою з дахом. Вважаю, що аби не обтяжувати перекриття, потрібно робити покрівлю з оцинковки, але все впирається у гроші. Наразі є бажання наших фермерів та одноосібників допомогти з спортзалом. Будемо помаленьку вибиратися з такого становища, бо без клуба не буде молоді, а без молоді — села.
- До речі, коли ми проїздили повз школу, я помітила що подвіря чисте і впорядковане. Скільки дітлахів відвідує школу?
- Школа розрахована на більше ніж 400 учнів, а наразі навчається 45 школярів та 18 вихованців дитячого садочка. У нас дуже талановиті й обдаровані дітки, які залюбки відвідують гуртки та беруть участь у заходах. У суботу в нашому клубі буде свято до Дня жінок, запрошуємо Вас на концерт, і Ви на власні очі переконаєтеся у цьому.
Унікальність №5 — «Духовність»
Немає на території села звичної будівлі церкви чи собору, але є Храм Царствених страстотерпців, названий так в пам'ять про страчених членів сімї Романових, прирівняних до лику святих. Петрівчани створили його у приміщенні колишнього дитячого садочка. Коли потрапляєш сюди, відразу відчуваєш, що це не проста споруда, яка була переобладнана для потреб прихожан — є чітке усвідомлення чистоти і святості місця. Минулої осені настоятелем храму став отець Андрій. За його словами, до храму на службу зазвичай приходить 10-12 чоловік, а у свята — 25-30:
- Для невеличкого села це гарний показник. Як колос проростає з зерня, так і духовність проростає з віри. Духовність потрібно сіяти в душі людей, плекати і примножувати. Я дуже радий, що потрапив до Петрівки, бо тут живуть чудові, щирі, привітні люди.
Унікальність №6 — «Спадок від поміщика Кірянова»
Не встигли ми відійти від храму, як опинилися біля старовинного будинку. Виявилося, що це —колишня садиба поміщика Кірянова, який займався розведенням коней та великої рогатої худоби для царської армії. Жив сам поміщик у Харкові, а будинок у Петрівці було збудовано у 1908 році, і використовувався він як заміський. Були тут колись і стайні, й інші господарські приміщення, але вцілів лише цей будинок, де нині розміщується ФАП.
— Будівля міцна та цікава: стіни — метрові, підлога — подвійна (чорна 100 мм, а верх - 70 мм), підвал сухий, і взагалі приміщення доволі тепле. Минулого року ми замінили вікна, дах та вхідні двері, а міжкімнатні не чіпали, вони ще й наших онуків перестоять, — розповідав В.О. Кірічок.
Тим часом на ганку зявилися працівники медпункту і запросили нас увійти. З першого погляду стало зрозуміло, що цей будинок винятковий — теплий, сухий, компактний, затишний, з особливою аурою, що сприяє зціленню. А які привітні та доброзичливі люди тут працюють! З посмішкою і задоволенням вони показували нам кожен куточок медичного закладу — від котельні до маніпуляційної, демонстрували обладнання та розповідали про медичні послуги, які надають, повідали нам історію будинку та його господаря, а ще щиро дякували спонсорам- землякам, котрі допомогли у ремонті приміщення. На окрему увагу заслуговують чистота і порядок, все у ФАПі так акуратно прибрано, ніби медпрацівники навмисно наводили блиск перед нашим приходом (але наш візит до Петрівки був спонтанним і несподіваним). Така ідеальність дещо бентежила, і ми поцікавилися, а чого їхньому закладу не вистачає, чого потребують медпрацівники.
— Ліками ми забезпечені повністю, і тому можемо надати будь-яку допомогу на місці, а у складних випадках робимо усе необхідне і направляємо хворого до райцентру. А ось тут і виникає проблема — транспорт. Справа в тому, що нашій кареті швидкої допомоги вже 28 років, і вона давно потребує списання, але через відсутність іншого транспорту ми змушені на цій «старенькій» надавати послуги трьом селам. Ще нам дуже потрібен стоматолог. Ви самі бачили — крісла є, апаратура є, а от ставка такого фахівця скорочена. От якби у нас зявився стоматолог! Повірте, усі б петрівчани зраділи, бо до райцентру не наїздишся. Є ще одна проблема — старе велике дерево, що росте перед будинком. Воно дуже розлоге і має сухе гілля, яке за вітряної погоди може впасти на новий дах і зламати його. Розумієте, самі ми його видалити не можемо, бо поруч знаходяться лінії електро- та газомережі. А ці служби відмовляються його спиляти, посилаючись одна на одну. Висвітліть, будь ласка, наші проблеми у газеті, можливо, щось зміниться на краще.
