Наступного дня у Міському клубі культури і дозвілля знову було гамірно. Цього разу тут зібралися любителі тенісу, аби взяти участь у турнірі на кубок міського голови. Змагання за цей трофей будуть тривати впродовж року, а 21 лютого відбувся перший відбірковий етап. Теніс – гра спритних, швидких та витривалих, а ще тенісистам притаманна влучність та виверткість. Іноді, аби дістати мяча, майстри виконують неймовірні кульбіти, і саме на такі моменти чекають глядачі. А ще теніс не має вікових меж. Саме це підтвердив нам один з учасників турніру О.В. Тищенко, який у свої 62 роки вправно володіє ракеткою і, немов юнак, вистрибує навколо столу. За словами Олександра Васильовича, він не уявляє свого життя без спорту, і теніс – одна зі складових його рухливого життя.
- Теніс я обожнюю і граю в цю чудову гру з дитинства. Зараз я на пенсії, але не дозволяю розслабитися ні собі, ні рідним. Наприклад, сьогодні я прийшов на турнір разом зі своєю донькою Юлією, яка у шкільні роки навіть була чемпіонкою району серед старшокласників з цього виду спорту. Зараз вона заміжня, має двох діточок, але знаходить вільний час для занять спортом. Зазвичай на вихідних вона разом з дітьми навідує нас, отоді ми і на лижах разом ходимо, і на ковзанах катаємося, і участь у турнірах беремо.
- Ваша родина – це виняток і чудовий приклад для наслідування. А як дружина ставиться до вашого активного способу життя?
- Вона всіляко нас підтримує. Хочу зазначити, що лижі є в усіх членів родини, і ми залюбки активно відпочиваємо разом. Щоправда, зараз здебільшого дружина залишається вдома з наймолодшим онуком, а от шестирічного Кирила я виховую як справжнього чоловіка. Я сам за собою слідкую і йому спуску не даю. Кожного дня я роблю гімнастику, аби не погладшати, 25 хвилин кручу обруч, качаю прес, підтягуюся тощо. От і він, хоч маленький, а й обруча крутить, прес 20 разів качає, з моєю допомогою підтягується (вже й перші мозолі є), а ще у кільце з перевертом стрибає…Молодець! А якби ви бачили, як він на лижах йде – мале, пихтить, гребеться, але не жаліється і намагається не відставати від мене та Юлі. Шкода тільки, що цієї зими ми тільки 7 разів ставали на лижі – не було погоди, а от минулого року у нас було аж 28 виходів.
- Олександре Васильовичу, під час розминки я встигла помітити, як Ви віртуозно володієте ракеткою. Скажіть, будь ласка, Ви десь тренуєтеся чи маєте вдома власного тенісного стола?
- Колись вдома у нас був власний стіл, і це був улюбленець не тільки нашої родини. Сусідські діти залюбки приходили до нас грати. Бувало, за вечір відро смаженого насіння вилузають, чекаючи своєї черги. Так весело і гамірно було, а головне – з користю час проводили. Згодом я стіл дітлахам і подарував, але, шкода, він не вцілів – залишали під сонцем, дощем… Тепер, коли є вільна година, поспішаю у депо, звідки пішов на пенсію, аби у обідню перерву пограти з хлопцями у теніс. Знаєте, такі є майстри! Просто молодці!
- А сьогодні Ви сподіваєтеся на перемогу?
- Ні. Думаю, все ж таки переможе молодість, але й пасти задніх я не збираюся. Головна моя мета – гарний настрій та заряд енергії і позитиву.
Під час розмови до нас підійшла донька Олександра Васильовича і, скориставшись можливістю, ми поставили їй декілька запитань.
- Представтесь, будь ласка, і розкажіть, чи дійсно ваша родина така спортивна?
- Мене звати Юлія Радченко. Працюю я фельдшером-лаборантом у Сватівському РТМО, але на даний час знаходжуся у декретній відпустці з найменшим синочком. Знаєте, наш тато – дійсно чудова і завзята людина. Він настільки непосидючий і енергійний, що його запалу вистачає на всіх. Памятаю, як у дитинстві він привчав мене до спорту і змушував тренуватися, але вже через короткий проміжок часу я сама дуже полюбила теніс. Зараз ми разом з чоловіком і дітками мешкаємо на кварталі Луначарського, але коли є вільний час, поспішаємо до «дитячого кафе» (не знаю назви, вибачте), що на пл. 50-річчя Перемоги, де є тенісний стіл, аби пограти у цю чудову гру. А ще, як зазначив мій тато, ми разом займаємося зимовими видами спорту. Сьогодні придбання ковзанів – непроста справа, а тим більше – дитячих. Так от, мій татусь працював газоелектрозварником, і тому власноруч змайстрував ковзани для Кирила. Щось зварив, щось підточив, прикрутив до чобітків – і маємо спортивне взуття. Знаєте, хто хоч е– той шукає можливість, а хто ні – відмовку.
Наше інтервю добігало кінця, бо розпочиналися змагання, і мої співрозмовники поспішали до тенісних столів, але навіть того короткого часу вистачило, аби підзарядитися від них енергією, запалом і бажанням жити.
У ході спілкування з такими жвавими, щасливими людьми чомусь пригадалося радянське дитинство, коли ми на уроках фізкультури обовязково вчилися ходити на лижах, коли дорослі чоловіки та підлітки разом розчищали сніг на водоймах, аби пограти в хокей, коли стрімголов котилися з гори на мішках, коли поверталися додому у намерзлому одязі… А ще майже у кожному дворі були лижі, прості та двополосні ковзани, шайби і ключки, а ще хлопці власноруч робили ковіньки. Ковінька – кумедне слово, значення якого теперішня молодь просто не знає. Ми просто були здоровими і щасливими, бо замість компютерів і Інтернету мали живе спілкування.
Я ще деякий час спостерігала за учасниками турніру і усвідомлювала, що хоча до фіналу ще багато ігор, і найкращий гравець буде визначений лише у грудні, всі вони вже є переможцями, бо подолали лінь, буденність та теле- Інтернет залежність.
На фото: Юлія Радченко разом з батьком Олександром Тищенком; хто кого - жінки чи чоловіки?
Юлія ОГДАНСЬКА
Інтерв'юздиректоромКУСРЦ"Спортдлявсіх"ОлегомАнатолійовичемПодзєгуномстосовнозакінченняЧС-2018зфутболу
...
читать далее »
«НасесіїОржицькоїрайонноїрадимісцевідепутати
прийнялирішенняпередатиприміщення,вякомузнаходитьсякомунальнагазета,з
балансуКП«Редакціягазети«Оржицькі ...
Уминуломуномері«Сватівськихвідомостей»підрубрикою«СерцеВсесвіту-людина»булаопублікованазамітка«Голодранцігопдокучі»,деавтор ...
1серпнявідбулосяпершезасіданняконкурсноїкомісіїздоборукандидатівнапосадукерівниківзакладівкультуриСватівськогорайону.
Заофіційноюінформацією,на ...
Аграріїзаєдинуоб'єднанутериторіальнугромадузцентромуСватовому,абоЗвинувачуватимивміємо,аотвибачатися-ненавчилися.
У ...
