Їх назвали Небесною Сотнею – українців, які загинули у Києві на Майдані, вулицях Грушевського та Інститутській. Гинули за честь, за волю, за право бути народом – джерелом і мірилом влади у власній державі, за країну, в якій не страшно жити і народжувати дітей. За цю самопожертву українці їх канонізували – за велінням серця долучили до Небесного воїнства на чолі з архистратигом Михаїлом, аби захищали країну від лиха, пильнували й оберігали її з небес
Ще довго-довго з покоління в покоління будуть передавати батьки синам і дочкам, а ті своїм дітям спогади про тих, хто залишив життя земне у 2013-2014 рр. Ця подія сколихнула весь світ, не залишила байдужою жодної душі.
Ось такі спогади і думки учасниці Майдану 2013-2014 років Оксани Шарової.
Зараз настав час, коли можна нарешті відкрито говорити про події, що відбувалися на Євромайдані, де люди вийшли на мирний протест проти влади і олігархів. Саме тоді українці зрозуміли, наскільки сильні духом ми всі разом, наскільки ми хотіли і хочемо дотепер змін на краще та гідне життя. Саме тому ця революція має назву – Революція гідності.
Кожен має свою думку про вир тих подій. Хтось досі засуджує, хтось гордиться. Я хочу сказати про свої враження і відчуття та про те, як потрапила на Майдан.
На той час я жила і працювала в м. Києві. Місто жило звичайним життям. Деякі люди і не знали, що коїться на Майдані. Якось випадково зустрілася мені сусідка дуже літнього віку (з нашого підїзду). Я помітила в її руках великі торби і поцікавилася, куди вона зібралася. Зясувалося, що вона несе на Майдан теплі речі та харчі. Цей факт підштовхнув мене і мою доньку прийняти рішення також поїхати до протестувальників з речами та їжею. Були холодні дні, початок грудня.
Людей на Майдан наїхало сила-силенна! Неймовірна атмосфера позитивних емоцій охопила мене. Я думала: як же добре, що українська нація прокинулася, хоче змін! Ще більше мене здивувало, що на Хрещатику та Майдані було все культурно і естетично гарно: одні малювали пейзажі, інші – співали, іноді танцювали, а зі сцени вранці і ввечері лунали молитви до Ісуса Христа та Богородиці. До мікрофону мав можливість стати будь-хто і говорити будь-якими мовами. Контекст виступу міг бути різний – вірші, промова, пісні, побажання. І кожного вечора ми чекали на виступ лідерів і на новини.
Але страх в душі все ж таки був. Ми боялися, що «вата» спалить хату за те, що були на Майдані, тому ми, коли виходили за територію Майдану, витягували акумулятор з мобільного телефону, щоб нас не вислідити, адже багато людей зникало.
Ми з донькою не спали в наметах, не їли з казанів, але всім серцем і душею вдень і вночі відчували, що ми разом з «майданівською» спільнотою, і ми були горді тим, що ми її частина, що ми хоч чимось могли віддячити цим Героям, які покинули свої родини заради інших, які терпіли морози, знаючи, що наражають себе і свою родину на небезпеку і знущання з боку сепаратистів, «вати» і діючої влади.
В цей час Майдан показав всім, як повинна наша нація святкувати! На Різдво та на Новий рік кожна область внесла в сценарій святкування краплинку традиції свого краю через колядки, щедрівки, смачну кутю. Особливо «майданівська» спільнота зустрічала громаду із Криму. Присутні голосно зустрічали їх гаслом «Татари і ми разом!»
Майдан нагадував маленьке місто, яке жило за законами самоорганізації. Територія була поділена на зони: господарська, медична, зона для харчування. Учасники Майдану мали змогу вільно взяти дрова для обігріву, чи попросити провести кварцування намету, чи здати в хімчистку ковдри і теплі речі. Голодні завжди мали змогу підкріпитися. Для організації належного харчування працювала ціла сотня людей, які мазали канапки, заварювали чай, фасували та розносили по Майдану харчові пакунки. В раціоні багато було часнику, меду, лимонів, імбиру, аби зменшити ризик захворюваності. Згадалася одна ситуація, яка дуже розчулила мене. Моя донька та її одногрупник в залі сортування зустріли стареньку бабусю, яка принесла в старенькому, але чистому кульку – 100 г цукру, 1 стакан гречки, півбатона, два варених яйця та 5 грн і попросила взяти у неї таку волонтерську допомогу. На жаль, ніхто не спитав її імя. Ось такі наші українці патріоти!
Нині депутат Верховної Ради Ольга Богомолець розповідала, як і що треба робити, щоби не замерзнути і не захворіти. Вчені, науковці, викладачі вузів читали лекції на тему євроінтеграції та історії України. Майдан був схожий на мурашник. Всі щось робили: носили, рубали, топили, будували, охороняли.
На територію Майдану неможливо було зайти непоміченим. Нас з донькою щоразу перевіряли на предмет наявності наркотиків, зброї, спиртних напоїв. Кожен ранок починався з прибирання – замітали територію Майдану, вивозили сміття, чистили біотуалети.