Унікальність №7 — «Петрівський Кулібін»
Впродовж дня ми з Вячеславом Олександровичем зазирали до кожного куточка Петрівки. Сільський голова, як і обіцяв, нічого не приховував, знайомив нас з життям односельців. Та все ж мене не полишала думка про дивовижу, яку пообіцяв показати В.О. Кірічок. Та ось, нарешті, зупиняємося біля одного звичайного сільського подвіря, де у дворі щось дирчало та гуркотіло. Що це за звуки, я зрозуміла через декілька хвилин, коли побачила диво-машину, яка працювала на подвірї Шепелевича О.М. Скажу відверто: я не розуміюся на техніці, але побачене змусило від подиву відкрити рота. Серед двору стояв старенький «Москвич», задня його частина була відрізана, замість неї зварено кузов, такий собі «кабріолет - пікап», між кузовом та сидінням встановлений колишній газовий балон, який нині виконує функцію піролізного котла, що працює на ДРОВАХ! До речі, оцього пакетика деревного вугілля (див. фото) вистачає на 20 хвилин їзди або на переробку гілляччя на ось таку купу трісок. ТАК-ТАК. Ця машина не лише міні-вантажівка, це ще й деревоподрібнювач, який причіпляється до бампера і працює від двигуна. Таке ноу-хау Олександр Миколайович та його Дмитро піддивилися в Інтернеті, трішки його доробили, власноруч зібрали з металобрухту та доступних матеріалів. За словами винахідників, такий подрібнювач на ринку коштує від 16 000 до 100 000 грн, а їм він обійшовся приблизно у 800 – 1000 грн. УСЬОГО! До того ж, у магазинних аналогах є певні недоліки, які майстрами були враховані й усунені. Я стояла, мов зачарована, спостерігаючи, як одна за одною гілки і гілочки вмить перетворюються на тріски, а у голові виникало чимало запитань:
- А чи є у вас плани щодо подальшої модернізації чудо-машини?
- Так. Зараз ми плануємо зробити причіпну косарку. Так що зможемо й сіно нею заготовляти.
- А як машина працює на дровах?
- Спочатку вона при запуску працює на бензині, а потім, як розігріється — на газу, що виділяється при згорянні дров.
- А чи готові ви поділитися своїм винаходом із земляками, а можливо, зробити комусь таке ж чудо на замовлення?
- А чом би й ні. Ми якось про це не думали. Просто хотіли полегшити собі роботу.
- А чи потрібно сушити гілля перед подрібненням?
- Ні. Ми відразу набираємо оцієї рубанки — і до котла, горить «за милу душу», – розповідає тесть і дід винахідників Демяненко Іван Васильович, якому вже виповнилося 86 років. — Просто диво-паливо.
Я полишала цей двір під особливим враженням, а тим часом голова сільради, прощаючись казав, що це не єдиний «Кулібін» у їхньому селі, але з іншим винахідником він пообіцяв познайомити нас наступного разу, бо зараз йому час поспішати.
Унікальність №8 — «Люди»
Наступна зустріч з петрівчанами відбулася напередодні жіночого свята. О сьомій вечора сільський клуб нагадував гамірний вулик. На сходах юрбилися люди, у фойє вихованці кулінарного гуртка частували односельців смачною здобою, за лаштунками було чутно, як йдуть останні приготування, а світло-звукооператор налаштовував техніку.