Деякі кажуть, що на Майдані платили гроші за участь. З цього приводу хочу сказати, що одночасно відбувалося два Майдани. Перший - на Хрещатику, там де були студенти, підприємці, викладачі, пенсіонери, просто робітники, жителі Києва, Київської області, інших регіонів України – вірні патріоти НАШОЇ УКРАЇНИ. Другий Майдан розмістився в Маріїнському парку біля Верховної Ради. Він був організований діючою владою та олігархами, які звозили вчителів, медиків, шахтарів та інших бажаючих заробити на патріотизмі 200 грн в день. Та багатьох з них обманули – не заплатили обіцяного. Деякі з них приходили до «бандерівської хунти» – тобто до нас, і просили їсти та погрітися. На нашому Майдані їх і годували, і гріли, ще й квиток додому купували.
Найнебезпечніше на Майдані було в темну пору, приблизно з 2.00 до 4.00 ранку, коли людей на території ставало мало, тоді «беркутня» намагалася зробити зачистку. Але люди за допомогою соціальної мережі реагували миттєво. На допомогу виходили жителі всіх найближчих вулиць і мікрорайонів. На Майдані швидко утворювалося коло з чоловіків. Всередині кола розміщалися жінки, пенсіонери, бо «беркутівцям» було все одно, в кого стріляти. Взагалі «майданівці» постійно проявляли повагу один до одного. Це відчувалося у всьому і на самому Майдані, і тоді, коли люди підвозили безкоштовно тих, хто спішить на Революцію Гідності.
Лячно було, коли привозили автобуси з «тітушками» та оплотівцями із Харкова, якими керував Євген Жилкін. Це страшні люди. Я навіть назвала би їх нелюдами, бо вони відрізали голови, підпалювали машини, будинки, знущалися і катували майданівців. Дякувати Богові, зорганізувався Автомайдан. Це вони почали охороняти Київ. Під їх охороною знаходилися стратегічні заводи, мости, будинки.
Минула два роки після Майдану. Скільки за цей час загинуло людей! Скільки ще гинутимуть на цій війні! А вони прийшли на цей світ жити. Вони просто хотіли радіти, любити, будувати і здійснювати мрії. Та все це зупинилося в одну мить. Куля і СМЕРТЬ!!! Залишається запитання: «Що далі?» Ніхто не покараний за вбивства на Майдані, Янукович з командою втік, реформ не відчутно, люди жебракують, бо зарплата та пенсії мізерні. Це наша дійсність. Але нас не покидає мрія про щасливе життя в рідній, єдиній, соборній Україні. Хочеться, щоби не їхала молодь на чужину, щоби зявлялися робочі місця, а на обличчях людей посмішки, щоби діти народжувалися не заради грошей, які потрібні для існування, щоби не продавали голоси на виборах за «гречку», щоби літні люди мали змогу їздити на відпочинок, як це роблять пенсіонери в Євросоюзі.
Візьмемо за приклад самоорганізацію на Майдані і не будемо чекати, що нам хтось зробить, а зробимо (поміняємо) наше майбутнє! Ми лише самі здатні змінити життя на краще. Заради цього загинула Небесна Сотня! Слава Героям! Слава Україні!
Зразу після подій на Майдані і дотепер, перебуваючи проїздом, на екскурсії чи по роботі, українці обовязково намагаються побути в цьому священному місці. Місці, просоченому неперевершеним духом патріотизму та любові до України, до справедливості.
Як про ті буремні дні згадує громадський активіст Олена Карауш.
Сватівська громада з початку Майдану відправила десант добровольців, які кожні 10 днів мінялися. До сватівчан приєдналися активісти з Новопскова, Білокуракино, Марківки. Очолював «Сватівський десант» покійний Володимир Просін саме в той час, коли діючі керманичі району робили все, аби підтримати антимайдан в Маріїнському парку, а Єфремови, Пристюки та Колеснікови готувалися до війни та захвату Донбасу разом з російськими «братами».
Я мала нагоду побувати на майдані Незалежності, щоби вшанувати память загиблих, які повстали проти злочинного тоталітарного режиму Януковича та партії Регіонів, за європейські цінності, за чесну добру Україну, та подякувати тисячам киян, які після трудового дня готували вдома їжу, аби вранці відправити її на Майдан. Я дивилася на фото загиблих людей і уявляла, як жив в ці дні Майдан, і що повинні ми зробити, аби продовжити і гідно завершити розпочате цими людьми.
Таке не можна забувати. У Сватовому має бути памятний знак Небесній Сотні! Щороку ми повинні не лише вшановувати память всіх загиблих в цій визвольній війні, а й прозвітувати перед ними, що зроблено нами для наближення до тих стандартів життя, які виборювалися їх власною кровю.
Н. Кузовеніна
Інтерв'юздиректоромКУСРЦ"Спортдлявсіх"ОлегомАнатолійовичемПодзєгуномстосовнозакінченняЧС-2018зфутболу
...
читать далее »
«НасесіїОржицькоїрайонноїрадимісцевідепутати
прийнялирішенняпередатиприміщення,вякомузнаходитьсякомунальнагазета,з
балансуКП«Редакціягазети«Оржицькі ...
Уминуломуномері«Сватівськихвідомостей»підрубрикою«СерцеВсесвіту-людина»булаопублікованазамітка«Голодранцігопдокучі»,деавтор ...
1серпнявідбулосяпершезасіданняконкурсноїкомісіїздоборукандидатівнапосадукерівниківзакладівкультуриСватівськогорайону.
Заофіційноюінформацією,на ...
Аграріїзаєдинуоб'єднанутериторіальнугромадузцентромуСватовому,абоЗвинувачуватимивміємо,аотвибачатися-ненавчилися.
У ...