Та ось на сцені зявився сільський голова Кірічок В.О. Він привітав усіх жінок зі святом, прочитав зворушливий вірш про маму і закликав чоловіків берегти і цінувати найпрекраснішу половину людства. А далі розпочався ЧУДОВИЙ ЗАХІД, який поєднав у собі і творчі виступи, і конкурс «Супер-бабушка». Зазначимо, що, на нашу думку, конкурс потрібно було назвати «Мега-Супер-жіночка», бо чотири його учасниці не тільки зовні не підпали під поняття «бабушка», а й у грації, жвавості та легкості не поступалися молодицям. Впродовж вечора учасниці проявили свої здібності у пяти конкурсах: «Візитна картка», «Кращий кулінар», «Ми- таланти», «Ерудит», «Домашнє завдання». Усі глядачі гучними, дружними оплесками оцінювали цікаві номери своїх землячок. Помітно було, що за легкістю виконання виступів — величезна робота не лише самих учасниць та організаторів заходу, а й членів їхніх родин. Раз у раз чоловіки та онуки виходили на сцену для участі у сценках чи танцях, і така сімейна єдність заслуговує лише на повагу і захоплення. Не можна обійти увагою і творчі виступи петрівчан, які між конкурсами дарували глядачам прекрасні номери, і хай інколи вони були не зовсім професійні, але ЖИВЕ ЗВУЧАННЯ, ДУШЕВНІСТЬ і ЩИРІСТЬ полонили зал і знаходили підтримку. Особливої уваги заслуговують художні номери з участю дітлахів, які досконало виконували номери і виглядали справжніми артистами. Але був один виступ, який просто викликав сльози на очах у всіх присутніх — танок татусів зі своїми малесенькими донечками. Такі емоції дорогого варті, тому щира окрема подяка виконавцям цього танку і хореографу за прекрасний диво-номер.
Загалом дві години святкового заходу промайнули як одна мить, і вже на сцені зявилися учасниці в очікуванні оголошення переможців. А обрати «Супер-бабушку» було вкрай важко: східні та класичні танці, частівки, гумористичні замальовки, власні вірші, кулінарні шедеври, вокальні номери — все було виконано майстерно та оригінально, і тому журі оголосило переможців у чотирьох номінаціях. Отже «Бабушкою-грацией» стала Трикуц Катерина Юріївна, «Бабушкой-кулинаром» — Бережна Наталія Іванівна, «Бабушкой-мудростью» — Галай Людмила Миколаївна, а звання «Бабушки-совершенства» і «Супер-бабушки» дісталися Ригун Марині Володимирівні. Учасниці конкурсу отримали від організаторів памятні подарунки, а всі представниці прекрасної половини села Петрівка — календарі від редакції «Новини Сватівщини». На завершення заходу організатори і ведучі — художній керівник СБК Малюк О.М. та вчитель Петрівської ЗОШ Хмеленко Н.О. — ще раз привітали жінок зі святом та висловили щиру вдячність усім спонсорам, які надали підтримку у проведенні святкового концерту.
На годиннику близько десятої години вечора, а петрівчани не поспішають розходитися по домівках. Вони радо вітають жінок, фотографуються з учасницями, обговорюють побачене та залишаються на святкову дискотеку.
Диво, а не люди!
У піднесеному, чудовому настрої я поверталася додому. Розмірковувала про побачене за два дні, пригадувала дивовижних петрівчан, яких зустріла. А ще я думала: саме такі наполегливі, чисті, самовіддані, працьовиті, щирі і незіпсовані люди потрібні у Верховній Раді, бо вони попри будь-які перепони, труднощі і негаразди ЛЮБЛЯТЬ свою Батькіщину, ВІРЯТЬ у неї і головне — РОБЛЯТЬ усе можливе, аби ЗРОБИТИ ЖИТТЯ КРАЩИМ.
Юлія ОГДАНСЬКА
Інтерв'юздиректоромКУСРЦ"Спортдлявсіх"ОлегомАнатолійовичемПодзєгуномстосовнозакінченняЧС-2018зфутболу
...
читать далее »
«НасесіїОржицькоїрайонноїрадимісцевідепутати
прийнялирішенняпередатиприміщення,вякомузнаходитьсякомунальнагазета,з
балансуКП«Редакціягазети«Оржицькі ...
Уминуломуномері«Сватівськихвідомостей»підрубрикою«СерцеВсесвіту-людина»булаопублікованазамітка«Голодранцігопдокучі»,деавтор ...
1серпнявідбулосяпершезасіданняконкурсноїкомісіїздоборукандидатівнапосадукерівниківзакладівкультуриСватівськогорайону.
Заофіційноюінформацією,на ...
Аграріїзаєдинуоб'єднанутериторіальнугромадузцентромуСватовому,абоЗвинувачуватимивміємо,аотвибачатися-ненавчилися.
У ...